10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02
іменем України
"31" березня 2011 р. Справа № 2-а-99/11
номер рядка статистичного звіту 10.3.1
Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Поліщука М.Г.
суддів: Капустинського М.М.
ОСОБА_1,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області на постанову Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від "27" січня 2011 р. у справі № 2-а-99/11 за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії ,
Позивач 05 січня 2011 року звернулась до Дубенського міськрайонного суду Рівненської області з адміністративним позовом до УПФУ в Дубенському районі Рівненської області про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за 2009-2010 роки.
Постановою цього ж суду від 27 січня 2011 року позовні вимоги позивача задоволено, зобов'язано відповідача нарахувати останній державну соціальну допомогу як дитині війни за періоди з 01 січня 2009 р. по 31 грудня 2009 р. та з 01 січня 2010 р. по 31 грудня 2010 р.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з"явилися. Про причину своєї неявки не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов"язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст.196 та п.2 ч.1 ст.197 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Тому, згідно ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус дитини війни, що підтверджується копією посвідчення №409166 (а.с.6).
Таким чином позивач є особою, що належить до соціальної категорії громадян «діти війни» в розумінні ст.1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.
Згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» особам, що належать до соціальної категорії громадян «діти війни», з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється ЗУ «Про державний бюджет України» на відповідний рік.
ЗУ «Про державний бюджет України на 2010 рік» збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії. Мінімальна пенсія у 2010 році становила: з 01.01.2010 року -695,00 грн., з 01.04.2010 року -706,00 грн., з 01.07.2010 року -709,00 грн.
На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв'язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.
Всупереч ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.
Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність джерел фінансування виплат, то ці твердження колегією суддів відхиляються, оскільки реалізація встановленого законом права не може бути поставлена у залежність від бюджетних фінансувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до уваги не приймаються. ( У справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.) Отже, безпідставними є посилання відповідача на відсутність надходжень з державного бюджету України як на підставу не нарахування позивачу зазначеного підвищення до пенсії.
Щодо посилання апелянта на Постанову Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистського переслідування») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у фіксованих розмірах, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку про правомірність доводів суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок доплати до пенсії в розмірі передбаченому ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».
Проте, апеляційна інстанція вважає, що суд першої інстанції безпідставно поновив позивачу строк звернення до суду та задовольнив його позовні вимоги за 2 роки, виходячи з наступного .
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Таким чином, правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.
У ч.2 ст. 99 КАС України встановлено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.
Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
Тобто, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні юридичні наслідки. Згідно ч. 2 ст. 100 КАС України, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Як свідчать матеріали справи, позивач звернулася до суду з даним позовом до суду 05.01.2011 року, подавши його більш ніж через шість місяців з моменту порушення, на її думку, прав, свобод та законних інтересів та заявила клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Суд першої інстанції в своєму рішенні задовольнив вказане клопотання позивача без будь-якого обґрунтування. Окрім того дане питання було вирішено судом з порушенням процесуального порядку, передбаченого статтею 102 КАС України, тобто без проведення окремого судового засідання та постановлення з цього приводу відповідної ухвали.
Колегія суддів виходить з того, що про порушення своїх прав позивач достовірно усвідомлювала в момент отримання пенсії за 2009-2010 р., переконливих та обгрунтованих доводів на підтвердження поважності причин пропуску нею вказаного процесуального строку не навела.
Тому висновок суду першої інстанції про поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду є помилковим, в зв"язку з чим її позовні вимоги за період з 01.01.2009 р. по 04.07.2010 р. включно згідно статті 100 КАС України підлягають залишенню без розгляду.
Обґрунтованими також на думку колегії суддів є доводи скаржника щодо неправильного розподілу судом першої інстанції судових витрат, які за судовим рішенням стягнуті з відповідача в порушення вимог ст.94 КАС України.
Так, у відповідності до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб"єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду.
Згідно ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга - підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.94 ч.1, 99 ч.2, 100, 197, 198, 201 ч.1, 205 та 207 КАС України, суд ,-
Апеляційну скаргу управління пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області задовольнити частково.
Постанову Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27 січня 2011 р. у справі №2-а-99/11 - змінити, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції:
"Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області по не нарахуванню та не виплаті ОСОБА_2 щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до статті 6 Закону України від 18.11.2004 р. "Про соціальний захист дітей війни" за період з 05.07.2010 року по 31.12.2010 року - неправомірними.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 за період з 05.07.2010 р. по 31.12.2010 р. надбавку до пенсії як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням вже проведених виплат.
Решту позовних вимог ОСОБА_2 - залишити без розгляду.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 3 (три) грн. 40 коп. судових витрат.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя М.Г. Поліщук
судді: М.М. Капустинський
ОСОБА_1
Роздруковано та надіслано:
1- в справу
2 - позивачу Злобіна Галина Володимирівна м-н. Незалежності, 11/1,м. Дубно,Рівненська область,35600
3- відповідачу ОСОБА_3 пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області вул. Т.Шевченка,27,м.Дубно,Дубнівський район, Рівненська область,35600