м. Миколаїв
01.07.2014 р. Справа № 814/1386/14
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу
за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, вул. Пугачова, 33, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002
до відповідача:Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Енергобудівників, 5, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000
про:визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень від 14.05.2014 № НОМЕР_1, № 000111702, № 00001231702
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (надалі - ОДПІ або відповідач) від 14.05.2014 № НОМЕР_1, № 000111702, № 00001231702.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що висновки акта перевірки про допущені позивачем порушення податкового законодавства є безпідставними.
У письмових запереченнях проти адміністративного позову (ар. с. 74-76), ОДПІ просила у задоволенні позову відмовити, на думку відповідача податкові повідомлення рішення відповідають вимогам законодавства. Доводів, які б спростовували аргументи позивача, заперечення відповідача не містять.
Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у письмовому провадженні.
Дослідивши письмові докази, суд
З 27.03.2014 по 09.04.2014 ОДПІ здійснила документальну планову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, результати якої оформила актом від 24.04.2014 № 3/14-09-17-306/НОМЕР_2 (надалі - Акт, ар. 11-29).
Як вказано на стор. 36-37 Акта (ар. с.28-29), позивач порушив:
1. Відповідно до вимог п.167.1 ст.167, пп.177.5.3 п.177.5 ст.177, п.177.5 ст.177, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України …за результатом документальної перевірки донараховано податку з доходів фізичних осіб від зайнятті підприємницькою діяльністю за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року в сумі 35 915,73грн..
2. п. 198.4 ,198.6ст. 198 Податкового кодексу України, перевіркою повноти нарахуванні податку на додану вартість за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року встановлене його завищення на загальну суму 4118,33 грн.
3. п.7.1.2,п.7.1. ст. 7 п.7.3 ст.7 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме порушено порядок нарахування,обчислення та строки сплати єдиного внеску із чистого оподатковуваного доходу, одержаного від здійснення господарської діяльності, чим занизив єдиний внесок на 70 499,15 грн.
На підставі вищевказаного акту перевірки, Южноукраїнською ОДПІ Миколаївської області Державної податкової служби
прийнято податкове рішення від 14.05.2014 року за № НОМЕР_1, яким донараховано 70 499,15 грн єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та штрафні санкції в сумі 3524,96 грн.
прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.05.2014 року № НОМЕР_3, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість у сумі 5147,50 грн. у тому числі за основним платежем - 4118,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1029,50 грн.,
прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.05.2014 року № НОМЕР_4, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку з доходів фізичних осіб у сумі 44 894,66 грн. у тому числі за основним платежем - 35 915,73 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 8978,93 грн..
Позивач, ФОП ОСОБА_1, не погоджуясь з вищезазначеними повідомленнями - рішеннями оскаржив іх до суду.
Стосовно податкового повідомлення-рішення від 14.05.2014 року № НОМЕР_3, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість у сумі 5147,50 грн. у тому числі за основним платежем - 4118,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1029,50 грн. суд зазначає , що віднесення до складу податкового зобов'язання суми, які документально не підтверджені в загальній сумі 4118,33 грн,в т.ч. за січень 2012 р - в сумі 1466,67 грн,за серпень 2012 року - в сумі 110,67 грн, за вересень 2012 року - в сумі 307,50 грн, за жовтень 2012 року - в сумі 533,33 грн, за січень 2013 року - в сумі 147,01 грн, за лютий 2013 р. - в сумі 111,57 грн, за березень 2013 року в сумі - 388,34 грн, за квітень 2013 року - в сумі 93,88 грн, за травень 2013 року в сумі - 480,34 грн, за серпень 2013 року в сумі - 310,44 грн. та за грудень 2013 р. в сумі 168,58 грн зазначаю про те, що органом ОДПІ на ст.31-32 акту перевірки зазначено, що всі суми віднесені до ПДВ мною підтверджено податковими накладними , які було використано в роботі контролюючим органом при перевірці.
Відповідно до вимог п. 198.2. ст. 198 Податкового Кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів / послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).
Таким чином, діюче податкове законодавство пов'язує виникнення права платника податків на податковий кредит з наявністю податкової накладної, що оформлена у відповідності до приписів ст. 201 Податкового кодексу України.
Суд зазначає , що надані позивачем до перевірки податкові накладні оформлені у відповідності до приписів ст. 201 Податкового кодексу України ( даний факт відповідачем не заперечувався) , а тому останні мають всі необхідні обов'язкові реквізити, що визначені для податкової накладної та встановлені у п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 198.3. ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Проте, під час проведення перевірки податковим органом не встановлено факту використання отриманих ФОП ОСОБА_1 товарів (робіт, послуг) від своїх контрагентів поза межами господарської діяльності платника податків, що підтверджує правомірність віднесення до складу податкового кредиту сум податків, сплачених в результаті придбання товарів (робіт, послуг).
