ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 2-459/2010
провадження № Б/Н 230
"11" листопада 2010 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі головуючого
судді Ящук Т.І.
при секретарі Жиленко ЮТ.
з участю представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києві цивільну справу за
позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 ,
Головного управління юстиції у м. Києві - про визнання права власності на 1/2 частину
земельної ділянки, визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за
заповітом , -
Позивачка ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до відповідачів
ОСОБА_4, Головного управління юстиції у м. Києві про визнання права власності
на 1/2 частину земельної ділянки та визнання заповіту недійсним, посилаючись на
наступні обставини. Відповідно до рішення Київської міської ради від 27.05.2004 року на
ім'я чоловіка позивачки ОСОБА_6 було видано державний акт про право власності
на земельну ділянку, площею 0,0624 га на АДРЕСА_2, ділянка НОМЕР_1 в садовому
товаристві «Точелектроприлад». Вказану земельну ділянку вони придбали 14.07.1987 року
за спільні сімейні кошти під час перебування в шлюбі і постійно разом її обробляли,
користувалися нею та платили внески в садове товариство.
Оскільки дачний будинок та земельна ділянка були придбані подружжям за спільні
сімейні кошти, то відповідно до ст. 22 КпШС України, 1/2 частина земельної ділянки
належить позивачці як дружині, інша 1/2 - її чоловіку ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 помер. Після звернення позивачки з заявою до
нотаріальної контори про прийняття спадщини вона дізналась, що чоловік склав заповіт,
яким вказану земельну ділянку заповідав своєму синові від першого шлюбу ОСОБА_4, чим було порушене гарантоване ст. 22 КпШС України право позивачки на 1/2
вказаної земельної ділянки, як спільного майна подружжя. Нотаріус засвідчив заповіт без
її згоди , чим порушив її право власності.
Тому позивачка просила визнати за нею право власності на 1/2 земельної ділянки,
площею 0,0624 га, що розташована по АДРЕСА_2, діл. НОМЕР_1 в с/т «Точелектроприлад» у
Дарницькому районі м. Києва; визнати недійсним заповіт ОСОБА_6 щодо
заповідання ОСОБА_4 всієї земельної ділянки, як такий, що порушує право
власності позивачки на 1/2 частину вказаної земельної ділянки.
Під час розгляду справи позивачка доповнила свої позовні вимоги та просила
також визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Десятою
Київською державною нотаріальною конторою 28.08.2009 року. При цьому посилалась на
те, що в заповіті, складеному ОСОБА_6 25.11.1996 року, він вказав, що земельна
ділянка знаходиться в його приватній власності. Проте ОСОБА_6 набув право
приватної власності на вказану земельну ділянку шляхом приватизації лише 02.11.2004
року. Отже, на момент складання заповіту він не мав у власності цього майна, оскільки
земельна ділянка перебувала у власності держави і ОСОБА_6 не мав права її
заповідати.
В порушення вимог п. 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус Десятої Київської державної нотаріальної контори не перевірив належність майна спадкодавцеві та видав свідоцтво про право на спадщину відповідачу ОСОБА_4, тому вказане свідоцтво позивачка вважає недійсним.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 позовні вимоїн підтримав та просив задовольнити позов у повному обсязі, визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину земельної ділянки НОМЕР_1, площею 0,0624 га, що розташована по АДРЕСА_2 у Дарницькому районі м. Києва, оскільки позивачка має право власності на 1/2 частину майна подружжя. Також просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_6, оскільки цим заповітом порушується право власності позивачки на 1/2 частину ділянки; також просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на ім'я відповідача ОСОБА_4
Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, вказавши, що земельна ділянка належала на праві власності батьку відповідача ОСОБА_6 і він мав право розпоряджатися нею на власний розсуд, в тому числі і скласти заповіт. При подачі документів до спадкової справи позивачка була присутньою в нотаріальній конторі і будь-яких зауважень з цього приводу не висловлювала та не претендувала на земельну ділянку.
Представник відповідача - Головного управління юстиції у м. Києві просив розглядати справу в його відсутності, надіслав письмові заперечення на позов, в яких зазначив, що управління юстиції будь-яких майнових прав позивачки не порушувало, тому спору в нього з позивачкою не може бути. Крім того, просив відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки нотаріусом при видачі свідоцтва дотримано всіх вимог закону.
Вислухавши представників сторін, свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивачка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, перебували в зареєстрованому шлюбі з 09.10.1980 року (свідоцтво про шлюб, видане бюро ЗАГС Радянського райвиконкому м. Брянська, - а.с. 4).
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 помер у віці 78 років, про що відділом реєстрації смерті у м. Києві видано свідоцтво про смерть (а.с. 5).
Відповідач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, є сином ОСОБА_6 (свідоцтво про народження - а.с. 86).
03.06.2008року ОСОБА_4 звернувся до Десятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, що залишилась після смерті його батька ОСОБА_6 (а.с. 82).
Спірною є земельна ділянка НОМЕР_1 , площею 0,0624 га, по АДРЕСА_2 у садовому товаристві «Точелектроприлад» Дарницького району м. Києва ( а.с. 7-8).
Як вбачається із заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богатиренко В.П. 25.11.1996 року, зареєстрованого в реєстрі за № 12-160, ОСОБА_6 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, за яким належну йому на праві власності дачну ділянку НОМЕР_1, що знаходиться в м. Києві, Осокорки, по АДРЕСА_2, заповідав ОСОБА_4 За повідомленням Київського державного нотаріального архіву, вказаний заповіт на день смерті ОСОБА_6 скасовано не було (а.с. 87 - 88 ).
Відповідно до державного акту ( серії НОМЕР_2) про право власності на земельну ділянку, виданого Головним управлінням земельних ресурсів КМДА02.11.2004 року, ОСОБА_6 на підставі рішення Київської міської ради від 27.05.2004 року № 275/1485 є власником земельної ділянки, площею 0,0624 га, що розташована на АДРЕСА_2, ділянка НОМЕР_1 в садовому товаристві «Точелектроприлад» у Дарницькому районі м. Києва. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення садівництва ( а.с. 7).
Відповідно до ст. 35 ЗК України, громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.
Статтею 81 ЗК України встановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, іншими цивільно-правовими угодами ; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у
користування; г) прийняття спадщини.
Частиною 3 ст. 116 ЗК України передбачено безоплатну передачу земельних
ділянок у власність громадян, яка провадиться, зокрема, у разі: приватизації земельних
ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок із
земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації,
визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок у власність громадян у межах
норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Згідно з рішенням Київської міської ради № 275/1485 від 27.05.2004 року,
відповідно до статей 35, 81, 116, 118, 121 Земельного кодексу України, Декрету Кабінету
Міністрів України від 26.12.1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок».
Київська міська рада вирішила передати громадянам, членам садівничого товариства
«Точелектроприлад» Дарницького району м. Києва у приватну власність земельні ділянки
для ведення садівництва, відведені відповідно до рішень Виконавчого комітету Київської
міської ради депутатів трудящих від 12.04.1966 року № 538 «Про дальший розвиток
колективного садівництва та виноградарства робітників і службовців у м. Києві» та від
07.07.1966 року № 958 «Про відвід земельних ділянок підприємствам, установам і
організаціям міста під колективні сади», згідно з додатком ( а.с. 149).
Як вбачається з додатку до вказаного рішення, ОСОБА_6 була передана у
приватну власність земельна ділянка НОМЕР_1 для ведення садівництва, площею 0,0624 га по
АДРЕСА_2, під кадастровим номером НОМЕР_3, як члену садівничого
товариства «Точелектроприлад» ( а.с. 150).
Відповідно до ст. 22 КпШС України, на яку посилається позивачка та її
представник, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною
власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження
цим майном.
Однак, відповідно до вищевказаних положень ст. 35, 81, 116, 118 ЗК України та ст.
22 КпШС України, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу у приватну
власність, зокрема, для ведення садівництва, дачного будівництва, є його особистою
приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не
про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про безоплатно одержану громадянином
частку із земельного фонду.
Посилання позивачки ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_2 на те, що у
спільну сумісну власність подружжя було придбано дачний будинок за спільні кошти
подружжя, оскільки вона на той час перебувала в шлюбі з ОСОБА_6 та вела з ним спільне господарство, суд не приймає до уваги, оскільки розписка про отримання коштів від ОСОБА_6 за дачний будинок (а.с. 6), на яку посилається позивачка, не є правовстановлюючим документом на нерухоме майно. Будь-яких інших документів щодо даного будинку позивачкою не надано.
Відповідно до інформаційної довідки, наданої Київським міським БТІ 10.08.2010 року, будинок НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 в СТ «Точелектроприлад» на праві власності не зареєстрований (а.с. 169).
Як вбачається з матеріалів спадкової справи, до складу спадщини після смерті ОСОБА_6 не входить садовий чи дачний будинок, який розташований за вказаною адресою, доказів належності такого дачного будинку на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_5 та ОСОБА_6 позивачкою та її представником не надано, тому посилання представника позивачки на ч. 4 ст. 120 ЗК України (в редакції до
внесення змін Законом України від 05.11.2009 року) суд вважає безпідставними.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на 1/2 частину земельної ділянки
НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 у Дарницькому районі м. Києва є безпідставними та
задоволенню не підлягають.
Як вбачається з заяви ОСОБА_5 про прийняття спадщини , поданої до Десятої Київської державної нотаріальної контори 18.07.2008 року, в заяві позивачка вказала, що їй відомо про наявність заповіту, посвідченого від імені ОСОБА_6 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богатиренко В.П. 25.11.1996 року за реєстром № 12-160. Від отримання обов'язкової частки у спадщині згідно ст. 1241 ЦК України ОСОБА_5 відмовилась ( а.с. 90).
26.11.2008року ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 ( а.с. 30).
28.08.2010 року державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Ткаченко М.М. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом відповідачу ОСОБА_4 на земельну ділянку НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 в СТ «Точелектроприлад» Дарницького району м. Києва, свідоцтво зареєстровано в реєстрі за № 5-277 (а.с. 116).
Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають, зокрема, особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно з ч. 1 ст. 1236 ЦК України, заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.
Відповідно до ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках встановлених законом.
В судовому засіданні встановлено, що спірна земельна ділянка на час відкриття спадщини належала спадкодавцю ОСОБА_6 на праві приватної власності, заповіт скасовано чи змінено не було, відповідач ОСОБА_4 має право на спадкування, для оформлення спадщини ним через представника ОСОБА_3 були подані вищевказані правовстановлюючі документи, тому державним нотаріусом Десятої Київської державної нотконтори було виконано вимоги п. 214, 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, було надано юридичну оцінку всім наданим спадкоємцем документам та правомірно видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
Тому підстав, передбачених ст. 1301 ЦК України щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, суд не вбачає.
Щодо твердження представника позивачки про недійсність заповіту з тих підстав, що на момент складання заповіту земельна ділянка не належала на праві власності заповідачу ОСОБА_6, то суд вважає, що вказана обставина не є підставою для визнання заповіту недійсним.
Відповідно до ст. 534 ЦК України, 1963 року, що регулювала дані правовідносини на час складання заповіту, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам, як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом.
До вимог про визнання заповіту недійсним застосовуються загальні правила щодо визнання угод недійсними, передбачені ст. 45-58 ЦК України ( 1963 року), однак жодних підстав для визнання заповіту, складеного ОСОБА_6 25.11.1996 року, позивачка та її представник не назвали.
Покази свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 щодо ведення спільного господарства подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_5 правового значення для вирішення даної справи не мають, тому не приймаються судом до уваги.
Оцінюючи надані докази в їх сукупності, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки, визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом - є безпідставними та необґрунтованими, права чи законні інтереси позивачки з боку відповідача ОСОБА_4 не були порушені, тому в задоволенні даних позовних вимог необхідно відмовити у повному обсязі.
На підставі викладеного, ст. 45-58, 534 ЦК України ( 1963 року), ст. 15, 16, 1218, 1223, 1225, 1236, 1301 Цивільного кодексу України, ст. 35, 81, 86, 87, 116, 118, 120 Земельного кодексу України, керуючись ст. 10, 11, 57, 60, 61, 209, 212 - 215, 218 ЦПК України, суд ,-
В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Головного управління юстиції у м. Києві - про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки, визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у разі оскарження рішення особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: