ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 2-4131/10
провадження № б/н 309
"14" травня 2010 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Сухомлінова С. М.
секретаря Момот М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго», Дарницьке РУ ГУ МВС У крани в м. Києві про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про вселення та усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, суд
Позивач ОСОБА_2 звернулася до Дарницького районного суду м. Києва в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 із позовом з подальшими уточненнями до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 та зняття з реєстраційного обліку. При цьому позивач посилалась на те, що на час пред'явлення позову спірна квартира є службовою, надана їй Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», не приватизована, складається з трьох кімнат. З відповідачем по справі вона перебувала у шлюбі, який було розірвано 05.04.2001 року. Відповідач в спірній квартирі зареєстрований з 07.05.19% року, але ще до розірвання шлюбу, відповідач перестав проживати в спірній квартирі, квартирою не цікавиться, квартирну плату та комунальні послуги не сплачує, речей його в квартирі не має, кореспонденції не отримує. Перешкод йому в проживанні вона ніколи не чинила і не чинить, замків на вхідних дверях не міняла. В зв'язку з тим, що відповідач залишається зареєстрованим в спірній квартирі, але в ній не проживає, вона не має змоги вивести дану квартиру із статусу службових, приватизувати, крім того, вона несе додаткові витрати на комунальні послуги і квартирну плату. Тому просила суд визнати відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, так як останній не проживає в ньому без поважних причин більше ніж 6 місяців.
В судовому засіданні позивач подала заяву про залишення частини позовних вимог без розгляду і просила суд залишити без розгляду її позовну заяву в частині позовних вимог до ОСОБА_4 про зобов'язання відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві зняти відповідача з реєстраційного обліку. Зазначена заява ухвалою суду від 14.12.2009 року задоволена, позовна заява в частині позовних вимог до ОСОБА_4 про зобов'язання відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві зняти відповідача з реєстраційного обліку залишена без розгляду.
В судовому засіданні позивач та її представник пояснили, що ОСОБА_2 разом з дочкою ОСОБА_5 з 11.05.1989 року проживали в однокімнатній службовій квартирі АДРЕСА_2, яка була надана позивачу на час роботи у Теплових мережах АК „Київенерго". У 1993 році, після одруження з відповідачем, за заявою позивача ОСОБА_4 був прописаний в службову однокімнатну квартиру і став там проживати. У 1995 році згідно рішення Подільської районної ради народних депутатів м. Києва від 29.11.1995 року № 157 „Про надання житлових приміщень працівникам підприємств району" позивачу, яка на той час мала прізвище чоловіка, ОСОБА_2, на сім'ю з чотирьох чоловік (вона, син, дочка і чоловік) надана службова квартира АДРЕСА_1. Квартира надана у зв'язку з перебуванням позивача на квартирному обліку з 1993 року. Відповідач у квартирі АДРЕСА_1 проживав до 2000 року, а з 01.05.2000 року у квартирі не проживав у зв'язку з тим, що пішов від своєї сім'ї. Квартирою не цікавився, квартирну плату не сплачував, участі в утримання квартири не брав та речей своїх у ній не залишав.
14 червня 2006 року Дарницьким районним судом м. Києва було ухвалене рішення у цивільній справі № 2-165/2006 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго", - про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго" про вселення, визнання ордеру недійсним, виселення. Відповідно до зазначеного рішення позовні вимоги за зустрічним позовом задоволені частково, і ухвалено вселити ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1. 15.03.2007 року зазначене рішення суду виконане у примусовому порядку, і ОСОБА_4 вселено у квартиру АДРЕСА_1 в присутності понятих, йому було вручено комплект ключів від квартири, на вхідні двері ОСОБА_4 було поставлено новий замок та він зобов'язався поставити зняті двері у велику кімнату за свій рахунок. Проте, і після цього відповідач більше шести місяців добровільно не проживає у спірній квартирі, не залишає у ній своїх речей, що відповідно до ст.ст. 71, 72 ЖК України є підставою для визнання наймача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням. При цьому об'єктивних перешкод для проживання у квартирі відповідачу з боку позивача створено не було, виламаний ним при примусовому вселенні замок на вхідних дверях знаходився у такому стані аж до ухвалення Дарницьким районним судом м. Києва заочного рішення у даній справі, у відповідача були ключі від квартири, якими він мав змогу скористатися, для його проживання було звільнено від речей позивача та членів її сім'ї окрему кімнату. Після набрання законної сили заочним рішенням Дарницького районного суду по даній справі, відповідача було знято з реєстраційного обліку у спірній квартирі, та позивачем було приватизовано спірну квартиру і отримано свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого власниками квартири є позивач, третя особа за первісним позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у рівних долях.
