79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
13.10.09 Справа№ 9/157
Господарський суд Львівської області у складі судді Данко Л.С.
При секретарі Козак І.Б.,
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом
Позивача: Державного територіально-галузевого об»єднання «Львівська залізниця», м. Львів,
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські перспективи», м. Львів,
Про стягнення заборгованості в розмірі 4954,85 грн., в т.ч. 4800,00 грн. основного боргу, 29 грн. 25 коп. відсотків річних та 125 грн. 60 коп. інфляційних втрат та стягнення судових витрат.
За участю представників:
Від позивача: п/к Паранчук Г.М.,
Від відповідача: не прибув.
Представнику роз»яснино права та обов»язки передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема, право відводу судді. Заяв та клопотань про відвід судді не заявлено. Представник не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами, про що подав письмове клопотання.
Суть спору: розглядається справа за позовом Державного територіально-галузевого об»єднання «Львівська залізниця», м. Львів, до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські перспективи», м. Львів, про стягнення заборгованості в розмірі 4954,85 грн., в т.ч. 4800,00 грн. основного боргу, 29 грн. 25 коп. відсотків річних та 125 грн. 60 коп. інфляційних втрат та стягнення судових витрат.
Ухвалою суду від 12.08.09р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 01.09.2009р., про що сторони були належним чином, під розписку, повідомлені: Позивач -17.08.2009р., рекомендованою поштою № 04608056; Відповідач -17.08.2008р. рекомендованою поштою № 04608048 та, повторно, під розписку, 08.09.09р. рекомендованою поштою № 4690267.
З підстав зазначених в ухвалі суду від 01.09.2009р., розгляд справи було відкладено на 24.09.2009 року.
З підстав зазначених в ухвалі суду від 24.09.2009р., розгляд справи було відкладено на 08.10.2009 року.
З підстав зазначених в ухвалі суду від 01.09.2009 року розгляд справи було відкладено до 15.09.2009 року.
Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, подав платіжне доручення № 735 від 19.08.2009р. про доплату 1 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу просить позов задовільнити та стягнути з відповідача на свою користь 4954 грн. 85 коп. та судові витрати, представник також зазначила, що касаційної скарги -не отримувала, просить не відкладати розгляду справи, оскільки за клопотанням відповідача Вих. № 28.08.09р. від 28.08.09р. -розгляд справи відкладався, пояснила, що жодних переговорів відповідач з позивачем не проводив та не проводить, просить також не зупиняти провадження у справі, так як за нормами ГПК України, ухвала про порушення провадження у справі не оскаржується.
Відповідач, втретє, без поважних причин, повноважного представника в судове засідання не направив, відзиву на позовну заяву не надав, повторно, через канцелярію суду подав клопотання (вхідний № 19009 від 21.09.09р.) про відкладення розгляду справи у зв»язку із «проведенням мирних переговорів».
Крім того, відповідачем подано касаційну скаргу на ухвалу господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі від 12.08.2009р.
Заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши подані докази, суд приходить до висновку, клопотання відповідача (вхідний № 19009 від 21.09.09р.) про відкладення розгляду справи у зв»язку із «проведенням мирних переговорів»- відхилити.
Статтею 77 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав для відкладення розгляду справи. Таких підстав, як зазначено відповідачем у клопотанні «у зв»язку з проведенням мирних переговорів»(вхідний № 19009 від 21.09.09р.) зазначена стаття не передбачає.
Разом з тим, слід зазначити, що господарським судом, 24.09.2009р. клопотання відповідача (вхідний № 17598 від 28.08.09р.) про відкладення розгляду справи було задоволено і розгляд справи відкладено на 08.10.2009р.
Відповідачем через канцелярію господарського суду 01.10.09р. за вхідним № 3-10, подано касаційну скаргу на ухвалу господарського суду від 12.08.2009р. про порушення провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 11113 Господарського процесуального кодексу України ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Зі змісту цієї статті вбачається, що ухвала місцевого господарського суду оскаржується до апеляційного суду в порядку, встановленому для оскарження судових рішень. Оскарженню підлягають лише ті ухвали, про можливість оскарження яких прямо зазначено у відповідній статті Господарського процесуального кодексу України. Статтею 129 Конституції України встановлені основні засади судочинства, до яких віднесено, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 12 Закону України «Про судоустрій України», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Таким чином реалізація конституційного права на апеляційне і касаційне оскарження судового рішення названим законом ставиться в залежність від положень процесуального закону. Господарський процесуального кодексу України містить виключний перелік імперативних норм про те, в яких випадках учасник судового процесу має право оскаржувати ухвалу суду в апеляційному і касаційному порядку. Приписами статті 64 ГПК України регламентовано порядок прийняття позовної заяви.
