Справа № 2-1867/11
25.11.2011 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:
Головуючого -судді Шишкіна О.В.,
при секретарях - Деркач М.М., Тищенко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «48 завод залізничної техніки'про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, моральної шкоди, -
Позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просить поновити її на посаді економіста відділу матеріально-технічного забезпечення та збуту Державного підприємства «48 завод залізничної техніки», стягнути середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати та моральної шкоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка посилалася на обставини, викладені в позовній заяві та доповнення до неї, посилаючись на те, що при розірванні з нею трудового договору не одержувалась згода професійної спілки працівників Державного підприємства «48 завод залізничної техніки», територіальною державною інспекцією праці в Харківській області під час перевірки виявлені порушення законодавства про працю під час звільнення позивачки з роботи.
Представник Державного підприємства «48 завод залізничної техніки'проти задоволення позову заперечував, вказуючи, що звільнення ОСОБА_1 з займаної посади відбулося з повним дотримання трудового законодавства України.
Вислухавши осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На підставі ч. 1 п. 1 ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
В судовому засіданні з достовірністю встановлено, що з липня 1988 року ОСОБА_1 працювала на різних посадах на ДП «48 завод залізничної техніки».
Наказом керівника підприємства №89 від 23.11.2009 року «Про затвердження нової редакції штатного розпису» було затверджено нову редакції штатного розпису, згідно з яким скорочено штат працівників, зокрема й посаду економіста відділу матеріально-технічного забезпечення та збуту, на якій працювала позивачка.
Після затвердження нового штатного розпису, ОСОБА_1 , посада якої скорочувалася, згідно зі ст. 49 ч.1 КЗпП України була персонально попереджена про майбутнє звільнення більш ніж за два місяці 23.11.2009 року.
Наказом №7 від 25.01.2010 року ДП «48 завод залізничної ОСОБА_2 звільнено з роботи за скороченням штату працівників за п.1 ст. 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Перед звільненням переведення позивачки на іншу роботу на підприємстві не пропонувалося у зв'язку з відсутністю вакантних посад у відповідача.
Частиною 1 ст. 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.1 ст. 40 цього кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
З матеріалів справи вбачається, що на підприємстві відповідача діє первинна професійна спілка працівників ДП «48 завод залізничної техніки», яка була легалізована Харківським міським управлінням юстиції 26.06.2009 року та зареєстрована виконавчим комітетом Харківської міської ради 03.07.2009 року.
Згідно повідомлення голови профкому зазначеної профспілки від 11.08.2010 року, позивачка ОСОБА_1 членом первинної професійної спілки працівників ДП «48 завод залізничної техніки'не була.
Тому, при розірванні трудового договору із позивачкою згода профкому первинної професійної спілки працівників ДП «48 завод залізничної техніки'адміністрацією відповідача не отримувалася, оскільки позивачка не є членом даної професійної спілки.
У судовому засіданні також встановлено, що 24.06.2010 року територіальною державною інспекцією праці у Харківській області була проведена перевірка додержання вимог законодавства про працю ДП «48 завод залізничної техніки». За результатами перевірки було складено акт №20-01-329/1343 від 24.06.2010 року, згідно якого відповідачем порушено ст. 43 КЗпП України, ч.3 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності'під час звільнення ОСОБА_1 . На підставі акту територіальною державною інспекцією праці у Харківській області винесено припис №20-01-329/1343 від 24.06.2010 року.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 року по справі №2-а-10437/10/2070 адміністративний позов ДП «48 завод залізничної техніки'задоволено, припис територіальною державною інспекцією праці у Харківській області №20-01-329/1343 від 24.06.2010 року скасовано. Постанова суду набрала чинності.
Цю постанову суд визнає належним доказом по справі, який підтверджує той факт, що під час звільнення ОСОБА_1 згода профкому первинної професійної спілки працівників ДП «48 завод залізничної техніки'потрібна не була.
Крім того, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.08.2010 року було зобов'язано Харківське міське управління юстиції виключити з Єдиного державного реєстру об'єднань громадян та благодійних організацій запис про легалізацію первинної профспілкової організації військової частини НОМЕР_1 та зобов'язано Департамент державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців виконавчого комітету Харківської міської ради виключити з Єдиного державного реєстру підприємства та організацій України запис про реєстрацію первинної профспілкової організації військової частини НОМЕР_1 . Це рішення суду також підтверджує те, що розірвання трудового договору із позивачем було здійснено відповідно до вимог трудового законодавства України.
Стаття 11 ЦПК України закріплює принцип диспозитивності цивільного процесу, ч. 1 зазначеної статті вказує, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. З положення цієї статті також випливає, що суд, за загальним правилом, не повинен виявляти ініціативи у збиранні доказів, про докази, їх кількість та якість повинні піклуватися сторони, оскільки саме на них законом покладений обов'язок доказування суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд, знову таки, тільки сприяє сторонам у витребуванню таких доказів.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 214 ЦПК України з матеріалів справи вбачається, що доводи заявника окрім позовної заяви та поясненнях останньої не на чому не ґрунтуються.
Таким чином, з врахуванням наведених обставин суд також відмовляє в задоволення вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди.
Отже, на підставі вищевказаного позивачу слід відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
З огляду на наведене вище, керуючись зазначеним нормами та відповідно до ст. ст. 212-215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення складено і віддруковано суддею в нарадчій кімнаті.
Головуючий: суддя