У зв'язку з цим, позивач вважає, що відповідач дійсно не проживає у спірній квартирі без поважних причин більше шести місяців підряд, квартирою не цікавиться, а тому має бути визнаний таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Відповідач та його представник у судовому засіданні проти позову заперечували, відповідач ОСОБА_4 подав зустрічний позов до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про вселення та усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, який прийнятий судом до спільного розгляду із зустрічним позовом.
У судовому засіданні відповідач пояснив, що з моменту отримання спірної квартири він став мешкати у ній разом з відповідачами за зустрічним позовом та сином ОСОБА_3. Спільне життя з позивачем не склалось, оскільки після отримання ордера на квартиру, який, на його думку, позивач також отримала незаконно, відношення позивача до відповідача погіршилось, між ними постійно виникали скандали, сварки. В 2000 році позивач практично вимусила відповідача піти з квартири, посилаючись на те, що їх сварки шкодять здоров'ю сина. До 2001 року він намагався примиритись з позивачем, але позивач продовжувала його принижувати, не дозволяла бачитись з сином, почала заявляти про якісь домагання з його боку до її дочки, ОСОБА_5 В 2004 році, коли відповідачу та позивачу дозволили зайнятись приватизацією квартири, він почав збирати певні документи, для того, щоб після приватизації можна було б роз'їхатись. Але позивач подала позов до суду про визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, оскільки не проживав в ньому більше шести місяців без поважних причин. Він зі свого боку подав зустрічний позов про вселення, визнання недійсним ордеру на житлове приміщення та виселення. Рішенням суду ОСОБА_2 в позові було відмовлено, а його зустрічний позов було задоволено частково, та вселено його в спірну житлову квартиру. Але і після цього позивач не виконувала рішення суду та перешкоджала йому вселитись в квартиру. Внаслідок цього на підставі акту державного виконавця від 15.03.2007 року він був примусово вселений в спірну квартиру. При цьому під час вселення позивач вела себе неадекватно, зняла двері з кімнати, в яку він мав намір вселитись, та сказала, що він не буде тут проживати, поки не поставить двері у велику кімнату, що він і зобов'язався зробити, та це було зазначено в акті державного виконавця. Після примусового вселення він в кімнаті, в якій мав намір проживати, залишив свої інструменти. Проживати там відразу він не міг, оскільки мав намір зробити спочатку ремонт в кімнаті, поставити двері, які б могли закриватись на замок, так як не хотів, щоб і надалі позивач звинувачувала його в чомусь, в якихось домаганнях та влаштовувала скандали. Після цього одразу почав займатись ремонтом, замовляти двері, але декілька разів, коли приходив до квартири не міг туди потрапити, вхідні двері не відчинялись, одного разу, він чув, що в квартирі хтось є, але йому навмисно не відкривали. 18.09.2007 року приніс до спірної квартири куплені в магазині «Епіцентр» двері до великої кімнати та замовлені металеві двері до маленької, де мав намір проживати, але в квартиру його не впустили, в результаті чого звернувся до Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві з відповідною заявою. Пізніше він вимушений був поїхати у відрядження та після повернення тільки дізнався, що позивач знову подала позов про визнання його таким, що втратив право на користування житловим приміщенням. Вважає, що позов є необгрунтованим, обставини, які викладені в ньому, не відповідають дійсності, оскільки відповідачі за зустрічним позовом навмисно намагаються позбавити його права користування квартирою та чинять йому перешкоди щодо проживання в квартирі. Іншого житла, крім цього, він не має, проживає або у знайомих, або в яхт-клубі, іноді арендує квартири.
