31 серпня 2015 р. Справа № 876/6674/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Большакової О.О.,
Макарика В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства «Технокомплект» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року у справі №809/715/15 за позовом Приватного підприємства «Технокомплект» до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.12.2014р. №0000232202,-
17.02.2015р. Приватне підприємство «Технокомплект» (далі - Підприємство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську ГУ ДФС в Івано-Франківській області (далі - ДПІ), просило скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 19.12.2014р. №0000232202.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.05.2015р. у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Підприємство подало апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.05.2015р. та прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що для виконання робіт з капітального ремонту автомобільної дороги державного значення Р-24 (Криворівня) - Чернівці на ділянці км 0+000 - км 13+800 ПП Служба автомобільних доріг України залучила ПП «ПМК - 7», яке в свою чергу залучило як субпідрядника ПП «Технокомплект». У зв'язку з тим, що позивач не мав змоги самостійно в повному обсязі виконувати зазначені роботи, то для виконання певних робіт залучено субпідрядну організацію ТзОВ «Запоріжський коксохімремонт». Субпідрядник в листопаді місяці 2011 року виконав підрядні роботи, про що було складено та підписано між ПП «Технокомплект» та ТзОВ «Запоріжський коксохімремонт» акти приймання-передачі виконаних робіт (форми КБ-2) та довідки про вартість виконання будівельних робіт (форма №КБ-3) на загальну суму 2 333 027,00 грн. Крім того, ТзОВ «Запоріжський коксохімремонт» виписано позивачу податкові накладні. Розрахунки за виконані роботи проведені Підприємством в безготівковій формі через поточний рахунок, заборгованість по взаєморозрахунках відсутня. Виїзною плановою перевіркою ДПІ з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010р. по 31.12.2011р. встановлено факт реальності проведення господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Запоріжський коксохімремонт». Роботи отримані від ТзОВ «Запоріжський коксіхимремонт» позивач передав замовнику - ПП «ПМК-7», про що було складено відповідні акти приймання-передачі та довідки про вартість виконання будівельних робіт. Окрім того, встановлення факту незнаходження ТзОВ «Запоріжський коксохімремонт» за юридичною адресою мало місце в березні та серпні 2014 року, в той час коли господарські операції відбувались в листопаді 2011 року. Відповідно до вимог чинного законодавства позивач не несе відповідальності за зміну юридичної адреси контрагентів за договорами, як і не несе відповідальності за порушення контрагентами норм податкового законодавства.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про місце та час розгляду справи, що відповідно до ч.4 ст.196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Приватне підприємство «Техкомплект» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 25064780) 22.07.1997 року зареєстроване як юридична особа за адресою: вул. Євгена Коновальця, буд. 227А, м. Івано-Франківськ, 76014, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №2360461. Перебуває на податковому обліку в ДПІ і є платником податку на додану вартість (далі-ПДВ) згідно свідоцтва від 03.10.1997р. за №12850047.
З 09.12.2014р. по 12.12.2014р. ДПІ проведено перевірку Підприємства з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності, достовірності та сплати податку на додану вартість при взаєморозрахунках з ТОВ «Запорізький коксохімремонт» за період з 01.11.2011 року по 30.11.2011 року за результатами якої податковим органом складений акт від 12.12.2014 року за №10651/09-15-22-02/25064780 в якому встановлено порушення: пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.5, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року за №2755-VI, із змінами та доповненнями (далі-ПК України), статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року за №996-XIV із змінами та доповненнями (далі-Закон №996), підпункту 1.2 пункту 1, підпунктів 2.1, 2.4, 2.5 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за №168/704, що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за листопад 2011 року на суму 388 838,00 грн.
На підставі акта перевірки ДПІ винесено податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 19.12.2014 року за №0000232202, котрим на позивача покладені податкові зобов'язання з ПДВ у розмірі 388 838,00 грн.
Вважаючи, що при прийняття податкового повідомлення - рішення податковим органом не враховано нормам чинного законодавства, Підприємство звернулось із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
У розумінні підпункту 14.1.36. п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Порядок створення, прийняття і відображення в бухгалтерському обліку первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, відповідно до п.1.2 якого господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Відповідно до п.2.1 вказаного Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до положень ч.1 ст.9 Закону №996, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Отже, наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правого договору не свідчить про реальність вчинення відповідної операції, оскільки реалізація умов договору та його фактичне виконання для цілей ведення податкового обліку має бути підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Як вбачається з акта перевірки, в ході проведення перевірки Підприємству було надано письмову вимогу від 09.12.2014р. №15/10/09-15-22-02/8330 про надання документів, що стосуються взаємовідносин Підприємства та ТзОВ «Запоріжський коксохімремонт» в листопаді 2011 року.
Проте, посадовими особами Підприємства первинних документів (податкових накладних, договору виконання підрядних робіт, актів прийому-передачі виконаних робіт тощо), які стосуються цих взаємовідносин до перевірки, не надано.
Згідно листа-відповіді Підприємства від 15.02.2012р. №10/02-12, ТзОВ «Запоріжський коксохімремонт» згідно договору підряду від 01.11.2011р. виконувало для Підприємства будівельні роботи, які оформлені актами виконаних робіт та податковими накладними від 30.11.2011р. за №№212-216 на загальну суму ПДВ 388 837,84грн.
Проте в ході опрацювання працівниками ДПІ не встановлено ліцензій на виконання будівельних робіт на ТзОВ «Запоріжський коксохімремонт» протягом 2011-2013 років; у четвертому кварталі на підприємстві контрагента рахувався один працівник; транспортні засоби протягом 2011-2013 років не реєструвались; дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки не видавався.
Як під час проведення перевірки податковим органом так і в судовому засіданні суду першої інстанції Підприємством не подано первинних документів по взаємовідносинах з ТзОВ «Запорізький коксохімремонт», такі не подані і суду апеляційної інстанції, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - не підтверджено належними та допустимими доказами.
Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
В статті 13 Цивільного кодексу України зазначено, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватись моральних засад суспільства. Не допускається зловживання правом.
За змістом частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною другою цієї статті є нікчемним. Як установлено частиною другою статті 215 того ж Кодексу, визнання судом нікчемного правочину недійсним не вимагається. Відповідно до частини першої статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до норм чинного податкового законодавства, у будь-яких випадках, коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, яким оподатковуються інші особи, у тому числі податок на додану вартість, сума такого податку вважається бюджетним фондом, який належить державі та створюється від її імені.
Застосування угод та вчинення дій, які не мають іншої економічної мети крім мінімізації сплати податків - є зловживання правом на свободу підприємницької діяльності. Зазначене зловживання виражається в укладання удаваних угод, що має на меті приховати реальну угоду, яка суперечить моральним засадам суспільства (спроба ухилитись від конституційного обов'язку сплати податків).
Контролюючим органом проведеним дослідженням фінансово-господарської діяльності Підприємства встановлено, що Підприємством оплачувались кошти контрагенту без мети реального настання правових наслідків, з метою несплати податків, що призвело до втрати дохідної частини Державного бюджету, з чим погоджується суд. Даючи аналіз матеріалам справи колегія суддів приходить до переконання, що досліджувані роботине мали реальний товарний характер.
Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд приходить до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень надав суду достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення та правомірно прийшов до висновку про визначення Підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача не підтверджені матеріалами справи, не доведені у судовому засіданні, та такі, що не підлягають до задоволення.
Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Згідно ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Технокомплект» залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року у справі №809/715/15 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.І. Шинкар
Судді О.О. Большакова
В.Я. Макарик
Повний текст Ухвали виготовлено 03.09.2015р.