Стосовно прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.05.2014 року № НОМЕР_4, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку з доходів фізичних осіб у сумі 44 894,66 грн. у тому числі за основним платежем - 35 915,73 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 8978,93 грн., суд зазначає , що відповідно до акту перевірки ФОП ОСОБА_1 до складу валових витрат включено витрати, а саме амортизація на транспортні засои, які належать громадянину ОСОБА_1, договорів оренди транспортних засобів між громадянином ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_1 та акти приймання - передачі в оренду транспортних засобів до перевірки не надано. Амортизаційні відрахування в сумі 223 694,00, які не є витратами діяльності . Встановлено заниження суми чистого доходу в розмірі 223 694,00 грн
Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, з приписів вищевказаних норм чітко вбачається, що єдиною обов'язковою підставою для твердження про неналежність до складу валових витрат є відсутність відповідних документів, що їх підтверджують, проте платником податків ФОП ОСОБА_1 під час проведення перевірки на виконання вимог податкового органу надано в повному обсязі документи, що підтверджують здійснення платником податків витрат за перевіряємий період, та цей факт не заперечується податковим органом.
Позивачем, ФОП ОСОБА_1 при здійснені планової перевірки надано всі первинні документи, що підтверджують понесені витрати .
Відповідно до п.п. 14.1.27 ст.14 ПК України , витрати - сума будь -яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань , внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу .
Розділ IV ПК України регулює питання сплати податку на доходи фізичних осіб.
Відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1. ст.162 ПК України платником податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно з п.163.1 ст.163 ПК України , об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є : загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід ; доходи з джерела їх походження в Україні , які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток) , отримані з джерел за межами України.
В ст.167 ПК України визначені ставки податку на доходи фізичних осіб.
Відповідно до п. 177.1 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності , оподатковуються за ставками , визначеними в п. 167.1 ст.167 ПК України.
В п.177.2. , п.177.3 ст.177 ПК України визначено , що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами , пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно з п. 177.4 ст.177 ПК України , до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належить документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності.
П.п 177.5.3. п.177.5. ст. 177 ПП України передбачено, що остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації , з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності на підставі документального факту їх сплати.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Висновок Відповідача щодо включення до податкової декларації за звітний період тільки прямих валових витрат не відповідає вимогам п. 138.1 ст.138 розділу 111 ПК України „ яким визначено склад витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування : собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, яка складається відповідно до п.138.8 та 138.9 ПК з прямих матеріальних витрат , прямих витрат на оплату праці, амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів , інших прямих витрат тощо.
Висновок щодо того, що амортизаційні відрахування в сумі 223 694,00 грн , які нараховані в 2013 році не є витратами діяльності, не має законодавчих підстав. На думку перевіряючи транспортні засоби , за якими нараховані амортизаційні відрахування , оформлені не на суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, а на фізичну особу ОСОБА_1, тому він начебто не мав законодавчих підстав включати до валових витрат амортизаційні відрахування , пов'язані з цими транспортними засобами .
Постановою КМУ № 1388 від 07.09.1998 року «Про затвердження Правил державної реєстрації та обліку автомобілів , автобусів , а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів , мотоциклів усіх типів , марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок» , затверджено правила, якими встановлюється єдиний на території України порядок державної реєстрації та обліку автомобілів , мотоциклів усіх типів, марок та моделей та видачі реєстраційних документів і номерних знаків.
Так п.6 Правил встановлено, що транспортні засоби реєструються за юридичними особами та фізичними особами.
Транспортні засоби згідно вищезазначених Правил мають право реєструватися на ОСОБА_1Г, як фізичну особу.
Це жодним чином не свідчить про те, що придбані транспортні засоби не використовуються підприємцем у своїй господарській діяльності.
До того ж в акті перевірки органом ДПІ зазначено що види діяльності ФОП є діяльність автомобільного вантажного транспорту; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно - технічним обладнанням , інша допоміжна діяльність у сфері транспорту та інше (стор акту № 7).
Таким чином, ФОП ОСОБА_1 здійснюючи свою господарську діяльність , придбав автотранспортні засоби з метою використання їх саме як суб'єкт підприємницької діяльності, а не як фізична особа .
Використання автотранспортних засобів в підприємницькій діяльності підтверджується подорожніми листами автомобілів із зазначенням марки та реєстраційного номеру автомобілів , що здійснює перевезення.