Зазначав, що квартирою цікавиться, мав та має намір зробити ремонт, поставити двері в кімнатах, пересилав позивачу частину грошей на оплату квартирної плати.
Відповідач вважає, що саме внаслідок неправомірної, на його думку, поведінки відповідачів за зустрічним позовом він не має можливості проживати в квартирі, у зв'язку з чим просив суд вселити його у спірну квартиру та зобов'язати відповідачів за зустрічним позовом не чинити йому перешкод у користуванні житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.
Третя особа за первісним позовом - відповідач за зустрічним позовом, ОСОБА_5, в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримала в повному обсязі, позовні вимоги за зустрічним позовом не визнала, посилаючись на свої письмові пояснення, які знаходяться у матеріалах справи.
Третя особа Акціонерна енергопостачальна компанії «Київенерго» направила до суду заяву від 04.06.2009 року № 01 кв/1938, у якій просила справу розглядати без її участі у зв'язку з тим, що спірна квартира АДРЕСА_1 розпорядженням Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 21.11.2007 року № 1221 із числа службових приміщень підприємства виключена. У зв'язку з цим суд вважає можливим розглядати справу без участі АЕК «Київнерго».
Третя особа Дарницьке РУ ГУ МВС України про день та місце розгляду справи повідомлялося належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомляло, а враховуючи те, що судом було залишено без розгляду вимоги позивача щодо зняття з
реєстрації відповідача, суд вважає можливим справу розглядати без Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, пояснення третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первісний позов підлягає задоволенню, а у зустрічному позові слід відмовити, виходячи з наступного.
Згідно ст. 123 ЖК України, до користування службовим жилим приміщенням застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73-76,79-83,85,90, частиною шостою статті 101, статтями 103-106 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки.
Відповідно до ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Згідно ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно рішення Подільської районної ради народних депутатів м. Києва від 29.11.1995 року № 157 „Про надання житлових приміщень працівникам підприємств району" у зв'язку з перебуванням на квартирному обліку з 1993 року позивачу за первісним позовом ОСОБА_2, яка на той час мала прізвище чоловіка, ОСОБА_2, на сім'ю з чотирьох чоловік (вона, син ОСОБА_3, дочка ОСОБА_5 і чоловік ОСОБА_4) надана службова квартира АДРЕСА_1, на підтвердження чого виданий ордер НОМЕР_1 від 22.12.1995 року.
На час подання позову у жовтні 2007 року квартира АДРЕСА_1 була не приватизована, знаходилася на балансі ЖЕК-211 Комунального підприємства «Управління житлового господарства» Дарницького району м. Києва, власником особового рахунку була ОСОБА_2 Квартира належала до складу службових, складається з трьох кімнат житловою площею 41,69 кв.м. В квартирі на момент подання позову зареєстровані позивач ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_4, їх спільний неповнолітній син ОСОБА_3, третя особа за первісним позовом ОСОБА_5(т. 1 а.с.7). Відповідно до консультативного висновку №3919 від 17.03.08 року, виписки з медичної карти стаціонарного хворого №435, вкладишу до історії розвитку дитини від 21.04.2008 року неповнолітній ОСОБА_3 має вроджену ваду серця, порок серця та отримує допомогу по інвалідності до 18 років (т. 1 а.с.116-121).
В березні 2008 року після набрання заочним рішенням по справі законної сили відповідача було знято з реєстраційного обліку у квартирі АДРЕСА_1.
26.05.2008 року позивачу видане свідоцтво про право вларності на житло, відповідно до якого квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5.
Судом встановлено, що позивач за первісним позовом та відповідач за первісним позовом з 1993 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Харківського районного суду м. Києва від 05.04.2001 року, свідоцтво про розірвання шлюбу видане відділом РАЦС Харківського районного управління юстиції 31.05.2001 року (т. 1 а.с.5), після чого позивач змінила прізвище „ОСОБА_2" на „ОСОБА_2" (т.1 а.с.164).У спірній квартирі сторони проживали разом з 1995 року по 2000 рік, коли відповідач за первісним позовом залишив спірну квартиру, переїхавши до іншого місця проживання, що підтверджується поясненнями самого відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями сторін, з 2000 року відповідач ОСОБА_4 у спірній квартирі не проживає.
