Справа № 2а/1770/5280/2011
02 лютого 2012 року 16год. 26хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В. В. за участю секретаря судового засідання Маньковського Д.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник ОСОБА_1, позивач ОСОБА_2;
відповідача: представник ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_2
до Катеринівська виправна колонія № 46 Управління державного департаменту з питань виконання покарань в Рівненській області
про зобов'язання виплатити заробітну плату , -
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Катеринівської виправної колонії № 46 Управління державного департаменту з питань виконання покарань в Рівненській області з вимогою про виплату йому заборгованості по заробітній платі, грошову компенсацію за неотримане речове майно з 1999 року та моральну шкоду.
Ухвалою суду від 17.06.2011 року позовну заяву було залишено без розгляду в зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
Ухвалою від 24.10.2011 року суд апеляційної інстанції скасував ухвалу про залишення без розгляду в частині вимог про оплату праці та направив справу для продовження розгляду.
Відтак, позивач просить стягнути з відповідача оплату за роботу в нічний час із березня 2009 р. по 07.06.2010 р.; оплату за роботу в надурочний час за 2009 р. по 07.06.2010 р.; оплату за роботу у вихідні і святкові дні 2009 року; оплату грошового забезпечення та зарплати за 07.06.10 р. та оплату за відрядження за 2009 рік.
Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує наступним.
Під час звільнення 07.06.2010 року позивач отримав вихідну допомогу в розмірі 13 164, 98 грн. Однак, при розрахунку, йому не виплачено кошти за роботу в нічний час із березня 2009 р. по 07.06.2010 р., хоча до цього часу все виплачувалось.
Згідно табеля робочого часу позивачем було відпрацьовано вночі:
березень 2009 року - 56 годин;
квітень 2009 року - 88 годин;
травень 2009 року - 80 годин:
червень 2009 року - 80 годин:
липень 2009 року - 48 годин;
серпень 2009 року - 16 годин;
вересень 2009 року - 64 години;
жовтень 2009 року - 80 годин:
листопад 2009 року 8 годин:
грудень 2009 року 24 години;
січень 2030 року - 66 годин;
лютий 2010 року - 48 годин;
березень 2010 року - 54 години;
травень 2010 року - 16 годин;
червень 2010 року 8 годин.
Всього за 2009 - 544 години, за 2010 рік - 192. Разом 736 годин.
Як вказує позивач, згідно ст. 108 КЗпП України, робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, встановленому генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину у нічний час.
Також, на думку позивача, у відповідача перед ним є заборгованість по оплаті за роботу в надурочний час за період з 2009р. по 07.06.2010р. (Березень 2009 року - 48 годин; Квітень 2009 року - 87 годин; Травень 2009 року - 72 години; Червень 2009 року - 72 години; Вересень 2009 року - 64 години; Жовтень 2009 року 64 години; Січень 2010 року - 70 годин.). Всього за 2009 рік - 407 годин, за 2010 рік - 70 годин (разом - 477 годин). Згідно ст.106 КЗпП України, "за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки". Однак відповідач оплачував йому дану роботу не у подвійному розмірі.
Крім того, на думку позивача, йому не була оплачена робота у вихідні і святкові дні 2009 року. Всього за 2009рік: 466 годин. При цьому позивач посилається на ст.107 КЗпП України, згідно якої робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі... Оплата у зазначеному розмірі проводиться за години, фактично і відпрацьовані у святковий і неробочий день.
Крім іншого, позивач заявив вимогу про оплату грошового забезпечення та зарплати за 1 день, тобто 8 годин 07.06.2010 року, оскільки розрахунок з ним проводився по 06.06.2010 р., а фактично звільнений він був 07.06.2010 р.
Стосовно невиплаченої оплати за відрядження за 2009 рік, позивач зазначив, що у липні та серпні 2009 року він їздив у відрядження у м.Дніпродержинськ та перебував там 1 місяць часу. На думку позивача, йому не було оплачено за 2 дні - від'їзду та приїзду із відрядження добових 60 грн. (добових 30грн. х 2 дні) та за сам проїзд близько 400 грн., хоча авансовий звіт з білетами позивач здав в бюджетну бухгалтерію. Також в квітні 2009 року, позивач їздив здавати звіт із с.Катеринівка до м.Рівного, але добові 30 грн. та проїзд 32 грн. йому також не оплатили. У вересні 2009 року позивач їздив у відрядження в с.Іваничі Володимирецького р-ну, однак йому не було оплачено добові 30 грн. та проїзд 25 грн., хоча авансовий звіт було позивачем здано у бюджетну бухгалтерію.
В судових засіданнях позивач підтримав свої позовні вимоги повністю та просив позов задовольнити.
Представники відповідача позов заперечили у судових засіданнях та надали суду письмові заперечення та пояснення.
Заслухавши позивача, представників відповідач та свідка, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю, враховуючи наступне.
У позовній заяві ОСОБА_2 зазначає, що до звільнення з установи він мав звання сержанта. Фактично ж ОСОБА_2 наказом Держдепартаменту від 26.02.2009 року № 9 о/с було присвоєно звання молодшого лейтенанта внутрішньої служби, а наказом Держдепартаменту від 31.03.2010 року № 15 о/с присвоєно звання лейтенант внутрішньої служби. До присвоєння вищезазначених звань ОСОБА_2 мав звання "прапорщик". Позивач перебував на спеціальному обліку Державного департаменту України з питань виконання покарань та проходив службу в органах і установах кримінально-виконавчої служби згідно Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого КМУ від 29.07.1991 року № 114. Відповідно до вищезазначеної норми закону він служив за графіком змінної служби, а оплата за роботу в нічний час проводилась на підставі табелів із зазначенням таких годин.
При вирішенні справ даної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин. Законом України від 20 березня 1991 року до ст. 3 КЗпП України внесені зміни, відповідно до яких Кодекс законів про працю був поширений на усіх працівників, крім військовослужбовців (в тому числі осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які не мають статусу працівників за трудовим правом). Дана позиція відображається, зокрема у інформаційному листі Адміністративним судам України від 26.05.2010 року №753/11/13-10 «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної влади». Таким чином, ОСОБА_2 проходив службу не згідно трудового законодавства, а відповідно до Положення про проходження служби рядового і начальницького складу органів внутрішньої служби України, затвердженого постановою КМ УРСР від 29.07.1991 р. №114. Дане питання врегульовано Законом України «Про Державну кримінальне виконавчу службу України», де в ч. 5 ст. 23 зазначено, що на осіб рядового начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників внутрішніх справ. У роз'ясненнях Верховного Суду України від березня 1998 року №1-4/83, звертається увага суддів на те, що проходження служб рядового і начальницького складу органів МВС України регулюється не Кодексом законів про працю України, а законодавством про ці органи, зокрема вищезазначеним положенням про проходження служби.
Судом встановлено, що згідно чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, бухгалтерією установи приймалися до обліку табелі виходу на роботу за підписом начальника відділу та затверджені начальником установи. Починаючи з березня 2009 року, в табелях робота в нічний час не зазначена, а загальна кількість годин за місяць не перевищує нормативну кількість годин, виходячи із 41 годинного робочого тижня.
Особам, які несуть службу за затвердженими в установленому порядку графіками змінності служби, доплата за роботу у вихідні та святкові дні не нараховується, згідно п. 1.5 абзацу 2 наказу Держдепартаменту від 18 жовтня 2004 року № 203 та п. 1.9.2 наказу Держдепартаменту від 07 жовтня 2009 року № 222. Крім цього, виплата за вихідні та святкові дні не передбачена штатними розписами на 2009-2010 рік, відповідно, не затверджено в кошторисах на утримання установи по коду 1112 «Грошове утримання (забезпечення) військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу». А згідно статті 48 п. 1 Бюджетного Кодексу України «Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами».
Згідно відповідних графіків лейтенант внутрішньої служби ОСОБА_2 залучався відповідальним по відділу охорони в період з лютого 2009 року, однак функціональних обов'язків, передбачених займаною штатною посадою, за виконання яких здійснюється нарахування та виплата грошового забезпечення, не виконував. Згідно штатного розпису Катеринівської виправної колонії № 46 на 2009, 2010 роки посада відповідального по відділу охорони не передбачена. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необгрунтованість позовних вимог про стягнення оплати за роботу в нічний час, оплати за роботу в надурочний час та оплати за роботу у вихідні і святкові дні 2009 року
Стосовно вимоги про оплату грошового забезпечення за 07.06.2010 року, слід зазначити, оплата грошового забезпечення при звільненні проведена по 06.06.2010 року, оскільки наказом начальника управління Держдепартаменту в Рівненській області від 07.06.2010 року № 26 о/с ОСОБА_2 звільнений з 07 червня 2010 року та йому була нарахована пенсія за вислугу років. А проведення розрахунку до дня підписання наказу про звільнення відповідає вимогам п. 1.7 абзацу 10 наказу Держдепартаменту від 07.10.2009 року № 222. Відтак, позовна вимога про стягнення заробітної плати з 07.06.2010 року є необгрунтованою, а тому не підлягає до задоволення.
Щодо позовної вимоги про компенсацію витрат на відрядження, слід зазначити наступне. Суд не може погодитись з твердженням відповідача про те, що виплата відрядних сум відноситься до компенсаційних виплат, а не до оплати праці. Згідно ст.2 Закону України "Про оплату праці" структуру заробітної плати становлять основна заробітна плата та додаткова заробітна плата. Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Таким чином, виплата відрядних сум відноситься до компенсаційних виплат, які, в свою чергу, відносяться до оплати праці.
Однак, слід зазначити наступне. Згідно розпорядження начальника управління від 14.07.2009 року № 47 молодший лейтенант внутрішньої служби ОСОБА_2 був направлений до Дніпродзержинського училища професійної підготовки працівників КВС для проходження курсового навчання з підвищення кваліфікації в період з 23.07.2009 року по 21.08.2009 року. Після закінчення навчання, 25.08.2009 року звіт про використання коштів на відрядження в сумі 405грн. 65 коп. ОСОБА_2 здав у бухгалтерію. Під час перевірки достовірності зазначених у звіті витрат встановлено наступне.
Згідно квитка серії АААБ № 527433 позивач вибув від АС Сарни до АС ОСОБА_6 22.07.2009 року, час відправлення не вказано. Згідно квитка від станції ОСОБА_6 до станції Дніпродзержинськ ОСОБА_2 вибув 25.07.2009 року, а відмітка про прибуття в м. Дніпродзержинськ - 23.07.2009 року. Отже, квиток вартістю 90 грн. 00 коп. (ОСОБА_6 - Дніпродзержинськ) до звіту про відрядження бухгалтерією не враховано. Крім цього, останній день перебування на навчанні - 21 серпня 2009 року і на цей день в училищі передбачено харчування. ОСОБА_2 виїхав із Дніпродзержинська не в кінці дня, про що свідчить час відправлення (08.00 год.) по квитку Запоріжжя - Київ. Отже, виплата добових сумі 30 грн. 00 коп. за 21.08.2009 року була б порушенням, тому головним бухгалтером дана сума викреслена із звіту про відрядження. ОСОБА_6 - ОСОБА_5 теж не може бути прийнятий до оплати, так як даний квиток належить до тієї ж серії, що і квиток Сарни-Київ, з різницею у нумерації 118 номерів, а це означає, що перевізник за місяць перевіз всього 118 пасажирів, а скоріше всього позивач взяв квиток в одного водія, хоча і не користувався автопослугами даного перевізника. Крім того, квитки заповнені ОСОБА_2 власноручно, у квитках заповнені не всі реквізити, необхідні для співставлення витрат при перевірці авансових звітів, зокрема, відсутній час відправлення.
Виходячи із вищенаведеного, підстав для зарахування вартості квитка ОСОБА_6 - ОСОБА_5 до витрат по відрядженню немає. Не можуть бути взяті до обліку і витрати по квитку Сарни-Київ, хоча бухгалтером не викреслено вартість даного квитка із звіту про відрядження. Але, враховуючи те, що витрати відрядженню не відшкодовані у зв'язку з відсутністю фінансування по коду 1140, збитки установі не нанесено. При наявності коштів реально до обліку по Дніпродзержинському відрядженню ОСОБА_2 можна було б віднести суму 145 грн. 65 коп.: вартість квитка Запоріжжя-Київ - 115 грн. 65 коп. та добові 30 грн. 00 коп. за 22.07.2009 року.
Вимога позивача щодо відшкодування витрат по відрядженню за квітень 2009 року є безпідставною, оскільки в журналі № 338 обліку розпоряджень про службові відрядження, так і в книзі обліку № 635 відряджень реєстрація відрядження ОСОБА_2 за вищезазначений місяць відсутня. Однак у судовому засіданні 11.01.2012 року свідок ОСОБА_7 підтвердив факт поїздки ОСОБА_2 у квітні 2009 року до м.Рівне. При цьому, факт поїздки не спростовує факту відсутності реєстрації відрядження ОСОБА_2 в облікових документах відповідача.
Звіт по відрядженню в Полицьку ВК - 76 с. Іванчі здано в бухгалтерію, але до обліку не прийнято у зв'язку з відсутністю коштів на ці цілі. Як вже зазначалося, ст. 48 Бюджетного Кодексу передбачає взяття бюджетних зобов'язань в межах бюджетних асигнувань, затверджених в кошторисах установ. Стаття "Видатки на відрядження" відноситься до захищених статей бюджету.
Отже, виплата витрат на відрядження здійснювалась у межах фактичних надходжень коштів, а реєстрація кредиторської заборгованості понад кошторисні призначення - це порушення бюджетного законодавства, якого не можна допускати та й використання бюджетних коштів є об'єктом постійного контролю з боку органів казначейської служби України. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про правомірність дій відповідача щодо невідшкодування позивачу доведених ним витрат на відрядження, отже позовні вимоги в цій частині не можуть бути задоволені.
Згідно ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач в судовому процесі належними та допустимими доказами довів правомірність своїх дій та рішень, а відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Згідно ст.94 КАС України, понесені позивачем судові витрати йому не відшкодовуються. відповідачем не надано доказів понесення судових витрат.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Щербаков В. В.