06 жовтня 2009 р.
№ 17/58
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Грека Б.М.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НК Альфа-Нафта" на рішення господарського суду м. Києва від 13.04.2009р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2009р.
у справі №17/58 господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Спецбуд-Сервіс"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю
"НК Альфа-Нафта"
про стягнення 154 486,60грн.
за участю представників:
ТОВ "Спецбуд-Сервіс" - не з'явилися;
ТОВ "НК Альфа-Нафта"- не з'явилися
Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецбуд-Сервіс" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом та просило суд стягнути з відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю "НК "Альфа-Нафта" 154 486,60грн., у т.ч.147 511 грн. основної заборгованості, 3 677,82грн. збитків від інфляції, 3 297,78грн. пені.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач частково не виконав зобов'язання з оплати робіт за договором будівельного підряду №350/3-СП від 21.12.2007р. у встановлений строк (а.с.4-6).
Відповідач у справі - ТОВ "НК Альфа-Нафта" у відзиві на позов визнав заявлені позовні вимоги в частині основної заборгованості. При цьому, відповідач посилається на те, що не може виконати взяті на себе зобов'язання через фінансові проблеми підприємства та накладення арешту на рахунки товариства (а.с.98-99).
Рішенням господарського суду м. Києва від 13.04.2009р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду з ТОВ "НК Альфа-Нафта" на користь ТОВ "Спецбуд-Сервіс" стягнуто 147 511грн. основної заборгованості; в іншій частині позову відмовлено (а.с.103-105).
Задовольняючи заявлені позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати прийнятих підрядних робіт, чим допустив порушення зобов'язань.
У задоволенні вимог в частині стягнення збитків від інфляції та пені відмовлено з посиланням на те, що позивачем не доведено обґрунтованості нарахованих санкцій і не надано будь-якого розрахунку цих вимог.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2009р. рішення господарського суду м. Києва від 13.04.2009р. скасовано в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення збитків та пені. При цьому, резолютивна частина рішення суду першої інстанції викладена у новій редакції, відповідно до якої, заявлені позовні вимоги задоволені повністю та стягнуто з ТОВ "НК Альфа-Нафта" на користь ТОВ "Спецбуд-Сервіс" 147 511грн. основної заборгованості, 3 297,78грн. пені, 3 677,82грн. збитків від інфляції (а.с.135-138).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи заявлені позовні вимоги в частині стягнення збитків від інфляції та пені, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
- відповідач як особа, що допустила порушення грошового зобов'язання, повинен сплатити суму боргу з урахування інфляції;
- у договорі сторонами встановлена відповідальність за порушення зобов'язання з оплати виконаних робіт у встановлений договором строк у вигляді пені, яка підлягає застосуванню до відповідача.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "НК Альфа-Нафта" у касаційній скарзі просить їх скасувати, а у задоволенні заявлених вимог відмовити у повному обсязі.
Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням та неправильним застосування норм матеріального права судами (а.с.142-144).
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час вирішення спору по суті та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанції встановлені наступні обставини.
21.12.2007р. між сторонами у справі -ТОВ "Спецбуд-Сервіс" та ТОВ "НК Альфа-Нафта" укладено договір №350/3-СП, у якій у подальшому вносились зміни додатковими угодами. Даний договір за своєю правовою природою є договором підряду (субпідряду).
За умовами зазначеного договору, ТОВ Спецбуд-Сервіс" взяло на себе зобов'язання за замовленням відповідача -ТОВ "НК Альфа-Нафта" виконати будівельно-монтажні роботи на об'єкті АЗС з встановленням газового модулю (м. Генічеськ, вул. Леніна, 87б), а відповідач -прийняти виконані роботи та оплатити вартість таких робіт відповідно до умов договору (пп.2,3 договору).
Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.
Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити виконані позивачем роботи за договором з урахуванням інфляції відповідно до ст.625 ЦК України та застосування до нього відповідальності у вигляді пені за порушення таких зобов'язань.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.
Згідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Договором передбачено, що відповідач перераховує аванс до початку робіт. При цьому, розрахунки за виконані роботи здійснюються замовником на підставі акта прийому-передачі робіт за формою КБ-2а та довідки про вартість форми КБ-3 шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 5 банківських днів з моменту підписання вказаних акта та довідки (п.5 договору).
Судами встановлено, що сторонами виконані роботи за договором, які здані позивачем та прийняті відповідачем у період з березня 2008р. по грудень 2008р. на загальну суму 1 106 730грн. При цьому, відповідач здійснив розрахунок за такі роботи у розмірі 909 037грн.
Також, судами під час розгляду спору у даній справі по суті заявлених вимог та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку встановлено, що частково зобов'язання відповідача з оплати виконаних за вказаним договором робіт у розмірі 50 182грн. припинились, відповідно до ст.601 ЦК України, внаслідок проведення зарахування однорідних вимог відповідно до заяви позивача від 12.02.2009р. Заборгованість за виконані відповідно до договору роботи на момент прийняття рішення у даній справі становила 147511грн.
За таких обставин, є правильним висновок суду першої інстанції, який підтриманий апеляційною інстанцією, щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення з відповідача 147 511грн. основної заборгованості.
Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог в частині стягнення збитків від інфляції та пені, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обґрунтованості таких вимог і не надано розрахунку таких вимог.
Між тим, відсутність розрахунку стягуваної суми є підставою для повернення поданої позовної заяви без розгляду відповідно до п.3 ч.1 ст.63 ГПК України. Однак, прийнявши таку позовну заяву, яка подана без дотримання вимог п.5 ч.2 ст.54 ГПК України, суд першої інстанції мав витребувати відповідний розрахунок, якщо вважав, що відповідні вимоги не можливо розглянути за відсутності такого документу. Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається, що суд першої інстанції витребовував у позивача відповідний документ.
Зазначений розрахунок витребуваний у позивача під час перегляду справи в апеляційному порядку та оцінений у сукупності з зібраними у справі доказами.
При цьому, колегія суддів погоджується з правильністю висновку апеляційної інстанції щодо мотивованості заявлених вимог в частині стягнення збитків від інфляції.
Так, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, апеляційна інстанція дійшла правильного висновку щодо задоволення вимог про стягнення збитків від інфляції.
Також касаційна інстанція погоджується з висновком апеляційної інстанції щодо обґрунтованості вимог в частині стягнення пені за порушення строків оплати виконаних робіт.
Так, в силу ст.216, ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ч.4 ст.231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
Договором передбачена відповідальність у випадку порушення строків оплати у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (п.7.2.1 договору).
Розмір пені, встановлений сторонами у договорі, не перевищує максимальний розмір пені, визначений ст.343 ГК України та ст.3 Закону України "Про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених вимог в частині стягнення пені.
Таким чином, судом апеляційної інстанції обґрунтовано скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення пені та збитків від інфляції.
Посилання скаржника у поданій ним касаційній скарзі на відсутність його вини у невиконанні зобов'язань з оплати виконаних робіт, враховуючи накладення арешту на його рахунки, не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав.
В силу ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, що також визначено і ст.229 ГК України. Таким чином, відповідальність за порушення грошового зобов'язання наступає незалежно від наявності вини.
Зменшення розміру штрафних санкцій визначене ст.233 ГК України, п.3 ч.1 ст.83 ГПК України є правом, а не обов'язком суду.
За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2009р. не має.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2009р. у справі №17/58 господарського суду м. Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НК Альфа-Нафта" -без задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Грек Б.М.