Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"20" грудня 2006 р. Справа № 11/242-06
Колегія суддів у складі
головуючого судді Токара М.В., судді Івакіної В.О. , судді Шепітько І.І.
при секретарі Саутенко К.О.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Городниченко О.А., дор. № 617 від 13.12.2005 р., Шевцов С.О., дор. № 593 від 01.12.2005 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 4179Х/1-32) на рішення господарського суду Харківської області від 30 жовтня 2006 року по справі
за позовом Комунального підприємства "Берізка", с. Руська Лозова, Дергачівського району, Харківської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер АМІ", м. Харків
про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 7708,15 грн.
встановила:
КП "Берізка" звернулося до господарського суду Харківської області про розірвання договору оренди № 1/92 від 24.12.1991 р. та стягнення з ТОВ "ІнтерАМІ" заборгованості з орендної плати в розмірі 7001,01 грн., судові витрати просить покласти на відповідача.
Після уточнення позовних вимог позивач просив розірвати Договір оренди № 1/92 від 24.12.1991 року, стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у розмірі 7708,15 грн. та виселити орендаря з споруди ангару та передати його КП "Берізка".
10 жовтня 2006 року відповідач подав заяву про тлумачення Договору оренди № 1/92 від 24.12.1991 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 30 жовтня 2006 року (суддя Черленяк М.І.) відмовлено в прийнятті до провадження заяви відповідача від 10.10.2006 року про тлумачення змісту договору оренди № 1/92 від 24.12.1991 року, прийнято до провадження заяву позивача від 23.10.2006 року про уточнення позовних вимог, позов задоволено частково, розірвано укладений між сторонами Договір № 1/92 від 24.12.1991 року, виселено ТОВ "Інтер АМІ" із будови типу "Ангар" загальною площею 285 кв. м., що знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Р. Лозова та передано її КП "Берізка", стягнуто з ТОВ "Інтер АМІ" на користь КП "Берізка" державне мито у розмірі 187, 00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118, 00 грн.
Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 30 жовтня 2006 року скасувати та прийняти нове рішення. Відповідач посилається на невідповідність висновків, викладених в рішенні місцевого суду, обставинам справи та порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що тлумачення умов договору можливе в рамках судового процесу, у зв'язку з чим, подання зустрічного позову, предметом якого є саме тлумачення правочину, суперечить вимогам ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України щодо способу захисту цивільних прав. Також зазначає, що розмір орендної плати сторонами не погоджувався, оскільки при підписанні додаткової угоди № 4 від 30.11.1995 року порушено ст.ст. 5, 19 Закону України «Про оренду державного майна», що діяла на момент підписання угоди, Постанову Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995р. «Про методику розрахунку та порядок використання плати за оренду державного майна». Крім того, сума орендної плати у додатковій угоді № 10 є лише вартістю послуг, що надавались відповідачем позивачу в конкретному місяці (червень 1997 року), а не погодженим у встановленому порядку розміром орендної плати.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, як вбачається з матеріалів справи про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, у зв"язку з чим справа розглядається згідно ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 24 грудня 1991 року між Радгоспом декоративних культур "Берізка", правонаступником якого є позивач, (орендодавець) та Асоціацією "Інтер АМІ" (орендар) укладений Договір оренди № 1/92. Відповідно до п.1 Договору орендодавець здає, а орендар приймає в оренду частину некапітальної будови типу "Ангар" загальною площею 285 м2 для розміщення деревообробного обладнання та виробництва столярних виробів та територію, прилеглу до ангару площею 1344 м2 для розміщення пилорами, будівництва деревообробного цеху, підсобних приміщень, складування сировини та готової продукції, зберігання автотранспорту. У п.2 Договору зазначено, що він укладений строком на 25 років і починає свою дію з 25.12.1991 року. З п. 7 Договору вбачається, що сторони домовилися про розмір орендної у сумі 510 рублів.
30 листопада 1995 року сторони уклали Додаткову угодою № 4, відповідно до п.1 якої орендна плата з 1.05.1995 р. по 01.06.1995 р. складає 9,600,000 крб., а у зв'язку із зміною розцінок на оренду приміщення з 01.07.1995 р. орендна плата буде складати 50.728.000 крб. У п.2 додаткової угоди зазначено, що орендар перераховує суму орендної плати на розрахунковий рахунок орендодавця щомісячно, але не пізніше 10 числа наступного місяця.
У період 1996-1997 р.р. сторони укладали додаткові угоди, якими передбачали зарахування в рахунок орендної плати за певні періоди оренди надані будівельні матеріали та послуги, у зв'язку з чим орендар звільнявся від сплати орендної плати.
При цьому спірних питань щодо розміру орендної плати та порядку оплати між сторонами не виникало.
11.07.1997 року сторони уклали додаткову угоду № 10, в якій визначили, що вартість послуг складає 530 грн. на місяць і домовилися рахувати вказану суму оплатою оренди за червень місяць 1997 року.
У зв'язку із несвоєчасною та неповною сплатою орендної плати, позивач 06.05.2006 року направив відповідачу претензію № 48/1 з пропозицією сплатити заборгованість з орендної плати, яка станом на 01.04.2006 року склала 6553,29 грн. та попередив відповідача, що у разі невиконання претензійних вимог, сума боргу буде стягнута примусово та розірвано Договір оренди.
У відповіді на претензію № 272 від 06.06.2006 року відповідач зазначив про відсутність правових підстав нарахування орендної плати у розмірі 561,07 грн., визнав заборгованість у сумі 3737,52 грн. та повідомив про часткову її сплату у розмірі 2000,00 грн.
Із щомісячних актів виконаних робіт до Договору оренди № 1/92 від 24.12.1991 року вбачається, що розмір орендної плати на місяць складає 561,07 грн. Вказаний розмір орендної плати погоджений між сторонами з моменту підписання двосторонніх актів про надання послуг, у зв'язку з чим, відповідач своїми діями підтвердив згоду на сплату саме такої суми орендної плати (а.с. 104-112).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що розмір орендної плати погоджений між сторонами у розмірі 561,07 грн. на місяць і відповідно до додаткової угоди № 4 від 30.11.1995 року відповідач повинен сплачуватися щомісячно до 10 числа.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач вносив орендну плату несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим виникла заборгованість по орендній платі у розмірі 7708,15 грн.
Після подачі позову, відповідач сплатив на рахунок позивача платіжним дорученням № 728 від 26.07.2006 року суму заборгованості у розмірі 7708,15 грн., у зв'язку з чим, господарський суд обгрунтовано припинив провадження у справі на підставі п. 11 ст. 80 ГПК України в частині стягнення боргу у сумі 7708,15 грн.
Згідно з п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України до договорів, що були укладені до 01.01.2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним Кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач вносив орендну плату несвоєчасно та не в повному обсязі, чим істотно порушив умови договору оренди № 1/92 від 24.12.1991 року, що є підставою для розірвання договору оренди.
Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань, та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині розірвання договору оренди № 1/92 від 24.12.1991 року та виселення відповідача із займаних ним приміщень.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись Законом.
Виходячи із вимог ст. 33 ГПК України, колегія суддів вважає, що відповідач не забезпечив дотримання передбачених цією статтею положень, не надав доказів не погодження у встановленому порядку розміру орендної плати та доказів своєчасної сплати орендної плати, оскільки визнав наявність у нього заборгованості по орендній платі із розрахунку 561,07 грн. шляхом сплати після подачі позову.
Що стосується викладених в апеляційній скарзі тверджень відповідача щодо неправомірності відмови у прийнятті до провадження та розгляду заяви про тлумачення договору оренди № 1/92 від 24.12.1991 р., то вони також не можуть бути підставою для скасування рішення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 213 Цивільного кодексу України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. Таким чином, ст. 213 Цивільного кодексу України передбачає за результатами розгляду вимоги про тлумачення змісту договору винесення рішення.
Згідно зі ст. 82 ГПК України господарський суд приймає рішення при вирішення господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в задоволенні позову повністю або частково). Отже, вимога про тлумачення змісту договору повинна подаватися у формі, визначеній господарським процесуальним законодавством.
У ст. 41 ГПК України зазначено, що господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження. Відповідно до ст. 60 ГПК України відповідач має право подати зустрічний позов. Проте, відповідач правами, передбаченими діючим законодавством не скористався, у зв"язку з чим, на думку колегії суддів суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що вказана заява не підлягає розгляду та відмовив в прийнятті її до провадження.
Приймаючи до уваги вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що заперечення відповідача, викладені в апеляційній скарзі позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, тому рішення господарського суду Харківської області від 30 жовтня 2006 року прийняте при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 99,101, п.1 ст.103, ст.105 ГПК України,
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 30 жовтня 2006 року по справі № 11/242-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Головуючий суддя (підпис) Токар М.В.
суддя (підпис) Івакіна В.О.
суддя (підпис) Шепітько І.І.