26 серпня 2015 року м. Київ К/800/25115/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Приходько І.В., Рибченка А.О.,
за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,
представника позивача Рибак А.Ю.,
представника відповідача Асіпцової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України
на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2014 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 року
у справі № 826/15392/14
за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - позивач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві)
до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі - відповідач, Міненерговугілля України)
треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - третя особа-1, ГУ ДКС України у м. Києві)
та Міністерство фінансів України (далі - третя особа-2, Мінфін)
про стягнення простроченої заборгованості, -
ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві звернулась у жовтні 2014 року до суду з адміністративним позовом до Міненерговугілля України про стягнення з відповідача простроченої заборгованості у розмірі 3 541 852,00 гривні шляхом стгення коштів з розрахункових рахунків у банках.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 року, позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Третя особа-2 у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.1998 року № 109 «Про виділення коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів України для придбання засобів захисту працівників шахт» надано підприємствам, що належать до сфери управління Міненерговугілля України, фінансову допомогу в сумі 15,6 млн. гривень для придбання найнеобхідніших засобів індивідуального та колективного захисту працівників.
Дію вказаної постанови продовжено на 1999 рік з метою завершення фінансування передбаченого нею придбання найнеобхідніших засобів індивідуального та колективного захисту працівників шахт, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.1999 року № 566.
Вказану фінансову допомогу надано на зворотній основі за рахунок коштів державного бюджету на умовах договору про надання бюджетної позички/фінансової допомоги.
12.10.2012 року ГУ ДКС України у м. Києві листом № 06-08/5134-13239 звернулося з до ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, яким повідомило, що останньому для ведення претензійно-позовної роботи про стягнення простроченої перед державою за кредитною заборгованістю необхідно звернутися до Міненерговугілля України про стягнення простроченої заборгованості у розмірі - 3 541 852,00 гривні.
В подальшому, у зв'язку з несплатою боргу та на виконання ст. 59, п. 89.3 ст. 89 Податкового кодексу України (далі - ПК України) позивачем направлено на податкову адресу Міненерговугілля податкову вимогу від 25.10.2012 року № 5255 та рішення про опис майна у податкову заставу від 25.10.2012 року № 5255/24-128, які було отримано відповідачем 14.12.2012 року та неоскаржені в адміністративному чи судовому порядку.
Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.
За змістом ч. 9 ст. 17 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому ПК України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання.
3 метою забезпечення виконання ст. 17 БК України Кабінет Міністрів України постановив «Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості» від 02.03.2011 року № 174 (далі - Порядок № 174).
Даним Порядком передбачено, що облік заборгованості, в тому числі простроченої, за кредитами ведеться Міністерством фінансів України та банком-агентом у валюті кредиту, в якій вони надані.
Пунктом 1 Порядку № 174 визначено, що дії органів виконавчої влади та банків-агентів, які від імені або за дорученням центральних органів виконавчої влади надали суб'єктам господарювання кредити, залучені державою або під державні гарантії, а також дії Мінфіну, який надав бюджетні позички/фінансову допомогу 1993-1998 роках, та які здійснюють їх обслуговування і ведуть облік заборгованості за ними з метою забезпечення реалізації права вимоги погашення простроченої заборгованості перед державою за такими кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою.
Бюджетна позичка/фінансова допомога - сума коштів, надана Мінфіном у 1993-1998 роках позичальнику на поворотній основі за рахунок коштів державного бюджету на умовах угоди про надання бюджетної позички/фінансової допомоги.
Так, пунктами 9 та 10 Порядку № 174 Державна казначейська служба на підставі зазначеної в пунктах 4 і 8 цього Порядку інформації, що подана Мінфіном, відображає зміни заборгованості за кредитами в обліку виконання державного бюджету та протягом тижня після надходження інформації, зазначеної в пункті 8 цього Порядку, інформує територіальні органи Державної казначейської служби за місцем реєстрації боржника про розмір простроченої заборгованості за кредитами та нарахованої на її суму пені, а також про розмір простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою.
З метою примусового стягнення в установленому законодавством порядку простроченої заборгованості з боржника територіальні органи Державної казначейської служби до кінця місяця, що настає за звітним періодом: інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за кредитами та суму нарахованої на неї пені; нараховують пеню та інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою та суму нарахованої на неї пені.
Відповідно до п. 15 Порядку № 174 прострочена заборгованість за кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, яка не погашена боржником протягом 30 календарних днів після настання строку платежу, а також нарахована на суму простроченої заборгованості за кредитом, бюджетною позичкою/фінансовою допомогою пеня стягуються в установленому законодавством порядку органами державної податкової служби за місцем реєстрації боржника відповідно до подання територіальних органів Державної казначейської служби, яке подається у строки, визначені пунктом 10 цього Порядку за встановленою згідно з додатком 1 формою.
У відповідності до п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п. 95.1 ст. 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Згідно п. 95.2 ст. 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше, ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.
Положеннями п. 95.3 ст. 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, третя особа-1 відповідно до наведених вище норм звернулась до позивача із поданням від 13.06.2014 року № 1050 про здійснення заходів щодо стягнення простроченої заборгованості із Міненерговугілля у розмірі 3 541 852,00 гривні.
В подальшому позивачем, у зв'язку з несплатою Міненерговугілля боргу та на виконання ст. 59, п. 89.3 ст. 89 ПК України, направлено на податкову адресу Міненерговугілля податкову вимогу від 25.10.2012 року № 5255.
Разом з тим, судами встановлено, що зазначений борг по простроченій заборгованості відповідачем не сплачено та існує більше 60 днів з дати надсилання йому податкової вимоги. При цьому, наявність зазначеного боргу та його розмір Міненерговугілля не спростовано.
Відповідно до Порядку подання повідомлень про відкриття/закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах до контролюючих органів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 26.12.2013 року № 853, банки подають відомості про відкриття/закриття рахунків платників податків, власних кореспондентських рахунків в електронному вигляді засобами електронної пошти Національного банку України на адресу органів державної податкової служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судами, у банківських установах відповідач має наступні рахунки: Державна казначейська служба України м. Київ МФО 820172 -р/р 31252221278449 (українська гривня), -р/р 31255221178449 (українська гривня), -р/р 31259221378449 (українська гривня), -р/р 35216021078449 (українська гривня), -р/р 35221221078449 (українська гривня), -р/р 35220114078449 (українська гривня), -р/р 35222316078449 (українська гривня), -р/р 35213002078449 (українська гривня), -р/р 35211004078449 (українська гривня), -р/р 35212003078449 (українська гривня), -р/р 35214001078449 (українська гривня), -р/р 35224110078449 (українська гривня), -р/р 37115014004110 (українська гривня), -р/р 37119009004110 (українська гривня), -р/р 37119010004110 (українська гривня), -р/р 37312011004110 (українська гривня); АТ «Укрексімбанк» МФО 322313 -р/р 25301010057483 (євро), -р/р 25204010057483 (євро).
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про наявність у Міненерговугілля простроченого боргу у розмірі 3 541 852,00 гривні, який підлягає стягненню з розрахункових рахунків у банках.
Разом з тим, судами обґрунтовано не взято до уваги твердження відповідача, що Міненерговугілля не виступало позичальником бюджетних позик у 1993-1998 роках, оскільки створене у 2010 році, згідно Указу Президента України від 09.12.2010 року № 1085/2010, виходячи з наступного.
Дійсно, кошти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 03.02.1998 року № 109 виділені Міністерству вугільної промисловості України.
Згідно Указу Президента України від 09.12.2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (Міненерговугілля), шляхом реорганізації Міністерства палива та енергетики України та Міністерства вугільної промисловості України.
Згідно з п. 5 Указу Президента України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.
Тобто, Міненерговугілля є належним відповідачем по справі, як правонаступник усіх прав та обов'язків Міністерства палива та енергетики України.
З аналізу наведених вище норм та встановлених обставин справи суд касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій у повній мірі визначено підставність та обґрунтованість заявлених позовних вимог, а тому правомірно стягнуто з Міненерговугілля прострочений борг у розмірі 3 541 852,00 гривні шляхом стягнення коштів з розрахункових рахунків у банках.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України - залишити без задоволення.
Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 року у справі № 826/15392/14 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова
Судді: (підпис) І.В. Приходько
(підпис) А.О. Рибченко