05 серпня 2009 р.
№ 2-5/6431-2008
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:
Губенко Н.М.,
суддів:
Барицької Т.Л.,
Мирошниченка С.В.,
розглянувши касаційне подання
Заступника прокурора Автономної Республіки Крим
на рішення
господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.06.2008
у справі
№ 2-5/6431-2008
за позовом
Приватного підприємства "Казантипський залив"
до
Виробничо-торговельного підприємства "Юліана"
про
визнання дійсним договору та визнання права власності
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача не з'явився;
- відповідача не з'явився;
- прокуратури Рудак О.В. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. №72 від 14.04.2008);
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.06.2008 у справі №2-5/6431-2008 (суддя: М.П. Гаврилюк) задоволений позов Приватного підприємства "Казантипський залив" (надалі позивач) до Виробничо-торговельного підприємства "Юліана" (надалі відповідач); за рішенням визнано дійсним договір купівлі-продажу №3, укладений між позивачем та відповідачем; визнано за позивачем право власності на нерухоме майно, а саме: будинок відпочинку (елінг з гаражем), площею 73, 2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Судак, смт. Новий Світ, набережна (місце розташування -кінець набережної згідно з планом-схемою розташування об'єкту та топографічної карти із визначенням географічних координат).
До Вищого господарського суду України із касаційним поданням в інтересах Фонду державного майна України звернувся Заступник прокурора Автономної Республіки Крим, в якому просить прийняте у даній справі рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Обґрунтовуючи підстави касаційного подання, заступник прокурора посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Відзив на касаційне подання від сторін у справі не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути оскаржуване рішення.
Сторони належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, проте ні позивач, ні відповідач не скористалися своїм правом бути присутніми у судовому засіданні 05.08.2009.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційного подання, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, знаходить касаційне подання таким, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Судом першої інстанції встановлено, що 26.12.2003 між позивачем та відповідачем укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого відповідач продав, а позивач купив нерухоме майно, а саме: будинок відпочинку (елінг з гаражем), площею 73, 2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Судак, смт. Новий Світ, набережна (місце розташування -кінець набережної згідно з планом-схемою розташування об'єкту та топографічної карти із визначенням географічних координат) (надалі спірне майно); загальна вартість майна становить 30 000,00 грн. (п. 2.1. договору).
Суд прийшов до висновку, що відчужуване за вказаним договором спірне майно належало на праві власності відповідачу на підставі договору купівлі-продажу №24 від 24.12.1997, укладеного між відповідачем та ТОВ "Італ", та було передано відповідачу 26.12.1997, що підтверджується актом приймання-передачі та за яке відповідач розрахувався з ТОВ "Італ", що підтверджується квитанцією прибуткового касового ордеру №15.
Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що відповідач зобов'язаний протягом 90 днів з моменту підписання договору купівлі-продажу, передати за актом приймання-передачі нерухоме спірне майно; акт приймання-передачі майна підписаний між сторонами 29.12.2003.
Судом встановлено, та вбачається з умов спірного договору, що пунктом 3.2. останнього сторони погодили, що позивач (покупець) протягом шести років з моменту нотаріального посвідчення договору здійснює розрахунок з відповідачем (продавцем).
Листом №8 від 21.04.2008 позивач звернувся до відповідача з проханням здійснити нотаріальне посвідчення договору, на який отримав відмову відповідача (лист №8 від 23.04.2008) з посиланнями на те, що спірне майно є власністю відповідача, оскільки договір купівлі-продажу №3 є розірваним.
Суд першої інстанції, дослідивши умови договору купівлі-продажу, прийшов до висновку, що договір містить усі істотні умови притаманні такому виду договору, у зв'язку з чим, керуючись ст.ст. 220, 657 ЦК України задовольнив позовні вимоги в частині визнання дійсним договору купівлі-продажу, так само як і задовольнив вимогу позивача про визнання за ним права власності.
Вищий господарський суд України вважає передчасними висновки суду першої інстанції, на підставі яких він дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
В силу ст.ст. 42, 43 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 47 ГПК України судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Стаття 84 ГПК України (Зміст рішення) містить вимоги, яким має відповідати рішення суду; так, зокрема, п. 3 ч.1 вказаної норми передбачає, що судове рішення має містити доводи, за якими господарський суд відхиляє клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін.
Проте, проаналізувавши оскаржуване рішення, суд касаційної інстанції приходить до висновку про поверхневий підхід суду першої інстанції до розгляду даної справи, без урахування наведених норм, у зв'язку з чим, визнати його законним та юридично правильним не є можливим, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і, відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Так, позивач, звертаючись із даним позовом, послався на те, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору у зв'язку з чим просить визнати його дійсним у судовому порядку.
Суд першої інстанції дослідив подані позивачем документи на підтвердження підстав позову, та зробив висновок про доведеність доводів позивача щодо ухилення відповідача від укладення договору, та на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України задовольнив позовні вимоги.
Як вказувалося вище, судове рішення приймається з урахуванням усіх обставин справи, у разі відхилення тих чи інших доводів суд зобов'язаний навести обґрунтування таких дій.
Проте, судом першої інстанції не досліджено, з яких підстав відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, при тому, що в листі, яким відповідач відмовив позивачу у нотаріальному посвідченні договору 23.04.2008 №8 зазначено, що вказаний договір є розірваним; більш того, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив як встановлений факт дану обставину (підстави, з яких відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору), проте, не розібрався в даному питанні та не спромігся спростувати такі посилання відповідача, встановленими Господарським процесуальним кодексом України засобами (шляхом витребування від сторін пояснень, документів, тощо), а виклав зміст рішення виключно на підставі доводів позивача, що свідчить про порушення судом принципу рівності сторін перед законом та судом.
Крім того, перевіряючи наявність істотних умов у спірному договорі, суд першої інстанції послався на ч. 3 ст. 180 ГК України, яка передбачає, що істотними умовами договору є предмет, ціна та строк дії договору та роблячи висновок, що спірний договір містить вказані істотні умови, суд першої інстанції не дослідив чи діяв вказаний Кодекс на час укладення спірного договору та чи можуть оцінюватися умови договору на відповідність чи невідповідність вимогам закону, який не діяв на час укладення спірного договору.
Як вказувалося вище, предметом даного спору було дві вимоги позивача, а саме: визнати дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України договір купівлі-продажу, укладений з відповідачем та визнати за позивачем право власності на нерухоме майно, що було предметом спірного договору, задоволені в повному обсязі судом першої інстанції.
Однак, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не врахував позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 26.05.2009 у справі №2-17/9353-2007, згідно з якою, суд може визнати дійсним сам договір на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України, який потребує нотаріального посвідчення, визнавати ж право власності на майно, що було предметом спірного договору, указана норма суд таким правом не наділяє.
Крім того, Заступник прокурора Автономної Республіки Крим в касаційному поданні посилається на те, що прийнятим у даній справі рішенням яким, в тому числі, визнано за позивачем право власності на спірне майно, порушуються права держави в особі Фонду майна Автономної Республіки Крим, яке є дійсним власником спірного майна і згоди на його відчуження не надавав.
Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням; касаційна інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Стаття 1117 ГПК України встановлює межі перегляду справи в касаційній інстанції, згідно з якою переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, наведені норми, які регулюють порядок та повноваження господарського суду касаційної інстанції не наділяють останнього повноваженнями стосовно дослідження та оцінки правомірності доводів особи, яка не приймала участі в розгляді справи щодо наявності у неї матеріального права, яке підлягає захисту, оскільки така оцінка пов'язана з необхідністю встановлення та перевірки фактичних обставин, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, але якими скаржник обґрунтовує підставність власних вимог.
Натомість питання щодо необхідності залучення Фонду державного майна Автономної Республіки Крим до участі у справі господарським судом першої інстанції не вирішувалось, що унеможливило захист його прав та інтересів.
Відповідно до вимог статті 11110 Господарського процесуального кодексу України прийняття рішення, що стосується прав і обов'язків осіб, яких не було залучено до участі в справі, є підставою для скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При новому розгляді суду необхідно залучити до участі у справі особу, права і обов'язки якої стосуються предмету спору, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін щодо спірного майна, оцінити правовий зміст заявлених позовних вимог з урахуванням позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 26.05.2009 у справі №2-17/9353-2007 щодо правової можливості одночасного розгляду позовних вимог про визнання дійсним договору купівлі-продажу на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України та про визнання права власності на нерухоме майно, яке є предметом цього договору і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційне подання Заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.06.2008 скасувати і справу № 2-5/6431-2008 передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим в іншому складі суду.
Головуючий суддя Н.М. Губенко
Судді: Т.Л. Барицька
С.В. Мирошниченко