01 жовтня 2009 р.
№ 15/320/06-22/188/07-6/287/08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:
Шевчук С.Р.,
суддів:
Владимиренко С.В.,
Демидової А.М.,
розглянув касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний завод гідравлічних машин"
на рішення
господарського суду Запорізької області від 16.06.2009р.
у справі
№15/320/06-22/188/07-6/287/08
за позовом
Відкритого акціонерного товариства "Запорізький арматурний завод"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний завод гідравлічних машин"
про
стягнення 215754,14грн.
За участю представників:
- позивача: Мартиненко К.І., дов. від 01.07.2009р. б/н;
- відповідача: Ігнатов З.М., дов. від 23.01.2009р. б/н.
Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від 29.09.2009р. №02.02-10/439 у зв'язку з відпусткою судді Кота О.В. змінено склад колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: Шевчук С.Р. -головуючий, Владимиренко С.В., Демидова А.М. для розгляду касаційної скарги у даній справі.
У липні 2006р. Відкрите акціонерне товариство "Запорізький арматурний завод" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний завод гідравлічних машин" про стягнення з відповідача 3 % річних від суми простроченого боргу за договором поставки №346 від 16.07.2003р. у сумі 25302,17грн., індекс інфляції, нарахований на суму боргу за весь час прострочення сплати основної суми боргу за договором поставки №346 від 16.07.2003р. у сумі 56790,11грн., збитки у сумі 133661,86грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.06.2009р. у справі №15/320/06-22/188/07-6/287/08 (суддя Місюра Л.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний завод гідравлічних машин" на користь Відкритого акціонерного товариства "Запорізький арматурний завод" індекс інфляції у сумі 56790,11грн., 3% річних у сумі 25252,84грн., витрати по держмиту в сумі 820,29грн. та на ІТЗ судового процесу в сумі 44,86грн. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим у справі рішенням, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Запорізької області від 16.06.2009р. у справі №15/320/06-22/188/07-6/287/08 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Позивач скористався правом, наданим ст.1112 ГПК України, та надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржений судовий акт залишити без змін, а у задоволенні касаційної скарги -відмовити.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на неї, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 16.07.2003р. між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки №346 з додатками, за яким позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 600000грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними на постачання товару, довіреностями, актом звірки.
Водночас судом першої інстанції зазначено, що пунктом 5.3 договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється на підставі рахунків, виставлених позивачем та на умовах, вказаних в специфікаціях або інших додатках до договору.
При цьому, місцевим господарським судом вказано, що позивачем було виставлено для оплати два рахунки: №993 від 25.07.2006р. на суму 228552,44грн. - терміном оплати не пізніше 01.08.2003р. та №1007/1 від 30.07.2003р. на суму 371447,56грн. -терміном оплати не пізніше 06.08.2003р., про що вказано в рішенні господарського суду Запорізької області по справі №9/300 від 17.10.2005р.
Пославшись на положення ст.530 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний був оплатити товар на протязі 7 днів з дня вручення йому рахунків на оплату.
Поряд з цим, судом першої інстанції з'ясовано, що: 22.03.2004р. між сторонами підписано угоду про залік зустрічних однорідних вимог, за умовами якої заборгованість за договором погашена заліком вимог ТОВ "Південний завод гідравлічних машин" до ВАТ "Запорізький арматурний завод" по договору купівлі-продажу №4046 від 20.09.2003р. на аналогічну суму, а рішенням господарського суду Запорізької області від 17.10.2005р. у справі №9/300, яке набрало законної сили, стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 204964,14грн.
З посиланням на ч.2 ст.35 ГПК України, місцевий господарський суд зазначив, що встановлені рішенням господарського суду Запорізької області по справі №9/300 від 17.10.2005р. вищевказані факти не доводяться знову при вирішенні даної справи.
Водночас судом першої інстанції з наявного в матеріалах справи реєстру платіжних документів (підсумкової виписки банку) встановлено, що вказана сума боргу за наказом господарського суду Запорізької області у справі №9/300 від 30.10.2005р. сплачена відповідачем 26.06.2006р. в повному обсязі.
Поряд з цим, місцевим господарським судом зазначено, що 17.07.2006р. позивач направив на адресу відповідача письмову вимогу №220 про перерахування індексу інфляції та 3 % річних в сумі 82092,28грн., проте відповідач не надав суду доказів оплати індексу інфляції та 3 % річних, на час розгляду справи в суді.
Врахувавши вищевикладене, пославшись на приписи ч.2 ст.625 ЦК України, встановивши, що оскільки фактично з відповідача підлягає стягненню індекс інфляції у сумі 86208,42грн., із зазначенням, що суд не виходить за межі позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача індексу інфляції у сумі 56790,11грн., та встановивши, що позивачем нараховано 3% річних у сумі 25302,17грн., тоді як фактично підлягає стягненню 3% річних у сумі 25252,84грн., суд першої інстанції відмовив позивачу у стягненні 3% річних у сумі 49,33грн. за необґрунтованістю нарахування.
