13 серпня 2015 року м. Київ К/800/45427/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
секретар судового засідання Бовкун В.В.
за участю представників згідно журналу судового засіданні від 13.08.2015 (в матеріалах справи)
розглянувши касаційну скаргу Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2013
у справі № 820/1277/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробниче -
комерційне підприємство „К.І.Т. LTD"
до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м.
Харкова Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство „К.І.Т. LTD" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0001032210 від 17.10.2012; № 0001042210 від 17.10.2012; № 0000882230 від 17.10.2012; №0002502302 від 09.12.2011.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2013 позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення: № 0001032210 від 17.10.2012; № 0001042210 від 17.10.2012; № 0000882230 від 17.10.2012; №0002502302 від 09.12.2011.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2013 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2013 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ фірма „ПЕЛОН" за період 01.08.2011 по 31.08.2011та складено акт №3460/23-212/30290694.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 198.3, пп. 198.6 ст. 198, ст. 199 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість всього в сумі 89400 грн.: за серпень 2011 року на суму 89400 грн.
Відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012 та складено акт № 2005/22.1-16/30290694 від 06.09.2012.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 138.4, п. 138.8, п. 138.5 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, занижено податок на прибуток всього в сумі 978946 грн.; п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України, занижено податок на додану вартість на загальну суму 785670, 8 грн.; п. 2.8 Постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України" від 15.12.2004 № 637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 41/10320), внаслідок чого встановлено перевищення ліміту каси 14.01.2012 у сумі 3097,74 грн.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0001032210 від 17.10.2012, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 1050835, 25 грн.; № 0001042210 від 17.10.2012, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 1178506, 50 грн.; № 0000882230 від 17.10.2012, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у загальному розмірі 6195, 48 грн.
Відповідно до вимог пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться зокрема, процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу.
Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Колегія суддів зазначає, що норми витрат на виробництво готової продукції є основною підставою для списання товарно-матеріальних цінностей та віднесення їх до складу валових витрат підприємства.
Водночас, вимогами чинного законодавства не передбачена необхідність затвердження чи погодження таких норм будь-яким контролюючим органом.
02.01.2010 року директором ТОВ ВКП „K.I.T.LTD" видано Наказ №1-норм "Про визначення витрат на виробництві", згідно з яким було встановлено при виробництві продукції застосовувати дослідний (пробний) метод відповідно до "Інструкції з нормування витрат сировини при виробництві продукції з риби та інших водних живих ресурсів" № 15.2-1.1-001:2008 від 25.02.2009, який заснований на проведенні дослідно-контрольних робіт у виробничих (або лабораторних) умовах одночасно з виробництвом партії продукції методом зважування та встановлення норм витрат сировини.
Інструкція була розроблена ВАТ „Південрибтехцентр" 10.12.2008, погоджена начальником управління міжнародного співробітництва 18.12.2008 та затверджена Головою Державного комітету рибного господарства України 25.02.2009, встановлює порядок проведення робіт і методичних підходів з нормування витрат сировини при виробництві продукції з риби та інших водних живих ресурсів для рибопереробних підприємств усіх форм власності.
Відповідно до листа ПАТ „Південрибтехцентр" Державного комітету рибного господарська України від 25.10.2012 №07/198 Інструкція станом на 25.10.2012 діє без обмеження строку дії та з моменту введення в дію (16.03.2009 року) жодних змін не вносилось.
Листом ТОВ ВКП „K.I.T.LTD" від 30.08.2012 (вих. №113), який згідно із штампу поштової кореспонденції було отримано відповідачем 31.08.2012, яким позивачем повідомлено відповідача про факт використання у власній господарській діяльності положень вищенаведеної Інструкції.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивачем під час виробництва готової продукції норм витрат правомірно застосовано положення Інструкції з нормування витрат сировини при виробництві продукції з риби та інших водних живих ресурсів № 15.2-1.1-001:2008 від 25.02.2009, та як наслідок правомірності віднесення їх до складу собівартості готової продукції.
Стосовно завищення позивачем у ІІ півріччі 2012 року суми витрат на збут, що призвело до заниження суми податку на прибуток приватних підприємств, та заниження суми податку на додану вартість по господарським відносинам із ТОВ фірма „ПЕЛОН" з приводу придбання товару (гофротара).
Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).
Згідно положень пп. пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності; витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з п. п. 201.8, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Слід зазначити, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від факту проведення зустрічної перевірки даних суб'єкта господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податку.
Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ фірма „ПЕЛОН" і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов договірних відносин.
Як встановлено в судовому порядку з підтвердженням матеріалів справи, отримані від позивачем відповідно до договору товар безпосередньо пов'язаний з господарською діяльністю позивача та підтверджені належним чином складеними первинними документами, тому донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток є безпідставним.
Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватися лише неможливістю проведення зустрічної звірки даних контрагента через відсутність його за юридичною адресою та відсутністю в нього основних фондів, складських приміщень, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.
Оскільки, судами попередніх інстанцій з підтвердженням матеріалів справи встановлено фактичне здійснення господарських операцій позивача з ТОВ фірма „ПЕЛОН", за результатами яких першим отримано належним чином оформлені податкові накладні, а також встановлено факт використання наданого товару у власній господарській діяльності позивача, тому податковим органом безпідставно донараховані йому грошові зобов'язання з податку на додану вартість.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2013 у справі № 820/1277/13-а залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2013 у справі № 820/1277/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко