10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02
іменем України
"17" березня 2011 р. Справа № 2-а-27/11
номер рядка статистичного звіту 10.3.1
Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Поліщука М.Г.
суддів: Капустинського М.М.
ОСОБА_1,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Ружинському районі Житомирської області на постанову Ружинського районного суду Житомирської області від "24" січня 2011 р. у справі № 2-а-27/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Ружинському районі Житомирської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії ,
Позивач звернулась до Ружинського районного суду Житомирської області з адміністративним позовом до УПФУ у Ружинському районі Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни з 2007 по 2010 роки.
Постановою цього суду від 24 січня 2011 року позовні вимоги позивача задоволено частково, а саме дії відповідача щодо нарахування їй надбавки до пенсії як дитині війни у розмірі меншому, ніж це визначено чинним законодавством, визнані неправомірними та зобов'язано останнього провести позивачу перерахунок та виплату підвищення пенсії за періоди: з 09.07.2007 по 31.12.2007 р.р., з 22.05.2008 по 31.12.2008 р.р., з 01.01.2009 по 31.12.2009 р.р., та з 01.01.2010 по 31.12.2010 р.р. виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком згідно чинного законодавства.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус дитини війни, що підтверджується копією посвідчення №115677 (а.с.4).
Таким чином позивач є особою, що належить до соціальної категорії громадян «діти війни» в розумінні ст.1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.
Згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» особам, що належать до соціальної категорії громадян «діти війни», з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється ЗУ «Про державний бюджет України» на відповідний рік.
ЗУ «Про державний бюджет України на 2010 рік» збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії. Мінімальна пенсія у 2010 році становила: з 01.01.2010 року -695,00 грн., з 01.04.2010 року -706,00 грн., з 01.07.2010 року -709,00 грн.
На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв'язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.
Всупереч ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.
Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність джерел фінансування виплат, то ці твердження колегією суддів відхиляються, оскільки реалізація встановленого законом права не може бути поставлена у залежність від бюджетних фінансувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до уваги не приймаються. ( У справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.) Отже, безпідставними є посилання відповідача на відсутність надходжень з державного бюджету України як на підставу не нарахування позивачу зазначеного підвищення до пенсії.
Щодо посилання апелянта на Постанову Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистського переслідування») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у фіксованих розмірах, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку про правомірність доводів суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок доплати до пенсії в розмірі передбаченому ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».
Проте, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі за 4 роки, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачем були пропущені встановлені чинним законодавством строки звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Згідно ч.2 статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановлюється ухвала.
Із змісту позовної заяви видно те, що позивач, заявляючи свої позовні вимоги за останні чотири роки не вказала про те, коли їх стало відомо про порушення її законних прав, та не просила суд поновити пропущений нею строк на звернення до адміністративного суду.
При таких обставинах колегія суддів приходить до висновку про те, що у суду першої інстанції не було жодних правових підстав для задоволення позову в повному обсязі. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції повинен був вирішити вказаний спір лише в межах шестимісячного строку, визначеного ч.2 статті 99 КАС України, що передував дню звернення позивачем до суду з даним позовом.
Зважаючи на ту обставину, що позов поданий 13.01.2011 року, жодних уточнень, доповнень або змін до позову, клопотання про поновлення пропущеного строку від позивача не надходило, суд першої інстанції повинен був прийти до висновку, що позовні вимоги щодо зобов'язання перерахувати позивачу доплату до пенсії як дитині війни підлягають задоволенню в межах визначеного ч.2 ст.99 КАС України шестимісячного строку звернення до суду, а саме починаючи з 13.07.2010 року до 31.12.2010 року.
У зв'язку з цим, колегія суддів також приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача до 13.07.2010 р. згідно статті 100 КАС України підлягають залишенню без розгляду.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, її скасувати та прийняти нову постанову суду.
Згідно п.4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга - підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової постанови.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.99 ч.2, 100, 197, 198, 201 ч.1, 205 та 207 КАС України, суд ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 пенсійного фонду України в Ружинському районі Житомирської області задовольнити частково.
Постанову Ружинського районного суду Житомирської області від 24 січня 2011 р. у справі №2-а-27/2011 - скасувати, та прийняти нову постанову, виклавши її у наступній редакції.
"Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати неправомірною відмову ОСОБА_2 пенсійного фонду України в Ружинському районі Житомирської області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_3 надбавки до пенсії як дитині війни у розмірі, передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 13.07.2010 р. по 31.12.2010 р.
Зобов'язати ОСОБА_2 пенсійного фонду України в Ружинському районі Житомирської області провести перерахунок щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, та забезпечити її виплату ОСОБА_3 відповідно до вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за період з 13.07.2010 р. по 31.12.2010 р. з врахуванням раніше здійснених їй виплат.
Решту позовних вимог ОСОБА_3 - залишити без розгляду."
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя М.Г. Поліщук
судді: М.М. Капустинський
ОСОБА_1
Роздруковано та надіслано:
1- в справу
2 - позивачу ОСОБА_3 вул. Прибирежна,25,с. Білилівка,Ружинський район, Житомирська область,13642
3- відповідачу ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Ружинському районі Житомирської області вул.Леніна, 36,смт.Ружин,Житомирськм область, Ружинський район,13601