29 вересня 2009 р.
№ 2/112
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:
Овечкін В.Е.
Чернов Є.В.
Цвігун В.Л.
за участю представників:
Виконавчого комітету
Хустської міської ради
ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Хустського відділення № 7290
Джанда М.М. -(ПОСВ. № 0918)
Кут М.В. -(дор. від 19.03.2009)
розглянув касаційну скаргу
Виконавчого комітету Хустської міської ради
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 18 травня 2009 року
у справі
№ 2/112 господарського суду Закарпатської області
за позовом
ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Хустського відділення № 7290
до
Виконавчого комітету Хустської міської ради
Хустської міської ради
третя особа
ДП "Бюро технічної інвентаризації"
про
визнання права власності, визнання не чинним рішення виконкому міської ради та свідоцтва на право власності умов договору та додаткової угоди зміненими
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 11.02.2009 (суддя: О.Ремецькі) позов про визнання права власності, визнання не чинним та скасування рішення виконкому міської ради та свідоцтва на право власності на нерухоме майно задоволений.
Визнано за ВАТ "Державний ощадний банк України" право власності на приміщення.
Визнано не чинним та скасовано рішення виконкому Хустської міської ради від 21.04.2006 № 503 "Про оформлення права власності на нежитлове приміщення по вул. Рєпіна, 8 в м. Хуст" та свідоцтво на право власності № 6730 від 16.05.2006 про право власності Хустської міської ради на нежитлове приміщення, видане на підставі згаданого рішення.
Рішення суду мотивовано тим, що спірне майно до корпоратизації ВАТ "Держощадбанк" перебувало на балансі Українського Республіканського банку Ощадного банку СРСР та Державного спеціалізованого комерційного Ощадного банку України, а його передача у власність ВАТ "Державний ощадний банк України" відбулася з моменту державної реєстрації останнього та його правонаступництва за реорганізованим Українським Республіканським банком Ощадного банку СРСР. Жодним законодавчим актом не передбачено право місцевих рад приймати рішення про перехід об'єктів загальнодержавної власності у комунальну власність, тому оспорюване рішення виконкому міської ради про реєстрацію спірного майна на праві комунальної власності не відповідає ст.ст. 24, 25, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні".
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2009 (судді: Г.Кордюк, Л.Давид, Х.Мурська) рішення господарського суду Закарпатської області від 11.02.2009 змінено. Визнано за державою в особі ВАТ "Державний ощадний банк України" право власності на приміщення. В іншій частині рішення господарського суду залишено без змін.
Постанова апеляційної інстанції в частині зміни рішення мотивована тим, що на час перетворення Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України спірне майно йому на праві власності не належало, а було закріплено на праві оперативного управління та було об'єктом права державної власності. Тому рішення суду підлягає зміні з визнанням права власності на спірне приміщення за державою в особі ВАТ "Державний ощадний банк України".
Виконавчий комітет Хустської міської ради в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Скаржник зазначає, що суд безпідставно взяв до уваги рішення виконкому Хустської міської ради від 18.05.1963 № 126 в якості підстав набуття позивачем права на спірне приміщення, оскільки зазначене рішення стосується виділення приміщення під № 3, тоді як предметом вимог позивача є приміщення під № 8.
Суд безпідставно не взяв до уваги ту обставину, що 15.12.1981 відповідно до повторної реєстрації домоволодінь спірне приміщення під № 8 по вул. Рєпіна є таким, що належить міській раді.
Саме дані інвентарних справ є правовстановлюючими документами на об'єкти нерухомого майна і на підставі даних інвентарної справи на спірне приміщення його власником є Хустська міська рада.
Право власності позивача на спірне приміщення в тому числі як правонаступника не підтверджене жодними правовстановлюючими документами, однак суд зазначеного до уваги не взяв.
Суд безпідставно не врахував пропуск позивачем позовної давності, який на думку скаржника слід вираховувати з 05.03.2003, тобто з часу укладення договору оренди на спірне приміщення, оскільки в цей час позивач знав про порушення його права.
Визнання права власності міської ради підтверджується й обставинами укладення позивачем з міською радою договору оренди на спірне приміщення.
Суд не врахував обставин існування спору у справі № 3/134 господарського суду Закарпатської області щодо викупу ВАТ "Державний ощадний банк України" спірного приміщення в якому йому було відмовлено, що свідчить про право власності саме міської ради на спірне приміщення.
Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційна інстанція порушила вимоги ст.ст. 101, 103 ГПК України, оскільки про таку зміну апелянтом вимог не заявлялося.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що з моменту початку фактичного користування позивачем спірним приміщенням для розміщення приходної каси Ощадбанку, тобто з 1963р. та до 1991 року, на території України діяв Закон СРСР №1305-1 від 06.03.1990р. "Про власність в СРСР". Своє місцезнаходження каса не міняла та входила до складу мережі установ та організацій Українського Республіканського Банку Ощадного банку СРСР.
Статтею 22 даного Закону було визначено, у власності союзної республіки (тобто, Української РСР) перебувають майно органів влади і управління союзної республіки, культурні та історичні цінності народів союзної республіки, кошти республіканського бюджету, республіканські банки, республіканські страхові, резервні та інші фонди, а також підприємства і народногосподарські комплекси, вищі навчальні заклади республіканського значення, об'єкти соціально-культурної сфери та інше майно, що забезпечує суверенітет, господарську самостійність республіки, її економічний і соціальний розвиток.
З часу прийняття Українською РСР Закону України "Про власність" № 885-XII, тобто з 26 березня 1991 року, у статті 34 такого Закону було визначено об'єкти права загальнодержавної (республіканської) власності.
Згідно з ст. 34 Закону України "Про власність" загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ і Державної прикордонної служби України; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.
Відповідно до пункту 2 Постанови Верховної Ради України від 20.03.1991р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність" було оголошено власністю України Український Республіканський банк Держбанку СРСР, Український Республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку "Укрпромбудбанк", Український Республіканський Банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їх мережею, обчислювальним центрами, усіма активами, пасивами.
Наказом Українського Республіканського банку від 02.01.1992 року за №2-К у відповідності з Статутом, зареєстрованим Національним банком України 31.12.1991 року за №4, Український Республіканський банк Ощадного банку СРСР, з підзвітною йому інфраструктурою установ та організацій, перетворено в Державний спеціалізований комерційний Ощадний банк України (Ощадбанк України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.1999 року за № 876 "Про деякі питання управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України" на виконання розпорядження Президента України від 20.05.1999 року №106 та з метою удосконалення структури і організації управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України, створення умов для більш ефективної реалізації державою прав власника вирішено перетворити Державний спеціалізований комерційний Ощадний банк України (Ощадбанк України) у відкрите акціонерне товариство „Державний ощадний банк України". Установити, що Банк є правонаступником прав і обов'язків Ощадбанку.
З вищенаведеного слідує, що як з моменту створення системи Ощадбанків так і до сьогоднішнього часу такі відносяться до державних банків із збереженням у власності держави 100% акцій, а відтак, і майно, закріплене за такими установами, є загальнодержавною власністю.
В подальшому, при розподілі такої власності між загальнодержавною та комунальною підстави для реєстрація права власності на спірне майно, як комунальної власності були визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною)". Даною Постановою було затверджено перелік державного майна України, яке передається до комунальної власності та зазначено, що державне майно України, крім майна, яке належить за таким переліком до комунальної власності є загальнодержавною (республіканською) власністю.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" та Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" встановлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.
Даною постановою спірні приміщення (тобто приміщення, в яких розміщувались ощадкаси) до комунальної власності не передавались, оскільки вони не відносились до сфери передачі.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України або органів, уповноважених управляти державним майном.
Відповідне рішення Кабінету Міністрів-України, або органу, уповноваженого управляти державним майном не приймалось.
Відповідно до ч.З ст. 24, 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Сільські, селищні, міські ради уповноважені розглядати та вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Ні Конституцією України, ні Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", ні будь-якими іншими законодавчими актами, не передбачено право міських рад та їх посадових осіб приймати рішення про перехід об'єктів загальнодержавної власності у комунальну власність. Тому, рішення виконкому Хустської міської ради від 21.04.2006р. про реєстрацію спірного майна на праві комунальної власності за рішенням Хустською міської Ради депутатів трудящих 1952р., не відповідає ст. ст. 24, 25, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки таке рішення не визначало на момент його прийняття такого поняття, як комунальна власність.
Оскільки рішення Хустської міської ради, на підставі якого і оформлено свідоцтво про право власності, прийняте з порушенням закону, свідоцтво також не відповідає чинному законодавству.
Доводи скаржника зазначеного не спростовують.
Посилання скаржника на те, що первинно реєстрація на дане майно відбулась за міською радою, тобто є підставою стверджувати про реєстрацію права комунальної власності на таке майно, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки як зазначалось вище, до 1991р. на території колишнього СРСР, Української РСР та України власність була одного виду - державна.
Інші доводи скаржника щодо різних адрес спірного майна, правовідносин оренди між сторонами спору, відхиляються, оскільки відносяться до встановлення обставин справи та оцінки доказів, що є намаганням встановити інші обставини, довести неправильне застосування норм матеріального права на підставі іншої оцінки доказів у справі та виходить за межі касаційного перегляду судового рішення, визначені ст.ст. 1115, 1117 ГПК України.
З огляду на наведене, постанова апеляційного господарського суду є законною і наведені скаржником підстави не є такими, що зумовлюють її скасування
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2009 у справі № 2/112 господарського суду Закарпатської області залишити без зміни, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий В. Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун