07 жовтня 2009 р.
№ 9/54пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:
Губенко Н.М.,
суддів:
Барицької Т.Л.,
Мирошниченка С.В.,
розглянувши касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськвода"
на постанову
Луганського апеляційного господарського суду від 16.06.2009
у справі
№ 9/54пд
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськвода"
до
Комунального підприємства "Стахановтеплозабезпечення"
про
переддоговірний спір
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Шепіль Ю.М. (дов. №2 від 01.10.2009);
- відповідача Попов О.М. (дов. б/н від 30.04.2009);
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 29.09.2009 №02.02-10/431 сформовано наступний склад колегії суддів: Губенко Н.М. -головуючий суддя, Барицька Т.Л., Мирошниченко С.В. -судді.
30.09.2009 у судовому засіданні було оголошено перерву на підставі ст. 77 ГПК України на 07.10.2009.
Встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганськвода" (надалі позивач) звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Комунального підприємства "Стахановтеплозабезпечення" (надалі відповідач) та просило пункти 2.5., 5.2., 6.2. та 8.1. договору №645 від 01.01.2009 викласти в редакції позивача та зобов'язати відповідача укласти вказаний договір у редакції позивача.
Рішенням господарського суду Луганської області від 07.04.2009 у справі №9/54 пд позовні вимоги позивача були задоволені повністю.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 16.06.2009 вказане рішення місцевого господарського суду скасоване.
До Вищого господарського суду України із касаційною скаргою звернувся позивач, та просить частково скасувати прийняту судом апеляційної інстанцій у справі постанову в частині викладення пунктів 5.2. та 8.1. договору і в цій частині залишити без змін рішення місцевого господарського суду; в іншій частині постанова суду не оскаржується. В обґрунтування підстав касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мінжитлокомунгоспу від 27.06.№190.
Відпоідач надав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому заперечує проти доводів касаційної скарги, просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
07.10.2009 від позивача у справі надішли письмові пояснення щодо відзиву відповідача на касаційну скаргу.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як вбачається з матеріалів справи предметом даного спору є неузгоджені сторонами умови пунктів 2.5., 5.2., 6.2. та 8.1. договору №645 від 01.01.2009 на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення. Позивач зазначає, що ним на адресу відповідача було направлено для підписання 2 примірники договору на послуги з водопостачання та водовідведення, який був підписаний відповідачем з протоколом розбіжностей стосовно пунктів 2.5., 5.2., 6.2. та 8.1. Оскільки сторони не прийшли до згоди стосовно викладення вказаних пунктів договору ні у редакції позивача, ні у редакції відповідача, позивач просить викласти зазначені пункти у своїй редакції, стверджуючи про те, що в його редакції умови договору будуть відповідати вимогам законодавчих та інших нормативних актів, що регулюють такі відносини.
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, серед яких вказано й договори, визначено статтею 11 Цивільного кодексу України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем підписано проект договору №645 від 01.01.2009 з протоколом розбіжностей.
Отже, між сторонами виник переддоговірний спір, пов'язаний з викладенням спірних положень договору у тій чи іншій редакції, який підлягає розгляду в господарському суді.
Суд першої інстанції, розглядаючи даний позов, прийшов до висновку про його обґрунтованість та визнав пункти 2.5., 5.2., 6.2. та 8.1. договору в редакції, запропонованій позивачем та зобов'язав відповідача укласти договір на послуги з водопостачання та водовідведення №645 від 01.01.2009 в редакції позивача з моменту набрання рішенням суду законної сили. При цьому суд керувався Правилами користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Мінжитлокомунгоспу №190 від 27.06.2008 (надалі правила 190) та прийшов до висновку, що запропонована позивачем редакція вказаних спірних пунктів договору відповідає повністю вимогам вказаних Правил.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи за апеляційною скаргою відповідача та скасовуючи вказане рішення місцевого господарського суду, прийшов до висновку про те, судом не було застосовано Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду України №37 від 19.02.2002 (правила 37), якими чітко врегульовано питання міри відповідальності за порушення допуску представників позивача для здійснення відбору стічних вод, які позивач та відповідач не змогли врегулювати у п. 2.5. договору, а суд першої інстанції, викладаючи вказаний пункт у редакції позивача, не врахував, що запропонована ним редакція відрізняється від п. 7.9. правил №37, яким чітко врегульоване дане питання, на підставі чого виклав вказаний пункт відповідно до п. 7.9 правил №37. Стосовно п. 5.2. договору, суд апеляційної інстанції зазначив, що, враховуючи замкнутий цикл систем опалення і той факт, що вода яка використовується у якості теплоносія, не потрапляє до системи водовідведення позивача, а також те, що відповідач не має власних водозаборів, висновок суду першої інстанції щодо викладення даного пункту в редакції позивача зроблений без урахування наведеного, на підставі чого, прийшов до висновку про викладання даного пункту у своїй редакції. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині викладення п. 6.2. договору, суд апеляційної інстанції послався на п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №530, в якому зазначено, що розрахунковий період для оплати послуг є календарний місяць; плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, у зв'язку з чим, в п. 6.2. договору визначив строк оплати за надані послуги, як передбачено вказаними правилами -не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим.
Стосовно п. 8.1. договору, який передбачає стягнення з відповідача пені за несвоєчасне здійснення з позивачем розрахунків за надані послуги, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що вказаний пункт необхідно виключити взагалі з договору, оскільки сторони у вказаному пункті не узгодили розмір пені.
Суд касаційної інстанції, враховуючи межі оскарження позивачем, приходить до висновку, що як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції частково допустилися неправильного застосування норм матеріального права при розгляді даної справи стосовно викладення спірних пунктів договору у тій чи іншій редакції, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення;
Частиною 3 ст.179 ГК України, господарського договору передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.6 ст.179 ГК України, суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.
Згідно приписів ч.1 ст.181 ГК України, проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін; якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Згідно з ч.4 цієї норми, у разі наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Відповідно до частин 5, 7 статті 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони; в тому разі, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Звертаючись до суду з позовом про розгляд розбіжностей, що залишились неврегульованими при укладенні договору №645 від 01.01.2009 на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, позивач просив п.5.2 зазначеного договору викласти у наступній редакції: "Кількість стічних вод, які надходять від "споживача" визначається за показниками приладів обліку, а при їх відсутності -по кількості води, наданої "споживачу" з мереж водопостачання. При наявності у "споживача" власних джерел водопостачання, а також, якщо об'єм скидання стічних вод відрізняється від об'єму водоспоживання, "споживач" зобов'язується у термін, погоджений з "постачальником", встановити на каналізаційному випуску прилади обліку. У разі відсутності обліку на каналізаційному випуску, розрахункова кількість стічних вод буде дорівнювати добовій продуктивності насосів, встановлених на власних джерелах (свердловинах) "споживача" на каналізаційній насосній станції, або по пропускній спроможності колектора", що і було зроблено судом першої інстанції з посиланням на п. 5.29. Правил №190.
Отже, даний пункт визначає порядок визначення обсягу стічних вод, які надходять від відповідача у разі наявності лічильника та його відсутності.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи правильність викладення вказаного пункту, прийшов до висновку про застосування при викладенні редакції пункту 5.2. договору положень п. 3.1.3 Правил №190 щодо здійснення розрахунку лише за власні обсяги водовідведення.
Проте, із такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна, з огляду на таке.
Відповідно до ст.6 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", одними з основних принципів державної політики у сфері питної води та питного водопостачання є: державне управління і регулювання відносин у сфері питної води та питного водопостачання; додержання єдиних правил, норм і стандартів усіма суб'єктами відносин у сфері питної води та питного водопостачання.
Згідно з ст.11 названого Закону, державне управління у сфері питної води та питного водопостачання здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
З Положення про Міністерство з питань житлово-комунального господарства України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007р. №717 вбачається, що таким органом є Міністерство з питань житлово-комунального господарства України.
Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008р. №190, відповідно до п.4 Положення, затверджені Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (зареєстровані в Міністерстві юстиції України 07.10.2008р. за №936/15627)
Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, в силу їх п.1.1, є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.
Відповідно до п.5.29 Правил №190, у разі відсутності засобів обліку стічних вод їх облік здійснюється такими методами: - за допомогою засобів обліку на водозаборах; - за паспортною продуктивністю насосів на водозаборах; - за паспортним дебітом усіх свердловин та проектною потужністю поверхневого водозабору; - на підставі витрат води на технологічні потреби; на підставі замірів кількості стічних вод, що надходять до мереж водовідведення. При цьому, у п.5.29 Правил визначено, що метод визначення кількості стічних вод встановлюється виробниками.
Отже, встановлений перелік методів обліку стічних вод є вичерпним, та розширеному тлумаченню не підлягає; при цьому, метод визначення кількості стічних вод встановлюється тільки виробником.
Проте, суди попередніх інстанцій на викладене уваги не звернули, та як суд першої інстанції, викладаючи (затверджуючи) даний пункт договору у редакції позивача, прийшов до поспішного висновку про відповідність запропонованого позивачем методу визначення кількості стічних вод у разі відсутності засобів їх обліку, методам, передбаченим п. 5.29. Правил №190, так і суд апеляційної інстанції, викладаючи даний пункт у своїй власній редакції, не перевірив, чи відповідає викладена ним редакція визначення кількості стічних вод у разі відсутності їх засобів обліку, методам визначення, встановленим у п. 5.29. Правил №190.
Крім того, суд касаційної інстанції не може погодитися із висновком суду апеляційної інстанції щодо виключення із договору №645 від 01.01.2009 пункту 8.1. з тих підстав, що сторони у вказаному пункті не встановили взагалі розмір пені, з огляду на таке.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно із статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до з ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як вбачається із запропонованої позивачем редакції п. 8.1. договору №645 та встановлено судом першої інстанції, позивач пропонує встановити пеню за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання (порушення строків оплати за надані позивачем послуги) у розмірі подвійної облікової ставки, що не суперечить приписам наведеного Закону, який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, отже, висновок суду апеляційної інстанції щодо виключення даного пункту із договору у зв'язку з чим з відсутністю розміру пені є необґрунтованим, та таким, що спростовується матеріалами справи.
В той же час, затвердження судом першої інстанції п. 8.1. договору в редакції позивача є правильним, та таким, що реально забезпечує виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку про часткове недотримання судами попередніх інстанцій наведених норм, що є підставою для часткового скасування прийнятих у даній справі судових рішень, з передачею справи №6/54пд на новий розгляд в частині п. 5.2. договору №645 від 01.01.2009 на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, під час якого господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськвода" задовольнити частково.
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 16.06.2009 та рішення господарського суду Луганської області 07.04.2009 у справі №9/54пд скасувати в частині прийняття рішення по пункту 5.2. договору №645 від 01.01.2009 і в цій частині справу №9/54пд направити на новий розгляд до господарського суду Луганської області.
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 16.06.2009 скасувати в частині прийняття рішення про виключення із договору №645 від 01.01.2009 п. 8.1. і в цій частині залишити без змін рішення господарського суду Луганської області 07.04.2009 у справі №9/54пд.
В іншій частині постанову Луганського апеляційного господарського суду від 16.06.2009 у справі №9/54 пд залишити без змін.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді: Т.Л. Барицька
С.В. Мирошниченко