Разом з тим, судом першої інстанції зазначено, що позивач в обґрунтування вимог про стягнення збитків у сумі 133661,86грн., у вигляді сплачених ним відсотків за користування кредитними грошовими коштами, посилається на кредитний договір №36-03 від 12.08.2003р., а також на зобов'язання розрахуватися з банками по процентам за користування кредитами: з АТ "Наш Банк", ЗОД АППБ "Аваль", ВАТ "Державний ощадний банк України" на підставі: договору про надання кредитної лінії №11/2001 від 20.12.2001р.; кредитного договору №010/02-11/1626 від 16.12.2002р.; договору кредитної лінії №11 від 11.01.2002р.
При цьому, правильно встановивши відсутність причинного зв'язку між зазначеними позивачем подіями та невиконанням відповідачем умов договору, з посиланням на положення ст.42 ГК України, умови п.1.1 кредитного договору №36-03 від 12.08.2003р., яким визначено надання банком позичальнику кредиту на статутну діяльність, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову позивачу в позові у частині стягнення збитків у сумі 133661,86грн., відносно чого сторони у даній справі не заперечують.
Проте колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з висновками місцевого господарського суду в частині заявлених позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних та вважає їх передчасними з наступних підстав.
Так, суд першої інстанції здійснив розрахунок інфляційних та 3% річних, пославшись на п.5.3 договору, всупереч положень ст.43 ГПК України не з'ясував, чи укладалися сторонами додаткові угоди до цього договору, тоді як, скаржником до касаційної скарги додано додаткову угоду №1 від 25.03.2004р. до вказаного договору. Водночас вказавши, що позивачем було виставлено для оплати два рахунки: №993 від 25.07.2006р. на суму 228552,44грн. -терміном оплати не пізніше 01.08.2003р. та №1007/1 від 30.07.2003р. на суму 371447,56грн. -терміном оплати не пізніше 06.08.2003р., всупереч положень ст.ст.38, 43 ГПК України місцевий господарський суд не витребував у позивача вказаних рахунків, відсутніх в матеріалах даної справи, тоді як дійшов висновку про виставлення цих рахунків позивачем відповідачу, та вказав без надання їм належної правової оцінки термін оплати вартості товарів, визначений в них.
Поряд з цим, пославшись на положення ст.530 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний був оплатити товар на протязі 7 днів з дня вручення йому позивачем рахунків на оплату, але всупереч положень ст.ст.38, 43 ГПК України не витребував у позивача доказів вручення ним відповідачу вказаних рахунків, не з'ясував дати їх вручення з посиланням на докази, які про це свідчать.
Разом з тим, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних за період з серпня 2003р. по червень 2006р., не врахував положення ч.2 ст.165 ЦК УРСР (чинного до 01.01.2004р.), якою закріплено правила виконання зобов'язання при не визначені строку його виконання, та п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (який набрав чинності з 01.01.2004р.).
Водночас місцевий господарський суд всупереч положень ст.43 ГПК України не надав належної правової оцінки листу позивача від 01.09.2005р. №338.
Тоді як нез'ясування вищезазначених обставин для правильного визначення строку, з якого настає відповідальність відповідача за несвоєчасне виконання зобов'язання по оплаті вартості отриманого від позивача товару, свідчить про передчасність висновку суду щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних, починаючи з серпня 2003р.
Поряд з цим доводи відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо прийняття оскарженого рішення без участі представників відповідача не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до п.2 ч.2 ст.11110 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо: справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, тоді як наявні в матеріалах справи ухвала господарського суду Запорізької області від 26.05.2009р., направлена сторонам, свідчить про повідомлення належним чином відповідача про час і місце засідання суду. Решта тверджень відповідача щодо припущення судом першої інстанції порушень норм процесуального права не заслуговує на увагу, оскільки наявні у справі матеріали не свідчать про наявність вказаних скаржником порушень судом норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, неповне встановлення судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, є порушенням вимог: ст.47 ГПК України, яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст.38 ГПК України, яка зобов'язує суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору; ст.43 ГПК України, за якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оскільки передбачені ст.ст.1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені місцевим господарським судом чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в іншому складі суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення у відповідності до норм процесуального права.
Відповідно до ст.11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний завод гідравлічних машин" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від 16.06.2009р. у справі №15/320/06-22/188/07-6/287/08 скасувати в частині заявлених позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних, в цій частині справу передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області в іншому складі суду, в решті рішення господарського суду Запорізької області від 16.06.2009р. у справі №15/320/06-22/188/07-6/287/08 залишити без змін.
Головуючий суддя:
С. Шевчук
Судді:
С. Владимиренко
А. Демидова