Справа № 2-4497/14
760/13346/14-ц
27 червня 2014 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Калініченко О.Б., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві, про усунення перешкод до користування земельною ділянкою,-
Позивач 23.06.2014 року звернувся з позовною заявою, в якій просив визнати самочинне будівництво ОСОБА_2 та факт зайняття нею його земельної ділянки під самовільне будівництво, зобов'язати ОСОБА_2 знести частину прибудови на 1 м від його межі за її власні кошти. Також просив зобов'язати ОСОБА_2 закрити дві незаконні хвіртки у її паркані на його частині землі, забрати з його землі з/б плити та заборонити її сім'ї користуватися його проїздом для проходу на вулицю, а місцем біля його воріт-для стоянки автомобіля.
Крім того, просив витребувати від ОСОБА_2 її правовстановлюючі документи на її 100 м2 землі та проїзд до АДРЕСА_1
Відповідно до чинного законодавства України позовна заява є процесуальним документом, який повинен містити в собі, зокрема, зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину або наявність підстав для звільнення від доказування.
Тобто в позовній заяві має містись посилання, зокрема, на те, до кого пред'явлений позов; що саме вимагає позивач (предмет позову); обставини, на яких ґрунтується вимога (матеріально-правова підстава позову); зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину.
Таким чином, на цій стадії цивільного процесу позивач зобов'язаний виконувати вимоги щодо доведення певного кола фактів, що мають процесуальне значення, для підтвердження наявності права на пред'явлення позову та дотримання процесуального порядку його пред'явлення.
Вивченням матеріалів позовної заяви, встановлено, що даний позов не відповідає вимогам ст.119 ЦПК України, оскільки в позовній заяві не викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свій позов про усунення перешкод до користування земельною ділянкою шляхом визначених ним вимог, тобто ті юридично значимі факти, на основі яких звертається до суду та обґрунтовує свої вимоги відповідно до норм матеріального права, що поширюються на спірні правовідносини, та на підставі яких, на його думку, необхідно вирішувати дані вимоги, і які визначають той засіб захисту права, який він просить суд застосувати, з зазначенням доказів в підтвердження обґрунтування заявлених вимог.
Зокрема, зміст позовної заяви свідчить, що позивачем не викладені обставини щодо обґрунтування підстав та предмету позову, тобто, які права позивача порушені, якими саме діями або бездіяльністю відповідача, всупереч якої правової норми, а також за яких обставин як правових підстав та чим саме передбачений таких спосіб захисту прав та інтересів позивача.
Так, з матеріалів позову вбачається, що позивач, звертаючись до відповідачки з вимогою усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, посилається на норму п.2 ст.152 Земельного Кодексу України, яка передбачає право власника земельної ділянки та землекористувача вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Проте, вказуючи відповідну правову норму, позивач не викладає обставин, які б підтвердили набуття ним відповідного права власності та/або користування на земельну ділянку із зазначенням відповідних доказів цьому, а, отже, і наявність у нього відповідного права та його порушення (право вимоги), тобто не викладає обставин в обґрунтування визначених ним правових підстав способу захисту прав своїх порушених, на його думку, прав та інтересів, враховуючи, що позивач сам вказує на анулювання його Державного акту на землю на підставі рішення Апеляційного адміністративного суду м. Києва.
Крім того, позивач, посилаючись на порушення його прав, лише вказує на встановлення Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві, що відповідачкою були здійснено реконструкцію житлового будинку шляхом надбудови з порушенням у сфері містобудівної діяльності, за що відповідачку було притягнуто до адміністративної відповідальності, а також встановлення, що ширина проїжджої частини з однією смугую руху внутрішньо квартального проїзду до житлового будинку по АДРЕСА_2 є меншою 3,5 м в порушення п. 3.22.Державних будівельних норм ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».
Разом з тим, позивач не зазначає жодного доказу на підтвердження обставин в обґрунтування вимоги щодо порушення відповідачкою будь-яких прав позивача, та, зокрема, зайняття нею саме його земельної ділянки під самовільне будівництво, а також вимог про закриття двох незаконних хвірток, які виходять саме на його проїзд та зобов'язання забрати з/б плити з його землі.
Таким чином, в поданій позовній заяві не викладені обставини, якими позивач обґрунтовує своє право кожної вимоги та правові підстави звернення до відповідачки відповідно до норм матеріального права, а тому не визначено характер позову та не окреслено його предмет, який би характеризував те, на що спрямований позов, тобто саме, які права позивача порушені, якими діями або бездіяльністю відповідачки, як вони взаємопов'язані, тобто який характер мають правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачкою саме з приводу даного спору, якими правовими нормами вони регулюються та чим передбачений такий шлях поновлення і яких саме порушених прав позивача, враховуючи, що ст.16 ЦК України визначений перелік способів захисту порушених прав та інтересів осіб, а право на звернення до суду відповідно до ст.4 ЦПК України притаманне лише особі, яка звертається за захистом саме своїх порушених прав або охоронюваних законом інтересів.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, а за вказаних обставин для судового розгляду позивачем не визначені правові підстави позову, що позбавляє можливості з'ясувати предмет спору та межі доказування.
Тому, оскільки відповідно до ст. 15 цього ж Кодексу суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають саме з правових відносин: цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових, а не з будь-яких суспільних зв'язків, то зазначення вказаних вище обставин за нормами ст. 119 ЦПК України є передумовою відкриття провадження у справі.
Також згідно з чинним законодавством зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину позову щодо порушення прав позивача є обов'язковими для особи, яка пред'являє позов, оскільки без зазначення доказів, що підтверджують вимоги, суд не може здійснити підготовку справи до розгляду та належним чином провести судове засідання.
Виходячи з вищенаведеного, позивачу необхідно викласти обставини в обґрунтування пред'явлених позовних вимог, виходячи з правовідносин, що склалися між сторонами, які його права, свободи чи інтереси були порушені відповідачкою, яким чином передбачені шляхи їх поновлення, чим визначений той засіб захисту права, який він просить застосувати, з посиланням на докази в підтвердження кожної обставини в обґрунтування заявлених вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених у ст.ст. 119, 120 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.
Керуючись ст.ст. 119-121 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві, про усунення перешкод до користування земельною ділянкою залишити без руху, надавши строк для виправлення недоліків, який не може перевищувати 5 днів з дня отримання позивачем ухвали, шляхом подачі нової позовної заяви з урахуванням вимог, викладених в ухвалі.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: