Справа № 2-1770/15
760/25695/14-ц
(Заочне)
31 березня 2015 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Г.О. Козленко,
за участю секретаря - Я.І. Запаловська
розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Транспорт Груп» про визнання наказу незаконним, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, -
Представник ОСОБА_3, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «Сіті Транспорт Груп», просив суд визнати наказ від 20.09.2013 про звільнення ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни - прогул без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП незаконним; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1: заборгованість з заробітної плати липень - листопад 2013 у розмірі 12500 грн, вихідну допомогу у розмірі 7500 грн, компенсацію за невикористану відпустку 3500 грн, середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку у розмірі 41020,43 грн, моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що 01.02.2013 ОСОБА_1 в порядку переведення з ТОВ «Торгівельно-фінансова компанія «ЛАЗ» був прийнятий на посаду начальника відділу ТОВ «Сіті Транспорт Груп» з посадовим окладом у розмірі 2500 грн. Заборгованість із заробітної плати склала за липень 2013 року - 2500 грн, за серпень 2013 року - 2500 грн, за вересень 2013 року - 2500 грн, за жовтень 2013 року - 2500 грн, за листопад 2013 року - 2500 грн, що загалом складає 12500 грн. У зв'язку з порушенням трудового законодавства 07.11.2013 позивачем було направлено заяву про звільнення у зв'язку з порушенням трудового законодавства за ч.3 ст.38 КЗпП. Зазначену заяву було отримано відповідачем 29.11.2013, однак останній на зазначену заяву не зреагував, жодної відповіді не надав, трудову книжку не передав, остаточного розрахунку не провів. Під час апеляційного розгляду через представника позивачу стало відомо про наявність копії наказу про його звільнення без номеру від 20.09.2013 про начебто його звільнення за прогул, без підпису позивача. Крім того, відповідачем не виплачено станом по сьогоднішній день компенсації за невикористану відпустку. Щодо визнання наказу про звільнення за прогул незаконним зазначено, що у ксерокопії наказу від 20.09.2013 наявне посилання на три факти прогулу, щодо яких були складені акти від 09.08.2013, 19.09.2013, 15.08.2013. Щодо жодного з зазначених актів відповідач не зажадав від позивача пояснень. Зміст зазначених актів позивачу невідомий по сьогоднішній день. Про нібито існування зазначених актів йому стало відомо у 2014 році у зв'язку з ознайомлення з ксерокопією наказу від 20.09.2014. Крім того, відзначено, що про наказ позивачу не було повідомлено під розписку, як того вимагає ч.4 ст. 149 КЗпП, про що свідчить відсутність підпису позивача на ньому. Серед іншого, позивач відзначив, що у жовтні 2013 року включно по 22 жовтня 2013 року він був присутній на своєму робочому місці у весь робочий час та виконував свої трудові обов'язки. Також факт виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків підтверджується листом Київської регіональної митниці від 05.11.2014, що зазначає, проте, що 06.08.2013 декларантом ОСОБА_1 було здійснене митне оформлення вантажу, який надійшов на адресу ТОВ «Сіті Транспорт Груп». Тобто вважає, що лист митниці спростовує твердження, зазначене в ксерокопії наказу від 20.09.2013 про нібито відсутність на роботі протягом всього дня ОСОБА_1 у період з 05.08.2013 по 09.08.2013. Зазначені докази також свідчать про виконання своїх службових обов'язків ОСОБА_1 після 20.09.2013 включно по жовтень 2013 року. Крім того, незаконність наказу про звільнення підтверджується відсутністю проведення остаточного розрахунку 20.09.2013 із ОСОБА_1, оскільки його присутність не є обов'язковою у зв'язку з тим, що він отримував зарплатню на картку (рахунок у банку, безготівкова форма). Вважає, що відповідач також не виконав вимоги ч.2 ст.47 КЗпП та не видав позивачу копію наказу про звільнення. Таким чином, позивач вважає, що відомості, які містять дані прогули не відображають дійсності та були складені заднім числом, це ж стосується табелем обліку робочого часу. Тому позивач вважає незаконним наказ від 20.09.2013 про його звільнення за порушення трудової дисципліни - прогул без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП. Позивачем також відзначено, що 07.11.2013 у зв'язку неможливістю виконання своїх трудових функцій через грубе порушення відповідачем трудового законодавства, яке полягає у необґрунтованому не допуску його до робочого місця та затримки виплати заробітної плати, у зв'язку з чим ним на підставі ч.3 ст.38 КзпП було направлено заяву про звільнення у зв'язку з порушеннями законодавства про працю. 29.11.2013 відповідний лист було вручено відповідачу. Однак по сьогоднішній день ОСОБА_1 не було повідомлено де та коли він може отримати повний розрахунок та належним чином оформлену трудову книжку. Також враховуючи підстави звільнення, вважає, що відповідачем додатково має бути виплачено на підставі ч.1 ст.44 КЗпП вихідну допомогу розмірі тримісячного середньою заробітку, а саме - 7500 грн. Крім того, станом по сьогоднішній день відповідачем не було видано трудову книжку. Відповідач не повідомляв де та у який спосіб позивач може отримати належним чином оформлену трудову книжку. Враховуючи підстави звільнення, позивач вважає, що у трудовій книжці як підстава звільнення має бути зазначена ч.3 ст. 38 КЗпП та дата звільнення 29.11.2013. Вважає, що при звільненні 29.11.2013 йому також має бути також виплачена компенсація за невикористану відпустку у розмірі 3500 грн. Таким чином, затримка з проведення остаточного розрахунку розпочалася 29.11.2013 та станом по 25.11.2014 складає 361 день.
Тому середній заробіток за час затримки, з 29.11.2013 по 25.11.2014, 361 день, складає 41020,43 грн (361 день х 113,63 середній заробіток в день = 41 020,43). Позивач також відзначив, що під час роботи відповідач постійно порушував строки виплати заробітної плати та право позивача на вчасне отримання заробітної плати встановлене ч.1 ст.115 КЗпП. Серед іншого, зазначив, що порушення зазначених прав завдало позивачеві моральної шкоди у вигляді душевних страждань, які виникли у зв'язку з обірванням соціальних зв'язків, неможливості забезпечення побутових умов, тощо, що стало наслідком нестабільної платоспроможності через невиплати у належні строки належних позивачу сум (заробітної плати та остаточного розрахунку) від відповідача. Затримка з заборгованості з заробітної плати по деяким місяцям складає більше року, проведення остаточного розрахунку прострочене майже на рік. Зазначене свавілля до прав позивача неодноразово викликало погіршення психологічного стану у позивача. Вважає, що вказаною протиправною поведінкою відповідача йому було завдано моральної шкоди у розмірі 10000 грн.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, від представника позивача надійшла заява, де він підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, справу розглядати без його участі, проти ухвалення заочного рішення по справі не заперечував.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі.
Суд, відповідно до ст.ст.169, 224 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній матеріалів у відсутності відповідача, оскільки його неявка не перешкоджає постановленню заочного рішення, проти чого не заперечував представник позивача.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов'язки сторін та те, що представник позивача проти заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч.1 ст.224 та відповідно до ч.1 ст.225 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст.ст.57-58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що наказом ТОВ «Сіті Транспорт Груп» від 20.09.2013 менеджера зовнішньоекономічної діяльності ОСОБА_1 звільнено з роботи з 20.09.2013 за грубе порушення трудової дисципліни - прогул без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України. У наказі підставою звільнення зазначено, що в період з 05.08.2013 по 09.08.2013, з 13.08.2013 по 15.08.2013 та 19.09.2013 менеджер зовнішньоекономічної діяльності ОСОБА_1 був відсутній на роботі протягом всього дня без поважної причини, про що складений відповідний акт. В книзі обліку місцевих відряджень відмітка про перебування ОСОБА_1 у місцевому відрядженні відсутня. Пояснень щодо відсутності на роботі та документів, які б виправдовували про відсутність ОСОБА_1 не надав. В телефонній розмові вагомих причин відсутності не надав. В графі «з наказом ознайомлений» відсутній підпис ОСОБА_1, натомість є дописка «від підпису відмовився» (а.с.12).
В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 адресована директору ТОВ «Сіті Транспорт Груп» ОСОБА_4 про звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП. В заяві зазначено, що у зв'язку з наявністю заборгованості по заробітній платі та не допуску ОСОБА_1 до робочого місця, вважає, що з боку підприємства наявне грубе порушення законодавства про працю, що дає йому право розірвати трудовий договір у визначений ним строк на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. Просив датою звільнення вважати день отримання вказаної заяви (а.с.13).
До вищевказаної заяви додані докази її відправлення (опис вкладення у цінний лист, квитанція) та докази про отримання 29.11.2013 уповноваженою особою ТОВ «Сіті Транспорт Груп» (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу) (а.с.14, 15), а також лист УДПШЗ «Укрпошта» від 03.10.2014, з якого вбачається, що при огляді наданого повідомлення ф.119 встановлено, що лист №0100111665502 видано 29.11.2013 за довіреністю Алексєєву (а.с.16).
Також в матеріалах справи наявна виписка ПАТ «Український професійний банк» за договором ОСОБА_1 №ЗП-012827-11-022 за період з 01.01.2013 по 22.10.2014, з якої вбачається рух грошових коштів по рахунку, серед іншого, щодо нарахування заробітної плати, де судом встановлено, що відповідачем здійснювалося нарахування заробітної плати позивачу у розмірі 2048,50 грн шляхом зарахування на рахунок грошових коштів, однак за спірний період відсутнє нарахування грошових коштів щодо здійснення остаточного розрахунку із ОСОБА_1 (а.с.18-19).
Крім того, в спростування доводів відповідача, викладених у наказі про звільнення за прогули в період з 05.08.2013 по 09.08.2013, з 13.08.2013 по 15.08.2013 та 19.09.2013, позивачем ОСОБА_1 додано до матеріалів справи лист Київської міжрегіональної митниці Міндоходів від 05.11.2014 №12349/1/26-70-64-03-05, де зазначено, що 06.08.2013 у зоні діяльності відділу митного оформлення №3 митного поста «Спеціалізований» було здійснено митне оформлення вантажу, який надійшов на адресу ТОВ «Сіті Транспорт Груп» за електронною митною декларацією №100290003/2013/340637. В графі 54 вищевказаної митної декларації зазначено такі відомості про декларанта: «ПІБ - ОСОБА_1..» (а.с.20). Крім того, наявна довідка ТОВ «РАС Логістик» №11-Д від 03.11.2014 про те, що при проведенні митного оформлення вантажів в період з серпня 2013 року по жовтень 2013 року ТОВ «Сіті Транспорт Груп» у м. Львові, представником та уповноваженою особою для здійснення митних процедур від зазначеного підприємства був ОСОБА_1 (а.с.21).
Серед іншого, згідно відповіді ТОВ «Карпати-логістик» №278 від 03.11.2014 на звернення ОСОБА_1, ТзОВ «Карпати-логістик» підтверджує, що безпосередньо ним подавались всі необхідні документи при здійсненні митного оформлення вантажів, які слідували в адресу ТОВ «Сіті Транспорт Груп», а також при розміщенні вантажу на складі тимчасового зберігання ТзОВ «Карпати-логістик». Вказані факти не підтверджено документально, однак їх підтверджує керуючий СТЗ ТзОВ «Карпати-логістик» ОСОБА_5 (а.с.24).
Також у підтвердження вищевикладеного додано форму ЄУД для розміщення товарів на тимчасове зберігання №180 (а.с.25), заявку ТзОВ «Караван логістик» №15/10/1 від 15.10.2013 (а.с.26), Форми МД-2, МД-3 (а.с.27-30), інвойс (а.с.31).
Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Згідно ст.149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмове пояснення.
Стороною відповідача не надано будь-яких належних доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідачем перед застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення відібрано від позивача письмові пояснення та виконано вимоги ст.149 КЗпП України.
Також вищевикладене говорить про те, що відповідачем були здійснені порушення трудового законодавства відносно позивача в частині повноти та своєчасності виплати заробітної плати.
Відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Таким чином, представлені суду докази свідчать про те, що трудові права позивача були порушені, а тому є підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання наказу ТОВ «Сіті Транспорт Груп» від 20.09.2013 про звільнення ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни - прогул без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України незаконним в частині причини звільнення з роботи та дати звільнення.
Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільненні у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю закону.
В даному випадку слід змінити формулювання причин та дати звільнення позивача з роботи, оскільки він не просить поновлювати його на роботі.
Відповідач звільнив позивача з 20.09.2013 з причин його відсутності на робочому місці, при цьому жодних доказів не виконання позивачем трудових обов'язків відповідачем суду не надано.
За таких обставин суд приходить до висновку про можливість зміни дати звільнення позивача на 29.11.2013, відповідно до його заяви адресованої відповідачу.
З урахуванням вказаного, формулювання причин звільнення позивача з посади менеджера має бути змінено на «звільнений за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України» і дату звільнення - 29.11.2013.
Таким чином, в ході розгляду справи встановлено, що позовні вимоги у частині визнання звільнення незаконним, зміну формулювання при звільненні є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки позивача було звільнено у порушення чинного законодавства.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, то слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Згідно ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Той факт, що позивачу заробітна плата в період з липня 2013 року по листопад 2013 року не була виплачена, підтверджуються випискою ПАТ «Український професійний банк» за договором ОСОБА_1 №ЗП-012827-11-022 за період з 01.01.2013 по 22.10.2014, з якої вбачається рух грошових коштів по рахунку, та з урахуванням того, що відповідачем раніше здійснювалось нарахування заробітної плати позивачу, за спірний період відсутнє надходження заробітної плати на вказаний рахунок.
Позивачем зазначено, що місячна заробітна плата складала 2500 грн, однак жодного належного та допустимого доказу у підтвердження нарахування вказаного розміру заробітної плати не надав. Серед іншого, у наданій до суду виписці ПАТ «Український професійний банк» за договором ОСОБА_1 №ЗП-012827-11-022 за період з 01.01.2013 по 22.10.2014 вбачається про нарахування останньому заробітної плати у розмірі 2048,50 грн. Тому суд при обчисленні заборгованості із заробітної плати виходить саме із вказаної суми заробітної плати у розмірі 2048,50 грн, яка є документально підтвердженою.
Таким чином, не виплаченою позивачу залишилась заробітна плата в розмірі 10242,50 гривень (2048,50 грн х 5 місяців=10242 грн 50 коп.). Саме ця сума заборгованості по заробітній платі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При визначенні розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню з підприємства в зв'язку з затримкою виплати заробітної плати, суд керується положеннями постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки, в останні повні місці роботи позивача жовтень (23 дні) - листопад (21 день) 2013 року було 44 робочі дні. Тому середньоденний заробіток ОСОБА_1 судом розраховано наступним чином та складав 93,11 грн (2048,50 х 2=4097,00 : 44 робочі дні=93,11).
Отже, середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 29.11.2013 по 25.11.2014 (361 день), складає 33612,71 грн (361 х 93,11 =33612,71).
Тобто, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у частині середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку у розмірі 33612 грн 71 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні сума у розмірі 33612 грн 71 коп., що передбачено п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100 зі змінами.
Позовні вимоги про стягнення з відповідача вихідної допомоги при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку підлягають частковому задоволенню з урахуванням документально підтвердженої суми заробітної плати у розмірі 2048,50 грн, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст.ст.38,39 КЗпП) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
На підставі вищевикладеного, суд вважає переконливо доведеною перед ним позовну вимогу про стягнення з відповідача вихідної допомоги при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку, та з урахуванням здійсненого розрахунку судом, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вихідна допомога у розмірі 6145,50 грн (2048,50 грн х 3=6145,50 грн).
Серед іншого, статтею 83 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" - якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст.238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.
Однак позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку у розмірі 3500 грн не надано жодного доказу у підтвердження викладеного та відсутні належні та допустимі докази щодо кількості календарних днів відпустки позивача та їх наявності взагалі. Також позивачем є необґрунтованою сума у розмірі 3500 грн та не наданий її відповідний розрахунок, у зв'язку з чим вказані позовні вимоги в цій частині є недоведеними та не підлягають задоволенню.
Щодо відшкодування моральної шкоди суд дійшов до наступного.
Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У відповідності зі ст.237-1 КЗпП України, відшкодування морального збитку працівникові провадиться у випадку, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Крім цього, приймаючи до уваги, що в результаті неправомірних дій відповідача щодо порушення законних трудових прав позивача, спричинено моральну шкоду, виходячи зі змісту та суті позовних вимог, характеру та обсягу фізичних та моральних страждань позивача, комплексу негативних наслідків, а саме: неможливості здійснення свого конституційного права на працю, втрати нормальних життєвих зв'язків з оточуючими, рідними, наявності невпевненості в реалізації своїх життєвих планів та інтересів, що вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд враховуючи їх співмірність та на підставі ст.237-1 КЗпП України вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача 1000 грн у відшкодування моральної шкоди, задовольнивши в цій частині позовні вимоги.
Пунктом 2 ч.1 ст.367 ЦПК України встановлено, що суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за вимоги позовної заяви немайнового характеру у розмірі 243 грн 60 коп та за вимоги майнового характеру у розмірі 510 грн 00 коп., а всього 753 грн 60 коп.
Виходячи з вищевикладеного та керуючись ст.ст.2-4, 10, 11, 16, 57-60, 88, 197, 208-210, 212-215, 224-226, 367 ЦПК України, ч.3 ст. 38, п.4 ст. 40, ст.ст.44, 83, 115-117, 149, 235, 237-1, 238 КЗпП України, ст.1167 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999, № 13, суд -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Транспорт Груп» про визнання наказу незаконним, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Транспорт Груп» від 20.09.2013 про звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера зовнішньоекономічної діяльності на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, за прогул без поважних причин - незаконним в частині причини звільнення з роботи та дати звільнення.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті Транспорт Груп» змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера зовнішньоекономічної діяльності на «звільнений за власним бажанням відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України» та вважати ОСОБА_1 звільненим з 29.11.2013.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Транспорт Груп» (код ЄДРПОУ 35122889, адреса: м. Київ, бул.Івана Лепсе, 6) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) заборгованість із заробітної плати в розмірі 10242 грн 50 коп., вихідну допомогу у розмірі 6145 грн 50 коп., середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку у розмірі 33612 грн 71 коп., моральну шкоду у розмірі 1000 грн 00 коп, а всього 51000 (п'ятдесят одна тисяча) грн 71 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Транспорт Груп» (код ЄДРПОУ 35122889, адреса: м. Київ, бул.Івана Лепсе, 6) на користь держави судовий збір в розмірі 753 (сімсот п'ятдесят три) грн 60 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Відповідачем, який не приймав участі у розгляді справи, протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення, відповідно до вимог ст.229 ЦПК України.
Заочне рішення може бути оскаржене іншими особами, шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення відповідачем, який не приймав участі у розгляді справи, якщо заяву про перегляд заочного рішення не було подано, після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя - Г.О. Козленко