03 вересня 2015 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Саліхова В.В.
суддів - Музичко С.Г., Прокопчук Н.О.
при секретарі: Бережняк Н.В.
за участю:
позивача ОСОБА_2
представника позивача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 червня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, орган опіки та піклування Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про вселення та виселення без надання іншого жилого приміщення,
У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вищевказаним позовом про вселення позивача та її малолітнього сина ОСОБА_4 до квартири АДРЕСА_1 та виселення ОСОБА_5 із зазначеної квартири без надання їй іншого жилого приміщення.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24.06.2015 позовні вимоги задоволено частково. Вселено ОСОБА_2 разом із малолітнім сином ОСОБА_4 до квартири АДРЕСА_1. В решті позовних вимог відмовлено.
Справа № 756/16354/14-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/10192/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Луценко О.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про виселення ОСОБА_5 із квартири АДРЕСА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В іншій частині рішення залишити без змін. Апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що ОСОБА_5 з 2002 року вселилась і проживає у спірній квартирі, як дружина ОСОБА_6, з чим погодилась остання в судовому засіданні. Зазначила, що ніякої письмової чи усної домовленості між позивачем та відповідачкою відносно квартири не було.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи. В зв'язку з наведеними обставинами колегія суддів на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України ухвалила розглянути справу у їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Рішення в частині задоволення позовних вимог сторонами не оскаржувалося, в зв'язку з чим набрало законної сили.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині виселення ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено постійного мешкання останньої в спірній квартирі.
З таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів погодитись не може, враховуючи наступне.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки форми №3 від 24.10.2014 виданої ЖЕКом № 514 КП « Житлосервіс Куренівка» в Оболонському районі м. Києва в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано 3 особи - ОСОБА_6- наймач (відповідач по справі); ОСОБА_2 - дочка (позивач по справі); ОСОБА_4 - онук (а. с. 6). В зазначеній квартирі також проживає ОСОБА_5 (другий відповідач), яка з 01.06.2007 перебуває з ОСОБА_6 (батько позивача) у зареєстрованому шлюбі (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1) (а. с. 7). Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10.06.2010, ухвалами Апеляційного суду м. Києва та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_5 було виселено із спірної квартири (а. с. 10-11). Але на теперішній час ОСОБА_5 знову проживає у спірній квартирі та разом зі своїм чоловіком заважає позивачам проживати в останній.
Відповідно до вимог ст. 47 Конституції України, держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст. 64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно з ст. 65 ЖК України, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 №2, суд вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, повинен з'ясувати чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
На підставі викладеного можливо зробити висновок про те, що єдиною підставою для вселення відповідача в квартиру, в даному конкретному випадку, може бути письмова згода позивача по справі .
Матеріали справи свідчать, що остання не надавала письмової згоди на проживання ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1
Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Згідно з п. 15 ПостановиПленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 № 9, наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок про те, що при вирішенні питання про виселення особи з житлового приміщення, яке не є приватизованим, перш за все судам необхідно перевіряти законність підстав на вселення особи.
Перевірений під час розгляду справи в порядку апеляційного провадження звукозапис розгляду справи в суді першої інстанції колегія зазначає, що ОСОБА_5 підтвердила факт свого постійного проживання у спірній квартирі без згоди позивача, тобто проживання в останній незаконно.
На вищезгадані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення вищезгаданих позивних вимог
За наведених обставин, ОСОБА_5 підлягає виселенню із спірної квартири, як самоправно зайнятої, без надання іншого жилого приміщення відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність змінення рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо виселення ОСОБА_5 із спірної квартири.
Керуючись ст.ст.303,304,309,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 червня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про виселення ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, орган опіки та піклування Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про виселення без надання іншого жилого приміщення задовольнити.
Виселити ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: С.Г. Музичко
Н.О. Прокопчук