27 березня 2012 р. Справа № 82712/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
судді-доповідача - ОСОБА_1,
суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.
при секретарі судового засідання - Баран П. Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2009 року у справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Львівобленерго» до Державної податкової інспекції у м.Львові про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-
15 вересня 2008 року Відкрите акціонерне товариство «Львівобленерго» звернулося до суду з вищевказаним адміністративним позовом (19 вересня 2008 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог) до Державної податкової інспекції у м.Львові про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, покликаючись на те, що відповідачем за результатами невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати податку на додану вартість було складено акт №8/15-2700131587 від 08.04.2008р. Вважає, що на підставі вказаного Акту винесені податкові повідомлення - рішення №0000091601/0/7688 від 18.04.2008р., №0000091601/1/12084 від 03.07.2008р. та №0000091601/2/16566/15-2 від 12.09.2008р., не відповідають вимогам чинного законодавства та є безпідставними. Вказує, що відповідачем неправомірно всупереч призначенню платежу по сплаті поточних податкових зобов'язань, зараховані платежі на погашення податкового боргу інших періодів.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2009 року у справі №2а-2884/08 заявлений позов задоволено частково. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Львові від 18.04.2008 року №0000091601/0/7688. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Львові від 03.07.2008 року №0000091601/1/12084. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Львові від 12.09.2008 року №0000091601/2/16566/15-2.
Не погодившись із винесеним рішенням, його оскаржила Державна податкова інспекція у м.Львові, який покликаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і винести нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. У апеляційній скарзі вказує, що з огляду на приписи пп.10.2.1 п.10.2 ст.10 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» моментом реструктуризації податкового боргу є дата укладення відповідного договору. Оскільки станом на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішєиь договір реструктуризації податкового боргу не був укладеним, то у позивача не виникли нові терміни сплати узгодженого податкового зобов'язання, відмінні від передбачених ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Вважає, що його дії повністю узгоджуються із приписами п.5.1., п.п.5.3.1 п.5.3, пп.5.4.1 п.5.4 ст.5, п.7.7 ст.7, п.8.1 статті 8. пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а тому у зв'язку із наявністю у позивача податкового боргу, кошти, що надходили на сплату податкових зобов'язань, в порядку календарної черговості зараховувались на погашення податкового боргу ВАТ «Львівобленерго» по ПДВ на підставі п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Заслухавши суддю-доповідача у справі, представника Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не передбачено направлення податковими органами за власною ініціативою (примусово та без згоди на те платника податку) коштів такого платника податків, сплачених ним для погашення податкових зобов'язань (про що, зазначається платником податків у відповідному платіжному дорученні), для погашення за відповідним податком нарахованого та встановленого платнику податку відповідним податковим органом податкового боргу. При цьому відповідно до пп.3.1.1 ст.3 цього Закону передбачений спосіб примусового стягнення активів платника податків для погашення його податкового боргу - виключно за рішенням суду.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та є правильними.
Встановлено, що ДПІ у м.Львові проведено перевірку дотримання ВАТ «Львівобленерго» вимог п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5, п.17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», за результатами якої було складено Акт №8/15-2700131587 від 08.04.2008 р., яким встановлено несвоєчасну сплату узгоджених сум податкового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість.
На підставі Акту перевірки ДПІ у м.Львові були прийняті податкові повідомлення рішення №0000091601/0/7688 від 18.04.2008р., №0000091601/1/12084 від 03.07.2008р. та №0000091601/2/16566/15-2 від 12.09.2008р., якими визначено штрафну санкцію у розмірі 10% у сумі 232462грн., за несвоєчасно сплачено узгоджену суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість.
Позивач спірні податкові повідомлення рішення не сплатив, посилаючись на їх необгрунтованість та протиправність.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюється Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-III від 21.12.2000 року (далі -Закон № 2181).
Відповідно до пункту 11 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» органам державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, надано право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.
Згідно п. 2.3.1. ст. 2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу, є виключно податкові органи.
Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державним цільовими фондами» податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Пунктом 1.3 ст. 1 Закону України № 2181 визначено, що податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Згідно із п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових) платежів у встановлені законами терміни.
Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Виходячи із змісту пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.
Згідно із пп.5.4.1 п.5.4 ст.5 цього ж Закону узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Як вбачається із матеріалів справи, постановою Господарського суду Львівської області від 16.02.2007р. у справі №5/3329-12/393А, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.06.2007р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.03..2008р., зобов'язано ДПІ у м.Львові укласти договір про реструктуризацію податкової заборгованості ВАТ «Львівобленерго» до ДПІ у м.Львові з податку на додану вартість в сумі 2523902,73грн., яка виникла у зв'язку із застосуванням механізмів погашення заборгованості визначених Законом №2711.
Постановою Господарського суду Львівської області від 28.09.2007 р. у справі №5/3332-12/390А визнано нечинною першу податкову вимогу №1-28 від 27.11.2006р. ДПІ у м.Львові щодо термінової сплати податкового боргу.
Зазначена постанова залишена в силі ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2008р. у справі №22а-2157/08, де зокрема було зазначено, що оскільки податкові зобов'язання позивача є реструктуризованими, відповідна вимога ДПІ у м.Львові щодо їх термінової сплати є незаконною, так як для позивача встановлюються нові строки виконання податкових зобов'язань, а отже твердження ДПІ у м.Львові про порушення установлених строків сплати податкових зобов'язань є безпідставними.
21.03.2008р. та 07.02.2009р. ДПІ у м.Львові було прийнято рішення №1/24-0/00131587/5593 та №1/24-0/00131587/1934 про реструктуризацію податкового боргу, згідно якого вирішено реструктуризувати шляхом розстрочення податкового боргу під проценти платежі в сумі 2523902,73грн. за період з 19.06.2007р. по 19.05.2017р.
З огляду на викладене, правильними є висновок суду першої інстанції, що позивач здійснивши оплату на підставі платіжних доручень поточних зобов'язань з податку на додану вартість, виконав свої зобов'язання по сплаті цього податку за визначений період, а відповідач без згоди позивача змінив призначення платежів на підставі пп.7.7 ст.7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Пунктом 7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фонами» визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Згідно із п.п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону № 2181, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти.
Згідно зі пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.99 № 679-ХГУ Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.
Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції") або на підставі платіжних вимог стягувачів разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону №2181 слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.
Виходячи із системного аналізу вказаних нормативних положень суд першої інстанції цілком правильно звернув увагу на те, що норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», дійсно, передбачають пріоритет погашення податкового боргу перед сплатою податкових зобов'язань по відповідному податку. Разом з тим, вищезазначені норми цього ж Закону України не встановлюють порядок та черговість (а також право) зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не встановлюють відповідний порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для погашення податкового боргу, що виник раніше.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог Відкритого акціонерного товариства «Львівобленерго» щодо визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000091601/0/7688 від 18.04.2008р., №0000091601/1/12084 від 03.07.2008р. та №0000091601/2/16566/15-2 від 12.09.2008р.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 195, ч.4 ст. 196, ч.1 п.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Львові - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2009 року у справі №2а-2884/08 - без змін.
Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя С.І. Богаченко
Суддя В.М. Багрій
Суддя Д.М. Старунський
Повний текст виготовлений 28 березня 2012 року.