06 жовтня 2009 р.
№ 21/59б
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Хандуріна М.І., -головуючого,
Короткевича О.Є.,
Панової І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції
на постанову
господарського суду Луганської області
від 30.07.2009
у справі
господарського суду
№ 21/59б
Луганської області
за заявою
Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТ-ОІЛ"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Третій Фактор"
про
визнання банкрутом,
ліквідатор
арбітражний керуючий Мельничук О.М.,
за участю представників сторін: не з'явились;
встановив:
Ухвалою господарського суду Луганської області від 16.07.2009 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТ-ОІЛ" порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Третій Фактор" у порядку ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Постановою господарського суду Луганської області від 30.07.2009 (суддя Кривохижа Т.Г.) визнано обґрунтованими заявлені грошові вимоги кредитора до боржника у розмірі 14719,32 грн. Визнано боржника - ТОВ "Третій Фактор" відсутнім. Визнано відсутнього боржника - ТОВ "Третій Фактор" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Мельничука О.М., якого зобов'язано письмово повідомити всіх відомих йому кредиторів про визнання боржника банкрутом, подати до суду звіт та ліквідаційний баланс.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулася Алчевська об'єднана державна податкова інспекція (ОДПІ), яка просить постанову суду першої інстанції скасувати, провадження у справі припинити. В обґрунтування посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 1, 7, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 43 ГПК України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.
За приписами ст. 107 ГПК України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.
Згідно з ч. 2 ст. 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.
За приписами Преамбули Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" він встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом.
Отже, зазначений Закон регулює процедуру неплатоспроможності виключно суб'єктів підприємницької діяльності та не може поширюватися на інших учасників цивільних відносин (установи, фізичних осіб). Відтак, до заяви про порушення справи про банкрутство ініціюючий кредитор, поряд з іншим, повинен надати докази правового статусу боржника як суб'єкта підприємницької діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.
Отже, спрощена процедура банкрутства відповідно до ст. 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( ч.1 ст. 23 Закону).
Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.
Відповідно до ч. 5.3.1 ст. 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.
Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.
Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку ст. 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.
як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою ТОВ "ОСТ-ОІЛ". Заява мотивована неспроможністю боржника погасити заборгованість у розмірі 14719,32 грн. за договором поставки від 30.06.2008, що підтверджується договором № 75 від 30.06.2008, специфікацією № 1 від 04.08.2008, рахунком-фактурою від 04.08.2008, накладною № 893 від 04.08.2008, актом приймання-передачі від 04.08.2008, довіреністю від 04.08.2008, податковою накладною від 04.08.2008, актом звірки взаємних рахунків від 01.09.2008 (а.с. 11-20).
На підтвердження факту відсутності боржника та його керівних органів за юридичною адресою: м. Алчевськ, проспект Металургів, буд 47, ініціюючим кредитором надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців від 13.07.2009, який містить відповідний запис (а.с. 21-23) та акт незнаходження підприємства за його місцезнаходженням від 12.06.2009, складений директором ініціюючого кредитора та орендодавцем нежитлового приміщення (а.с.24).
Ч. 3 ст. 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.
При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.
Перелік цих документів міститься в п. 8 ст. 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.
За приписами ч. 8 ст. 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, ініціюючий кредитор обґрунтовував безспірність своїх вимог договором поставки та відповідними документами на підтвердження його виконання. Доказів подання грошових вимог, підтверджених виконавчими документами для порушення провадження у справі суду не надав.
Застосовуючи вищезазначені положення Закону, слід виходити із системного аналізу норм Закону, зокрема положень статті 1, якими дано визначення поняття "безспірні вимоги кредиторів". Такими є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника (абзац восьмий статті 1 Закону).
Таким чином, за Законом вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені відповідними документами, зокрема виконавчими.
З правовою позицією про необхідність надання оцінки поняттю "безспірності вимог кредиторів", як такому, з яким Закон пов'язує їх обґрунтування виконавчими документами або розрахунковими документами, за якими здійснюється списання коштів з рахунків боржника погоджується Верховний Суд України у постанові від 17.10.2006 у справі №3/157.
Місцевий господарський суд на це уваги не звернув та помилково ототожнив поняття "грошове зобов'язання", як його визначено в абзаці сьомому статті 1 Закону, з поняттям "безспірні вимоги кредиторів", не врахувавши, що настання передбаченого договором строку виконання грошового зобов'язання не є тією обставиною, з якою Закон пов'язує безспірність вимог кредитора.
Відтак, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд не дослідивши обставин безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора, підтверджених виконавчими документами, подання (неподання) до органів державної податкової служби податкових декларацій, звітності, дійшов передчасного висновку про подальший розгляд справи за спрощеною процедурою шляхом визнання боржника -Товариства з обмеженою відповідальністю "Третій Фактор" банкрутом в порядку ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому постанова суду від 30.07.2009 підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.
Постанову господарського суду Луганської області від 30.07.2009 у справі № 21/59б скасувати, справу передати на розгляд до господарського суду Луганської області.
Головуючий М.І. Хандурін
Судді О.Є. Короткевич
І.Ю. Панова