Справа № 22-5698 /08 Головуючий у 1 -й інстанції - Сітайло Л.Г.
Доповідач - Олійник А.С.
25 липня 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - судді Олійник А.С., суддів - Волкової Л.О., Штелик С.П., при секретарі - Пересунько Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 10 квітня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Відділ реєстрації актів цивільного стану Солом»янського районного управління юстиції у м.Києві, Головне управління юстиції у м.Києві про визнання розірвання шлюбу фіктивним,
встановила:
У серпні 2007 року позивач звернулася до суду із позовом про встановлення факту спільного проживання, розірвання шлюбу фіктивним та визнання права власності на майно і права на спадкування за законом.
У вересні 2007 року позивач змінила позовні вимоги, просила визнати розірвання шлюблу фіктивним та визнати право власності на майно і спадкування за законом.
Ухвалою суду від 27 вересня 2007 року позовні вимоги було роз»єднано в окремі провадження.
Позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 11 липня 1997 року вона та ОСОБА_3 уклали шлюб. 21 квітня 1998 року шлюб розірвано у Відділі реєстрації актів цивільного стану Солом»янського районого управління юстиції у м.Києві. Проте шлюбні відносини припинено не було, оскільки вони продовжували проживати разом, вести спільне господарство та виховувати дітей.
Підставою розірвання шлюбу стала необхідність постановления ОСОБА_3 на квартирний облік. У 2001 році ОСОБА_3 отримав квартиру. Повторно шлюб не укладався, оскільки в їх сім»ї відбулося багато подій та свят, організцією яких вони займалися разом.
У 2003 році ОСОБА_3 трагічно помер.
У зв»язку з тим, що за час спільного проживання сім»єю було набуто спільне майно виникла необхідність визнання розірвання шлюбу фіктивним.
Рішенням Солом»янського районного суду м.Києва від 10 квітня 2008 року у задоволені позову відмовлено (а.с. 156-158).
2
В апеляційній скарзі позивач просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають вимогам законодавства, зазначаючи зокрема, що суд помилково об»єднав різні поняття: «врегулювання правовідносин» і «методи захисту права», суд не зробив правових висновків, відповідно до встановлених фактів та обставин, не здійснив кваліфікацію відносин, взяв до уваги лише окремі докази (а.с. 166-169).
У судове засідання представники третіх осіб не з»явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник Відділу реєстрації актів цивільного стану Солом»янського районного управління юстиції у м.Києві направив суду письмове клопотання про розгляд справи без його участі (а.с. 181).
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з»явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції виходив з того, що розірвання шлюбу фіктивним врегульовано СК України, який набрав чинності 1 січня 2004 року, а шлюб було розірвано під час дії КпШС України.
Судом було встановлено та випливає із матеріалів справи, що 11 липня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб.
За заявою позивача ОСОБА_3 було зареєстровано за адресою проживання позивача в будинку АДРЕСА_1.
Шлюб між позивачем та ОСОБА_3 було розірвано 11 липня 1998 року.
20 червня 2001 року ОСОБА_3 було видано ордер на зайняття квартири №193 в будинкуАДРЕСА_1 та в подальшому свідоцтво про право власності на цю квартиру.
Із змісту позовної заяви випливає, що позивач просила визнати розірвання шлюбу фіктивним на підставі ст. 108 СК України (а.с. 68-72).
Із матеріалів справи вбачається, що позивач звернулася до суду із вказаним позовом за захистом свого права з метою подальшого захисту майнових та спадкових прав.
Згідно із ч. 1 ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у КпШС України відсутні правові норми щодо визнання розірвання шлюбу фіктивним. Такі норми закріплені СК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року. Проте вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Оскільки спірні правовідносини виникли у 1998 році, то до них застосовуються правила КпШС України.
Відповідно до ст. 7 КпШС України законодавство про шлюб та сім'ю складається з цього Кодексу та інших законодавчих актів України, що приймаються відповідно до нього.
Згідно із ч. 8 ст. 8 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Відсутність відповідної юридичної матеріальної норми у КпШС України, яка регулює визнання розірвання шлюбу фіктивним, дає підстави застосувати аналогію закону , у разі відсутності подібної правової норми - аналогію права.
Проте, доводи апеляційної скарги про не застосування судом аналогії закону, а саме: СК України, є необгрунтованими та не грунтуються на загальних принципах застосування права.
3
Ст. 45 КпШС визначала підстави визнання шлюбу недійсним, в тому числі у разі реєстрації шлюбу без наміру створити сім'ю (фіктивний шлюб).
За аналогією із ст. 45 КпШС України предметом доказування в конкретній цивільній справі є встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім»єю після розірвання шлюбу, відсутність наміру припинення шлюбних відносин.
Враховуючи зміст позовних вимог, колегія суддів вважає, що позивач не надала суду
достатньо доказів, які б достовірно підтверджували розірвання шлюбу між
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 лише з метою отримання останнім квартири, оскільки відповідач заперечувала вказані мотиви розлучення.
Колегія суддів бере до уваги, що після отримання ОСОБА_3 квартири у 2001 році ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_3 не зробили жодних дій, які б свідчили про їх намір зареєструвати шлюб.
КпШС України не забороняв проживання чоловіки і жінки у фактичних шлюбних відносинах, але такі відносини не зумовлювали викнення сімейних прав та обов»язків.
У позовній заяві та в суді першої інстанції позивач стверджувала, що розірвання шлюбу було зумовлено необхідністю отримання квартири.
Колегія суддів виходить з того, що розірвання шлюбу з наміром отримати матеріальні блага - квартири, не можна розглядати як порушення права позивача, за захистом якого вона звернулася до суду, оскільки такі дії є зловживанням правом, як особливий вид поведінки, що полягає у використанні права не за соціальним призначенням, застосування таких форм реалізації права, що виходять за встановлені законом межі здійснення права.
Крім того, способи захисту порушеного права, яке випливає із сімейних правовідносин, не є обмеженими, але ці способи не можуть бути поширені на захист прав, які випливають із цивільних правовідносин.
З огляду на викладене, правові підстави для задоволення позову відсутні, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду про відмову у позові.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 10 квітня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.