Виходячи з наведеного господарський суд ухвалив, відмовити відповідачу у прийнятті такої скарги відповідно до частини першої та четвертої статті 11113 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому суд взяв до уваги ухвалу Вищого господарського суду України від 07 березня 2007р. у справі № 1/941-9/333, ухвалу Верховного Суду України від 26 квітня 2007 року у справі 1/941-9/333, ухвалу Верховного Суду України 25 червня 2007 року у справі № 1/941-9/333, ухвалу Верховного Суду України від 07 травня 2009р. у справі № 1/941-9/333, ухвалу Верховного Суду України від 31 липня 2008р. у справі № 1/941-9/333, ухвалу Верховного Суду України від 25 грудня 2008р. у справі № 1/941-9/333, ухвалу Верховного Суду України від 16 жовтня 2008р. у справі № 1/941-9/333, ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 21.12.2007р. у справі № 1/941-9/333, постанову Вищого господарського суду України від 15 травня 2008 року у справі № 1/941-9/333.
Справа розглядається відповідно до статті 75 ГПК України -за наявними у ній матеріалами.
В ході розгляду справи ВСТАНОВЛЕНО.
28.05.2008 року між позивачем (Державним територіально-галузевим об»єднанням «Львівська залізниця», в особі відокремленого підрозділу «Будівельно-монтажного поїзду № 908», згідно наданої довіреності № НЮ-140 від 01 січня 2008 року) та відповідачем (Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські перспективи») було укладено Договір № НРекл-14/БМП/2008.
Сторонами також укладено Додаток № 1 до цього договору.
Предметом даного договору є розміщення рекламних конструкцій, які є власністю Рекламодавця, на території залізниці, внесення Рекламодавцем місячної плати за тимчасове користування місцем для розташування рекламних засобів у сумі, визначеній цим договором та Додатками до нього (п. 2.1. договору).
Договір № № НРекл-14/БМП/2008 укладено у письмовій формі, підписаний представниками сторін за цим договором та їх підписи засвідчені печатками підприємств, що відповідає вимогам статті 207 ЦК України.
Станом на час розгляду даної справи у господарському суді, договір є чинним, доказів про його розірвання, визнання нечинним, та/або скасування суду не надано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Отже, вказаний договір, відповідає вимогам статті 207 ЦК України, і є правомірним правочином, згідно статті 204 ЦК України.
Зазначений договір по своїй правовій природі, за предметом договору, є договором про надання послуг, оскільки відповідає вимогам статті 901 ЦК України.
У частині 1 статті 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.
Відповідно до умов зазначеного договору позивач є Розповсюджувач, а відповідач -Рекламодавець.
Відповідно до п. 2.1. договору № НРекл-14/БМП/2008 Розповсюджувач зобов»язувався розміщати рекламні конструкції, які є власністю Рекламодавця, на території залізниці, а Рекламодавець вносити місячну плату за тимчасове користування місцем для розташування рекламних засобів.
Права та обов'язки сторін сторони визначили у п. 3 даного Договору.
Як вбачається з матеріалів даної справи, Позивач свої зобов»язання за даним договором виконав, 07.10.2008 року здав, а відповідач прийняв в експлуатацію два білборди розміром 3 х 6 м. по вулиці Городоцькій, 126 у місті Львові (приміський вокзал), що підтверджується Актом встановлення рекламної конструкції від 07.10.2008 року.
Згідно із пунктом 4.2. Договору, оплата послуг здійснюється Рекламодавцем шляхом передоплати на підставі рахунків-фактур, наданих Розповсюджувачем, але не пізніше 20 числа поточного місяця, протягом якого розміщується рекламоносій.
На виконання зазначеного пункту договору Розповсюджувач виставив Рекламодавцю рахунки на оплату рекламних послуг, а саме: рахунок № 3 від 27.02.2009р. на оплату послуг реклами за січень 2009р. на суму 800,00 грн. з урахуванням ПДВ, рахунок № 7/р від 11.02.2009р. на оплату послуг реклами за лютий 2009р. на суму 800,00 грн. в т.ч. ПДВ, рахунок № 51 від 05.03.2009р. на оплату послуг реклами за березень 2009р. на суму 800,00 грн. в т.ч. ПДВ, рахунок № 96 від 09.04.2009р. на оплату послуг реклами за квітень 2009р. на суму 800,00 грн. в т.ч. ПДВ, рахунок № 220 від 08.07.2009р. на оплату послуг реклами за травень 2009р. на суму 800,00 грн. в т.ч. ПДВ, рахунок № 221 від 08.07.2009р. на оплату послуг реклами за червень 2009р. на суму 800,00 грн. в т.ч. ПДВ, на загальну суму 4800,00 грн. (докази -в матеріалах справи).
