29 вересня 2009 р.
№ 36/457-30/359
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Губенко Н.М.
розглянув касаційну скаргу Української Православної Церкви парафії Рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі м. Києва, м. Київ
на рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2009 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2009
зі справи № 36/457-30/359
за позовом Української Православної Церкви парафії Рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі м. Києва (далі -Позивач)
до Шевченківської районної у місті Києві ради, м. Київ (далі -Відповідач)
про визнання права та спонукання до укладення договору,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради, м. Київ (далі -Управління), та
товариство з обмеженою відповідальністю “Базісінвест”, м. Київ (далі -Товариство).
Судове засідання проведено за участю представників:
Позивача -Кошуби Д.О., Терещенка С.В.,
Відповідача -Пургіної О.В.,
Управління -не з'яв.,
Товариства -не з'яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
Позов було подано про визнання за Позивачем права на приватизацію нежилого підвального приміщення загальною площею 146 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 45 (далі -Приміщення), та про зобов'язання Відповідача укласти з Позивачем договір купівлі-продажу (приватизації) Приміщення.
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Так, постановою Вищого господарського суду України від 30.09.2008 скасовано рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2008 зі справи № 36/457 та останню передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
У новому розгляді справа одержала номер 36/457-30/359.
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.2009 (суддя Ващенко Т.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2009 (колегія суддів у складі: Острович С.Е. -головуючий, судді Євсіков О.О. і Скрипка І.М.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням на приписи Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) виходили з необґрунтованості позовних вимог.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Позивач просить: скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи; визнати за Позивачем право на приватизацію Приміщення; зобов'язати Відповідача укласти з Позивачем договір купівлі-продажу (приватизації) Приміщення; відшкодувати Позивачеві судові витрати у справі. Скаргу з посиланням на положення Законів України “Про оренду державного та комунального майна”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, “Про приватизацію державного майна”, ГПК України мотивовано прийняттям згаданих судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- розпорядженням Старокиївської районної державної адміністрації міста Києва від 22.01.2001 № 25 “Про орендне користування нежитловими приміщеннями, що є комунальною власністю Старокиївського району” (пункт 1.14) дозволено надати Позивачеві в орендне користування Приміщення під духовний центр тимчасово, до 01.01.2005;
- 26.02.2001 комунальним підприємством житлового господарства Старокиївського району м. Києва (як орендодавцем) і Позивачем (як орендарем) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 129 (далі - Договір № 129), за яким:
орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування Приміщення;
строк дії договору встановлено з 26.02.2001 по 01.01.2005;
- рішенням Відповідача від 04.10.2001 № 18 утворено (шляхом об'єднання) комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва;
- згідно з рішенням Відповідача від 25.11.2003 № 263 правонаступником названого комунального підприємства в частині орендних відносин визначено Управління (третя особа в даній справі);
- Управління 13.01.2005 письмово повідомило Позивача про закінчення дії Договору № 129 та його припинення і вимагало звільнити Приміщення й передати за актом;
- Договір № 129 припиняється в разі закінчення строку, на який його укладено (пункт 6.5 цього договору); отже, він припинився 01.01.2005;
- згідно з пунктом 6.4 Договору № 129 укладення “повторного договору оренди” Приміщення можливе “лише в разі надання нових розпорядчих документів”;
- відповідно до розпорядження Відповідача від 17.02.2005 № 23 “Про переукладення договору оренди приміщення комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва” надано дозвіл на продовження оренди Приміщення Позивачем шляхом переукладення договору оренди на строк до 20.02.2006 під духовний центр за умови отримання дозволу санепідемстанції і пожежної частини на продовження діяльності в Приміщенні (зважаючи на скарги мешканців будинку); цим розпорядженням передбачено (пункт 5), що у випадку коли договір оренди не укладається протягом 30 днів з дати його видання, воно втрачає чинність;
- протягом зазначеного строку (до 17.03.2005) Управлінню не було надано згаданих дозвільних документів санепідемстанції і пожежної частини, договір оренди укладено не було;
- Договором № 129 передбачалося також, що:
у випадку звільнення орендарем Приміщення без письмового попередження, а також без складання акта про передачу Приміщення в справному стані орендар несе повну матеріальну відповідальність за понесені у зв'язку з цим збитки (пункт 5.6);
за час фактичного користування об'єктом оренди після припинення дії даного договору орендар зобов'язаний вносити орендну плату (пункт 6.3);
- власником Приміщення є територіальна громада Шевченківського району м. Києва, а Відповідач згідно з Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” є представницьким органом названої територіальної громади і виступає суб'єктом права комунальної власності майна, яке перебуває у власності територіальної громади;
- дія рішення Київської міської ради від 08.02.2007 № 62/723, яке стосується приватизації об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва і на яке посилається Позивач в обґрунтування своїх вимог, не поширюється на правовідносини, пов'язані з комунальною власністю територіальної громади Шевченківського району м. Києва;
- відповідно до згаданого розпорядження Старокиївської районної державної адміністрації м. Києва від 22.01.2001 № 25 (п. 4) на орендаря покладався обов'язок провести “у шестимісячний термін” ремонт Приміщення за власні кошти та з обов'язковим погодженням з інженерними службами комунального підприємства житлового господарства, ЖЕК, пожежною частиною, санепідемстанцією, спеціальною інспекцією по благоустрою Старокиївського району і за необхідності -з проектним інститутом, Київенерго, Київгазом та інженерними службами району й м. Києва. Позивачем не доведено, що ним виконано зазначені вимоги даного розпорядження й отримано відповідні погодження; відтак ремонт Приміщення Позивачем проведено без дозволу орендодавця;
- 01.09.2006 Позивач звернувся до Відповідача із заявою про включення Приміщення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації; у задоволенні цієї заяви Відповідач відмовив у зв'язку з тим, що “оскільки відповідне приміщення, перебуваючи в оренді, забезпечує найкращий ефект соціально-економічного розвитку, інфраструктури територіальної громади району, постійна комісія з питань приватизації комунального майна вирішила в інтересах територіальної громади Шевченківського району м. Києва залишити даний об'єкт в оренді”;
- на адресу Відповідача надходила скарга мешканців будинку № 45 по вул. Володимирській в м. Києві з проханням “унеможливити приватизацію підвального приміщення та сміттєзбірника по зазначеній вулиці”;
- суду не подано доказів того, що Приміщення включено до переліків, зазначених у частині першій статті 7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”;
- 19.11.2007 на підставі Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” було проведено конкурс на право оренди Приміщення, за результатами якого це Приміщення було передано в оренду іншій юридичній особі; Позивач участі у конкурсі не брав.
Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано, що Відповідачем подано копію листа постійної комісії з питань приватизації комунального майна Шевченківської районної в м. Києві ради, з якого вбачається:
31.01.2008 Відповідачем прийнято рішення № 394 “Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва”, яким затверджено перелік об'єктів, що підлягають приватизації;
Приміщення було включено до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні.
Відповідно до частини першої статті 143 Конституції України територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Згідно з частиною першою, п'ятою та шостою статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”:
- територіальним громадам, зокрема, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, нежитлові приміщення;
- органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду;
- доцільність порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.
За приписами частини другої статті 41 названого Закону районні у містах ради та їх виконавчі органи відповідно до Конституції України та законів України, зокрема, здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах.
Законом України “Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що:
- термін договору визначається за погодженням сторін; у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором (частини перша і друга статті 17);
- договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено (частина друга статті 26);
- приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства (частина перша статті 25);
- вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає (частина друга статті 27).
З огляду на відповідні законодавчі приписи, та з'ясувавши, зокрема, що:
дія укладеного Договору № 129 припинилася;
інший договір оренди Приміщення сторонами не укладався;
поліпшення орендованого майна здійснено Позивачем без згоди орендодавця;
орендоване майно перебуває у власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва, а правоможність щодо володіння, користування та розпорядження цим майном здійснюється Відповідачем;
Позивачем не доведено, що на час розгляду даної справи в суді першої інстанції відповідне майно (Приміщення) включалося до передбачених Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” переліків об'єктів, що підлягають приватизації;
Позивач не брав участі в конкурсі на право оренди Приміщення, що проводився 19.11.2007;
прийняте в подальшому (31.01.2008) рішення Відповідача про включення Приміщення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні, не передбачає переважного права Позивача на приватизацію Приміщення, не виключаючи, разом з тим, реалізації ним свого права на придбання Приміщення шляхом участі в аукціоні на загальних підставах, -
дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують.
Зокрема, не може бути взято до уваги посилання скаржника на необхідність застосування у розгляді даної справи Закону України “Про приватизацію державного майна”. Згідно з преамбулою цього Закону він регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, тим часом як спірні правовідносини не пов'язані з державним майном чи майном Автономної Республіки Крим.
Скаржник, перекручуючи зміст постанови Вищого господарського суду України від 30.09.2008 з цієї справи, стверджує, що згаданою постановою нібито встановлено (“констатовано” і “підтверджено”) факт дії “на даний момент” Договору № 129. Проте за змістом припису частини другої статті 1117 ГПК України Вищий господарський суд України у касаційному перегляді судових рішень не вправі встановлювати будь-які фактичні обставини та здійснювати оцінку доказів у справі. Насправді в його постанові від 30.09.2008:
по-перше, зазначалося -як про недолік у з'ясуванні обставин, допущений попередніми судовими інстанціями - про те, що останніми не перевірено належними засобами доказування доводи Позивача (і наявність чи відсутність відповідних обставин), пов'язаних, зокрема, з тим, що, хоча строк дії Договору № 129 й закінчився, але Позивач продовжує користуватися Приміщенням та сплачує орендні платежі згідно з рахунками, виставленими Управлінням і що дія даного договору фактично триває;
по-друге, містилися вказівки судові першої інстанції встановити у новому розгляді справи пов'язані з цим фактичні обставини і дати належну правову оцінку доводам сторін.
Відповідні вказівки судом першої інстанції в процесі нового розгляду справи виконано.
Решта доводів касаційної скарги стосується оцінки доказів, які вже були предметом дослідження попередніми судовими інстанціями, та правильності встановлення ними фактичних обставин справи. Однак згідно із зазначеною частиною другою статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Відтак відповідні доводи, перевірка яких перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, не можуть бути прийняті останньою.
Наведені у скарзі доводи не належать до тих підстав, з якими згідно зі статтею 11110 ГПК України пов'язується можливість скасування судового рішення.
Керуючись статтями 1117, 1119 -11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2009 зі справи № 36/457-30/359 залишити без змін, а касаційну скаргу Української Православної Церкви парафії Рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі м. Києва - без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Н. Губенко