Зважаючи на той факт, що позивач не має статусу юридичної особи, транспортні засоби зареєстровані відповідно до Правил реєстрації на фізичну особу . Це жодним чином не свідчить про те, що придбані транспортні засоби не використовуються позивачем у власній господарській діяльності.
Відповідно до ч. І ст. 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності можуть бути фізичні чи юридичні особи . Тобто , не можливо виділити частку майна, що належить на правах власності ФОП з особистого майна тієї ж фізичної особи.
Щодо використання власником свого майна для підприємницької діяльності, то це право прямо закріплено в ст.320 ЦК України. Таким чином, ФОП ОСОБА_1 має право безперешкодно використовувати власний транспорт для підприємницької діяльності без договору з собою.
(Аналогічна позиція викладена в рішеннях Миколаївського окружного адміністративного суду, сторони по справі ті ж самі, справи № 814/1123/13-а від 06.06.2012.)
Транспортні засоби , які використовуються ФОП ОСОБА_1 є виробничими основними засобами, безпосередньо пов'язаними з наданням послуг з перевезення вантажів, амортизація по яких включається до собівартості наданих послуг відповідно до п.138.8 ст. 138 ПК України.
Висновок податкового органу про відсутність права на вадові витрати відносно амортизації основних засобів тому, що «ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб - підприємців на загальній системі оподаткування законодавством не передбачено » є безпідставним виходячи з наступного: законодавством ведення бухгалтерського обліку ФОП не заборонено. Закон № 966 взагалі нікому не надає «право» вести бух.облік . Згідно ст.2 та ст.З даного Закону ведення бух обліку є обов'язковим для юридичних осіб та представників іноземних суб'єктів господарської діяльності. Тому, якщо для юридичних осіб бух облік - є обов'язковий , то для ФОП - він добровільний.
ФОП не заборонено процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішення , тобто бух облік , підтверджений відомостями про нарахування амортизації по групам основних засобів, оборотно - сальдовими відомостями по рахункам та інше.
Отже, обов'язковою умовою для врахування витрат для визначення об'єкта оподаткування є наявність первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків цих витрат.
Проте, податковий орган зазначаючи на порушення ФОП ОСОБА_1 вищевказаних норм діючого податкового законодавства, взагалі не зазначив та не надавав доказів того, що транспортні засоби, на як нараховано амортизаційні витрати не використано в господарській діяльності ФОП, а використано в якійсь іншій діяльності, крім як своєї господарської діяльності , тим самим, вказуючи про внесення до декларації валові витрати , які нібито є незаконними на суму 223 694,00 та застосував вищевказану статтю Податкового кодексу України безпідставно та необгрунтовано.
Отже, враховуючи вищевикладене, єдиною підставою для тверджень податкового органу щодо порушення ФОП ОСОБА_1 Податкового кодексу України інших нормативно правових актів є посилання на те. що до складу валових витрат включено витрати, які на думку органу ДПІ не мав права Позивач відносити , оскільки транспортні засоби ним не використовувались в господарській діяльності , проте вищенаведене твердження є необгрунтованим та незаконним, оскільки надано всі первинні документи . які підтверджують використання транспортних засобів саме в своїй господарській діяльності
А тому відповідно є протиправним та безпідставним посилання на те, що позивачем порушено вимоги п.167.1 ст.167 ,пп.177.5.3. п.177.5,ст.177, п.177.4. ст.177 ПК України за 2012-2013 рік.
Стосовно податкового рішення від 14.05.2014 року за № НОМЕР_1, яким донараховано 70 499,15 грн єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та штрафні санкції в сумі 3524,96 грн. , суд зазначає , що зважаючи, що, відповідно до змісту акту перевірки від 24.04.2014 № 3/14-09-17-306/НОМЕР_2, підставою для донарахування зобов'язань зі сплати єдиного внеску було заниження, на думку податкового органу, чистого оприбуткованого доходу, одержаного від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2012 по 31.12.2013р. , чин знизив єдиний внесок на загальнодержавне соціальне страхування , що підлягає сплаті до бюджету у сумі 70499,15 грн., а необґрунтованість такого висновку була встановлена судом, суд погоджується з доводами адміністративного позову про відсутність у Відповідача правових підстав для збільшення ФОП ОСОБА_1 грошового зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 2, 71, 94, 128, 158-163, 167Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення повідомлення - рішення від № НОМЕР_1, № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 , що були прийняті Южноукраїнською об'єднаною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби 14.05.2014 року.
3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати в сумі 487,20 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.В. Малих