Пунктом 4 Додатку № 1 до договору встановлено вартість рекламних послуг за один місяць 800,00 грн. з урахуванням ПДВ.
Однак відповідач, в порушення умов цього договору ( п. 4.2.), за надані позивачем послуги у період з січня 2009р. по червень 2009р. оплати не провів.
З метою врегулювання спору у досудовому порядку, позивач 20.05.2009р. направив відповідачу претензію № БМЕС-535, яка залишена відповідачем без реагування.
В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами даної справи, що основний борг відповідача перед позивачем на час розгляду справи, складає 4800 грн. 00 коп.
Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.
Частиною 2 цієї статті визначено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання, а частиною 3, що сторони можуть за взаємною згодою конкретизу вати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановле но інше.
Спірне зобов”язання виникло в силу укладеного між сторонами договору, що відповідає вимогам частини 1 статті 174 ГК України.
Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти -юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком петенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і негосподарюючими суб'єкта ми -юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор, а частиною 4 цієї статті визначено, що суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1. ст. 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обста винами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для ви конання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Статтею 219 ГК України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 29 грн. 25 коп. -відсотків річних та 125 грн. 60 коп. інфляційних витрат, які нараховано відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Правильність розрахунку розміру відсотків річних та інфляційних втрат була перевірена в судовому засіданні, відповідає розрахунку, який знаходиться в матеріалах справи.
Заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши та дослідивши подані докази, дослідивши їх в сукупності, суд приходить до висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення.
Судові витрати покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, відповідно до статті 49 ГПК України.
Статтею 49 ГПК України визначено, що стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд на загальних підставах відшкодовує витрати, пов»язані зі сплатою державного мита за рахунок другої сторони, витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрати пов»язані з оплатою послуг адвоката та інші витрати, визначені у статті 44 ГПК України.
Позивачем за даним позовом сплачено 102 грн. 00 коп. державного мита платіжним дорученням № 633 від 21 липня 2009р. та 118 грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, платіжними дорученнями № 634 від 21 липня 2009р. в сумі 117,00 грн. та платіжним дорученням № 735 від 19 серпня 2009р. в сумі 1 грн. 00 коп. (докази -в матеріалах справи).
Витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу сплачені позивачем в сумі 118,00 грн. (117,00 грн. + 1,00 грн.) за даним позовом сплачено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005р. № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат за інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов»язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів»(Офіційний вісник України, 2005р. № 52, ст. 3301; № 46, ст. 3080; 2007р. № 28, ст. 1116) у редакції, що діяла на день набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 361 від 14 квітня 2009р., так як постановою Кабінету Міністрів України № 693 від 08.07.2009р. була скасована постанова Кабінету Міністрів України № 361 від 14 квітня 2009р., якою був встановлений інший розмір (312,50 грн., а з 01.06.09р. -315 грн. 00 коп.) витрат на інформаційно-тенхнічне забезпечення судового процесу (Офіційний вісник України.2009 р., № 29, ст.974).
У зв»язку цим відновлено дію постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005р. № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат за інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов»язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів»(Офіційний вісник України, 2005р. № 52, ст. 3301; № 46, ст. 3080; 2007р. № 28, ст. 1116) у редакції, що діяла на день набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 361 від 14 квітня 2009р., якою розмір витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу був визначений в сумі 118,00 грн. (Вісник господарського судочинства. 4/1009. -стр. 6).
Постанова КМ України від 05.08.2009р. № 825, якою встановлено розмір витрат за інформаційно-технічного забезпечення судових процесів в сумі 236,00 грн., на час подання позивачем позову до господарського суду (10.08.2009р.), ще не набрала чинності. Зазначена постанова набрала чинності з 13.08.2009р.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 43-47, 12, 15, 18, 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44 - 49, 69, 75, 77, 82 - 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовільнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські перспективи»( п. і. 79000, місто Львів, вулиця В.Великого, 16, ідентифікаційний код -32408207) на користь Державного територіально-галузевого об»єднання «Львівська залізниця»( п. і. 7900, місто Львів, вулиця Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 01059900) 4800 грн. 00 коп. - основного боргу, 29 грн. 25 коп. -відсотків річних, 125 грн. 60 коп. - інфляційних втрат, 102 грн. 00 коп. -державного мита, 118 грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ та довідку видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Данко Л.С.
Рішення прийнято, оформлено відповідно до статті 84 ГПК України, підписано та проголошено -08.10.2009р. Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.
Суддя