14 червня 2006 року Дарницьким районним судом м. Києва було ухвалене рішення у цивільній справі № 2-165/2006 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго", - про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго" про вселення, визнання ордеру недійсним, виселення. Відповідно до зазначеного рішення позовні вимоги за зустрічним позовом задоволені частково, і ухвалено вселити ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1.
15.03.2007 року зазначене рішення суду виконане у примусовому порядку і ОСОБА_4 вселено у квартиру АДРЕСА_1 і в присутності понятих йому було вручено комплект ключів від квартири, на вхідні двері ОСОБА_4 було поставлено новий замок та він зобов'язався поставити зняті двері у велику кімнату за свій рахунок, що підтверджується актом № 568/13 державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві (т.1. а.с.28,122).
Як вбачається з матеріалів справи (акти ЖЕК-211 від 11.12.2006 p., 02.10.2007 p., 03.12.2007 р., т. 1 а.с.9, 10, 30) та підтверджується поясненнями самого відповідача за первісним позовом, і після примусового вселення 15.03.2008 року відповідач у спірній квартирі не проживав, речей своїх у квартирі не залишав.
Ця обставина підтверджується також показами свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила, що є сусідкою позивача за первісним позовом, знає останню близько 10 років, часто заходить у гості до спірної квартири, відповідача та його речей у квартирі ніколи не бачила.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що є подругою третьої особи за первісним позовом, протягом першої половини 2007 року часто залишалася ночувати в останньої у квартирі АДРЕСА_1, оскільки та побоювалася приходу вітчима (відповідача ОСОБА_4), поки її мати була на роботі в нічну зміну. Жодного разу ані відповідача , ані його речей у квартирі не бачила.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що є колишнім чоловіком позивача за первісним позовом та батьком третьої особи за первісним позовом ОСОБА_5, з якими підтримує нормальні дружні стосунки. Приходить до спірної квартири, щоб навідати свою дочку ОСОБА_5 Після примусового вселення відповідача за первісним позовом допомагав звільнити маленьку кімнату від речей ОСОБА_5, знав, що відповідача за рішенням суду примусово вселено до спірної квартири, але самого відповідача або його речей у квартирі не бачив.
Відповідач ОСОБА_4 не отримував кореспонденцію за адресою: АДРЕСА_1, що зробило можливим ухвалення Дарницьким районним судом м. Києва заочного рішення по даній справі.
Пояснення ОСОБА_4 щодо того, що під час примусового вселення ним було залишено сумку з інструментами, які потім зникли, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Так, у письмових запереченнях на позов від 10.06.2009 року, долучених до матеріалів справи, відповідач за первісним позовом стверджує, що сумку з інструментами приносив до спірної квартири лише в липні 2007 року, а не під час примусового вселення 15.03.2007 року, що дає підстави для висновку, що пояснення відповідача з приводу цієї обставини носять плутаний характер і не можуть прийматися до
уваги. Будь-яких інших підтверджень зазначеної обставини відповідач в судовому засіданні не надав.
Оцінюючи доводи відповідача ОСОБА_4 з приводу того, що він квартирою цікавився, мав та має намір зробити ремонт, поставити двері в кімнатах, суд звертає увагу на таке.
На підтвердження своїх доводів про наміри зробити ремонт у спірній квартирі відповідач посилався на те, що ним неодноразово знімалися розміри з внутрішніх дверей у квартирі та було замовлено двері відповідно до протоколу домовленості щодо ціни по виготовленню та встановленню дверей, а також замовлено двері згідно товарного чеку від 10.09.2007 року. Які ще ремонтні роботи відповідач мав намір проводити у спірній квартирі, він у судовому засіданні не пояснив.
На підтвердження зазначених обставин посилався на покази свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15, з якими приходив до спірної квартири знімати розміри з дверей для їх подальшого замовлення, а також на копію товарного чеку та копію протоколу домовленості щодо ціни (т. 1 а.с. 170-172).
Проте, суд критично оцінює зазначені докази, виходячи з наступного.
Так, у заяві про перегляд заочного рішення по даній справі, яка була подана до Дарницького районного суду м. Києва 13.06.2008 року, відповідач за первісним позовом вказував, що ОСОБА_2 в липні та серпні 2007 року чинила фізичний опір при потраплянні до квартири відповідачу та працівникам, яких відповідач найняв для проведення ремонту, якими були: ОСОБА_16 та ОСОБА_14.
У запереченнях проти позову від 10.06.2009 року відповідач відзначав, що зняв розміри з дверей у квітні 2007 року, коли прийшов до спірної квартири після нічної зміни, відкривши двері власним ключем. Після цього він замовив двері, але їх не виготовили, після чого відповідач разом з ОСОБА_14 та ОСОБА_17 на початку червня 2007 року прийшли знову знімати розміри всіх дверей: в туалет, маленьку кімнату та велику кімнату, але до квартири потрапити не змогли. Після цього вже в липні 2007 року відповідач повторно зняв розміри з дверей разом зі свідком ОСОБА_14, замовив їх, але двері були поставлені у неналежній комплектації, після чого відповідач втретє з ОСОБА_15 10.09.2007 року прийшов знімати розміри з дверей у маленьку кімнату для їх подальшого замовлення.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснив, що він не є майстром по виготовленню дверей, і відповідач за первісним позовом не наймав його для проведення ремонту. Також показав, що до спірної квартири приходив з відповідачем знімати розміри дверей лише в липні 2007 року, а одного разу, також влітку 2007 року, коли вони були вдвох з відповідачем, до спірної квартири потрапити не змогли. Щодо іншого працівника, ОСОБА_16, з яким начебто мав спільно проводити ремонтні роботи на замовлення відповідача, ніяких пояснень не надав.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснив, що не є майстром по виготовленню дверей, а є сином давніх знайомих відповідача за первісним позовом, і допомагав відповідачу замовляти двері на ринку «Юність», оскільки в той час замовляв аналогічні двері для своїх батьків.
Таким чином, з наведених пояснень відповідача та запрошених ним свідків вбачається, що він приходив заміряти одні і ті самі двері три рази, при цьому жодного разу не звертався для цього до спеціалістів, і не наймав працівників для проведення ремонту, як це стверджував на початку розгляду справи.
Як вбачається з викладеного, пояснення відповідача з приводу зазначених обставин, дані в різний час розгляду справи, є суперечливими, іноді не співпадають з показами свідків, та свідчать про надуманість обставин, які за допомогою таких доказів останній намагається підтвердити. Частина протоколу домовленості щодо ціни по виготовленню дверей не підтверджує наміри відповідача зробити ремонт в спірній квартирі, оскільки, за поясненнями самого ж відповідача, двері згідно цього протоколу не виготовлялися.
Копія товарного чеку від 10.09.2007 року, долучена до матеріалів справи, не містить інформації з приводу того, за якою адресою мали бути встановлені двері, придбані згідно цього чека, а тому суд позбавлений можливості прийняти його як належний та допустимий доказ доводів відповідача.
З копії фіскального чеку, долученої до матеріалів справи, неможливо встановити, який саме товар був згідно нього придбаний.
З матеріалів справи вбачається, що будь-яких ремонтних робіт у спірній квартирі за весь час, що минув з дати примусового вселення, відповідач не зробив.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що зазначені докази не підтверджують намірів відповідача зробити ремонт у спірній квартирі.
Твердження відповідача про те, що він надсилав позивачу кошти на оплату своєї частини квартирної плати не підтверджуються зібраними по справі доказами. Так, відповідач на підтвердження зазначеної обставини надав суду копії 5 чеків про поштовий переказ на користь позивача (23.05.07 - 100 гривень, 09.08.07 - 89 грн., 18.09.07 - 47,16 грн., 29.02.08 - 131 грн., 18.12.07 - 131 грн.), які не містять доказів того, що ці перекази є саме відшкодування вартості частини квартирної плати (т. 1 а.с. 96). Як з'ясовано в ході судового розгляду, сторони не досягали домовленості про те, що відповідач таким чином відшкодовуватиме свою частину квартирної плати, відповідач з будь-якими заявами про погодження такого порядку оплати квартирної плати ані до позивача, ані до ЖЕК - 211 не звертався, доказів отримання таких переказів позивачем до матеріалів справи не надав, перекази надсилав нерегулярно і лише з травня 2007 року по лютий 2008 року.
В той же час, позивачем до матеріалів справи надані копії квитанцій про оплату комунальних послуг, квартплати, телефону, телебачення (т. 1 а.с.31-34,107-115), які свідчать про те, що саме позивач за первісним позовом здійснювала оплату квартирної плати за користування спірною квартирою, комунальних послуг та телефону.
За таких обставин, суд не може прийняти надані відповідачем чеки як докази оплати відповідачем частини квартирної плати.
Суд також не приймає копію листа та копію квитанції з ВАТ „Укртелеком" про оплату боргу за телекомунікаційні послуги (т. 1 а.с.132,133) як докази, які підтверджують намір відповідача проживати у спірній квартирі.
З пояснень сторін вбачається, що у спірній квартирі було встановлено телефон, який було зареєстровано на ім'я відповідача та який продовжував залишатися в квартирі і після того, як відповідач перестав у ній проживати.
З копій квитанцій про оплату послуг зв'язку, наданих позивачем, вбачається, що позивач здійснювала оплату за послуги зв'язку по жовтень 2006 року включно.
Відповідно до листа ВАТ „Укртелеком" від 10.06.2009 року телефонний номер по АДРЕСА_1 було відключено 26.12.2006 року на прохання абонента ОСОБА_4, а 10.04.2007 року телефон було скасовано за несплату абонентної плати.
Сам відповідач пояснив, що телефон ним був відключений, оскільки зареєстрований саме за ним, а він у квартирі не проживав. Позивач же пояснила, що вона вимушена була встановити у квартирі інший номер телефону, оскільки у неї - хвора дитина і телефон є конче необхідним, щоб була можливість викликати швидку допомогу у будь-який момент.
Викладене додатково підтверджує саме відсутність намірів відповідача проживати у спірній квартирі.
Оцінюючи доводи відповідача за первісним позовом про те, що позивач та третя особа за первісним позовом чинили йому перешкоди у проживанні у спірній квартирі, суд приходить до висновку про їх безпідставність з огляду на наступне.
На підтвердження своїх доводів відповідач посилається на копію листа відділу ДВС Дарницького районного управління юстиції м. Києва № 568/13 від 26.09.2007 року та копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 27.10.2007 року (т. 1 а.с.65,66), які, на його думку, підтверджують той факт, що 18.09.2007 року позивач за первісним позовом чинила йому фізичний спротив, коли він намагався встановити у спірній квартирі куплені в магазині «Епіцентр» двері у велику кімнату та замовлені металеві двері у маленьку кімнату.
Як вбачається з відповіді ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві, у ній зазначено, що рішення суду від 14.06.2006 року виконане в примусовому порядку і не може бути виконане повторно.
Із супровідного листа Дарницького РУ ГУ МВС України у м. Києві від 31.10.2008 року вбачається, що в результаті проведеної перевірки за заявою ОСОБА_4 відмовлено у порушенні кримінальної справи, а йому запропоновано звернутися до суду. Зазначений також порядок оскарження постанови про відмову в порушені кримінальної справи. Проте, ОСОБА_4 не оскаржив постанову і до суду за захистом своїх прав не звернувся.
Крім того, як вбачається з матеріалів, наданих Дарницьким РУ ГУ МВС України в м. Києві на запит суду, при перевірці заяви ОСОБА_4 жодних пояснень від позивача не відбирали, очевидців конфлікту 18.09.2007 року не знайдено, хоча спілкування з мешканцями під'їзду проведено.
За таких обставин, суд не може прийняти ці документи як докази тієї обставини, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 чинили відповідачу фізичний спротив при потраплянні до спірної квартири 18.09.2007 року.
Суд не приймає посилання відповідача на копії вимог державного виконавця ДВС у Дарницькому районі м. Києва від 04.12.2006 року та від 14.12.2006 року як на докази перешкоджання позивачем за первісним позовом проживанню відповідача у спірній квартирі, оскільки, по-перше, суду не надано доказів отримання зазначених вимог позивачем, а, по-друге, вказані події мали місце до примусового виконання рішення суду 15.03.2007 року.
Інших доказів того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 чинили відповідачу за первісним позовом фізичний спротив при потраплянні до спірної квартири, ОСОБА_4 до матеріалів справи не надав. Навпаки, згідно пояснень самого відповідача та запрошених ним свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15, після примусового вселення він мав можливість потрапити до квартири, відкривши двері своїм ключем.
Згідно показів свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 після примусового вселення у березні 2007 року позивачем та третьою особою (відповідачами за зустрічним позовом) було звільнено від їх речей маленьку кімнату, у якій мав намір проживати відповідач. Замків ОСОБА_2 не змінювала, виламаний при примусовому вселенні замок знаходився в такому стані аж до весни 2008 року.
Та обставина, що стало можливим ухвалення заочного рішення по даній справі Дарницьким районним судом м. Києва у зв'язку з неможливістю повідомити ОСОБА_4 про час та місце розгляду справи за місцем його реєстрації, а також те, що ОСОБА_4 був знятий з реєстрації в порядку виконання рішення суду, а спірна квартира безперешкодно приватизована 26.05.2008 року, про що ОСОБА_4 дізнався лише у червні 2008 року, на думку суду, додатково свідчить на користь того висновку, що ОСОБА_4 спірною квартирою не цікавився.
Згідно пояснень самого відповідача за первісним позовом після 18.09.2007 року він до спірної квартири взагалі не навідувався у зв'язку з тривалим відрядженням. При цьому будь-яких доказів тривалого відрядження у вказаний період ОСОБА_4 до матеріалів справи не надав.
Суд не приймає посилання відповідача за первісним позовом на неприязні стосунки з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 як на поважні причини його не проживання у спірній квартирі, оскільки саме по собі неприязне ставлення не є неправомірною поведінкою, на наявність якої посилається відповідач.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст.ст. 58, 59 ЦПК докази мають бути належними та допустимими.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем за допомогою належних та допустимих доказів доведена та обставина, що після примусового вселення 15.03.2007 року до спірної квартири відповідач за первісним позовом не проживав у ній без поважних причин більше шести місяців підряд, не залишав у ній своїх речей, не ніс витрат по її утриманню. Доказів протилежного відповідач у судовому засіданні не надав.
Згідно вимог ст.. 163 ЖК України у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім*ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених ст..71 цього кодексу.
Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року з наступними змінами та доповненнями „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Під час розгляду справи відповідачем не було надано доказів поважності причин його відсутності понад встановлені законом строки, а також не надано доказів того, що він звертався до наймодавця або до суду із заявою про продовження встановленого законом шестимісячного строку, як це передбачено ст. 71 ЖК України. Відповідач також не підтвердив тієї обставини, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 своєю неправомірною поведінкою перешкоджали відповідачу вселитися та проживати у спірній квартирі, у зв'язку з чим він вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
За таких обставин, суд вважає, що вимоги за первісним позовом є обгрунтованими і не знаходить підстав для задоволення зустрічного позову.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 16, 29, 311 ЦК України, ст.ст. 9, 64, 71, 72, 118, 123,163 ЖК України, ст..ст. 212,213,215,218 ЦПК України, суд,
вирішив:
Позов ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Дарницьке РУ ГУ МВС України в м. Києві, Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго», третя особа на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5, - про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про вселення та усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з моменту його проголошення, та наступної подачі протягом двадцяти днів апеляційної скарги до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва.
Суддя: