Україна
Харківський апеляційний господарський суд
05 жовтня 2009 р. Справа № 21/37-09
Колегія суддів у складі:
Головуючого-судді - Могилєвкіна Ю.О., суддів -Бухан А.І., Плужник О.В.
при секретарі -Голозубової О.І.
за участю представників сторін:
позивача -не з'явився
відповідача -Леонова Ю.С.
розглянувши апеляційну скаргу позивача (вх. № 2521Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 07.07.09 р. по справі № 21/37-09
за позовом - ДП "Укрнафтогазкомплект" НАК "Нафтогаз України", м. Київ
до - ТОВ "Компанія "Квантум", м. Харків
про визнання частково недійсним п. 4.2 договору поставки № 62-03 від 17.03.03р.,-
встановила:
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просить суд визнати недійсним п.4.2. договору поставки № 62-03 від 17.03.2003р., посилаючись на невідповідність п. 4.2. договору загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Позивач в процесі розгляду справи змінив позовні вимоги вх. № 1737 від 12.03.2009 р., та просить суд визнати недійсним договір поставки № 62-03 від 17.03.2003р., посилаючись на п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, та на те, що сторонами не досягнуто згоди по п. 4.2 договору №62-03 від 17.03.2003 р. і це не породжує бажаних сторонами результатів стосовно порядку розрахунків.
Рішенням господарського суду Харківської області від 07.07.2009 р. (суддя Пелипенко Н.М.) по справі №21/37-09 в задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивоване з тих підстав, що при укладенні договору № 62-03 від 17.03.2003 р. сторонами дотримано вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. За таких обставин, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Позивач з рішенням суду першої інстанції не згоден, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове яким позов задовольнити, посилаючись не неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Як зазначає позивач у своїй скарзі між позивачем та відповідачем укладено договір №62-03 від 17.03.2003 р.
Згідно з вимогами договору відповідач (постачальник по договору) зобов'язався поставити, а позивач (замовник по договору) зобов'язався прийняти та оплатити продукцію на умовах викладених в умовах договору.
Відповідно до п. 4.2. договору остаточні розрахунки за поставлену продукцію проводяться відповідачем протягом 3-х банківських днів після підписання акту прийому-передачі продукції та надходження коштів від НАК «Нафтогаз України»або споживача продукції на підставі рахунку-фактури Постачальника.
Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ст. 180 ГК України - господарський договір, вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Виходячи із змісту наведених статей всі інші умови договору після його укладання стають однаково обов'язковими для сторін і у сукупності складають зміст договору.
Пункт 5 ст. 203 ЦК України визначає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Так у позивача не виникає обов'язку односторонньо здійснювати розрахунки а у відповідача права вимагати свою грошову частку. Це на думку позивача свідчить про невідповідність п. 4.2 загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Отже, не досягнення згоди між позивачем та відповідачем по п. 4.2 Договору містить порушення закону та не породжує бажаних сторонами результатів стосовно порядку розрахунків.
Статтею 217 ЦК України передбачено недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Згідно з ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, на думку позивача вищенаведений пункт 4.2 Договору протирічить ст. 530 ЦК України і є недійсним.
Відповідач та його представник вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу позивача -без задоволення.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставою для скасування або зміни рішення є невиконання або невірне застосування вимог передбачених зазначеною статтею. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Жодних обставин та доказів які є підставою для скасування місцевого господарського суду відповідач не зазначив та не надав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції між позивачем та відповідачем укладено договір № 62-03 від 17.03.2003р.
Згідно з вимогами договору відповідач (постачальник по договору) зобов'язався поставити, а позивач (замовник по договору) зобов'язався прийняти та оплатити продукцію на умовах викладених в умовах договору.
В п.2.,3.1.,3.2. договору сторони визначили, що назва, кількість, асортимент продукції вказані у специфікаціях, які складаються до даного договору і є його невід'ємною частиною.
Ціни на продукцію вказані у специфікаціях.
Загальна вартість договору складає суму підписаних специфікацій.
Розділом четвертим договору сторони визначили порядок розрахунків по договору, а саме:
в пунктах 4.1, 4.2, 4.3. договору сторони передбачили, що розрахунки проводяться замовником на умовах 50% передплати за кожну узгоджену до поставки партію продукції протягом 3-х банківських днів після надходження грошових коштів від НАК "Нафтогаз України" або споживача продукції - (ДК "Укргазвидобування, ДК "Укртрансгаз"), які перераховуються постачальнику на підставі рахунку. Постачальник надає рахунок окремо на кожну узгоджену партію продукції. До передплати застосовуються правила завдатку згідно ст.195 Цивільного кодексу України.
Остаточні розрахунки за поставлену продукцію проводяться замовником протягом 3-х банківських днів після підписання акту прийому - передачі продукції та надходження коштів від НАК "Нафтогаз України" або споживача продукції на підставі рахунку - фактури постачальника.
За згодою сторін розрахунки можуть проводитись іншим шляхом, що не суперечить чинному законодавству України.
Вимоги п.4.2. договору сторони визначили строк остаточних розрахунків з посиланням на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події , що передбачено вимогами ч.1 ст.530 ЦК України.
Як правомірно зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні договір №62-03 від 17.03.2003р. виконувався сторонами протягом 2003-2006 р.р., що підтверджено матеріалами справи, накладними, актом прийому - передачі, довіреностями позивача на право отримання продукції, отримана продукція оплачувалась позивачем по справі протягом 2003-2006р., що підтверджено виписками з банківського рахунку АБ "Укргазпромбанк". Тобто у сторін виникли певні права та обов'язки спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, відповідно до вимог ст.202 ЦК України.
На час укладення договору №62-03 від 17.03.2003 р. загальні підстави недійсності угод були встановлені ст.ст., ст.48,49,50 Цивільного Кодексу УРСР (1963 р.), за яким недійсною визнається угода , що не відповідає вимогам закону.
Вимоги статті 215 Цивільного кодексу України передбачають, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним .
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги додержання яких є необхідними для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.
Стаття 207 Господарського кодексу України передбачає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них, господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Викладений перелік обставин, які можуть бути підставою визнання правочину недійсним є вичерпним.
Суд першої інстанції правомірно, що при укладенні договору №62-03 від 17.03.2003 р. сторонами дотримано вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. За таких обставин відсутні підстави щодо задоволення позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 07.07.2009 р. прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 48, 49, 50 Цивільного Кодексу УРСР (1963 р.), ст.ст. 202, 203, 207, 215, 264 Цивільного кодексу України, ст.ст. 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст.ст. 104-105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 07.07.2009 р. по справі №21/37-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
судді Бухан А.І.
Плужник О.В.
Повний текст постанови підписаний 08.10.2009 року.