18 серпня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/1737/15
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого: - Яковлєва О.В.,
суддів: - Бойка А.В., Танасогло Т.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_7 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2015 року, у справі за позовом ОСОБА_7 до Державної міграційної служба України про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом в якому заявлено вимоги до Державної міграційної служба України, а саме: визнання протиправним та скасувати рішення № 33-15 «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» від 04 лютого 2015 року; зобов'язання надати позивачу статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції не відповідає встановленим обставинам у справі, так як позивач є громадянином Сирії, проте не може повернутись до країни своєї громадянської належності з причин ситуації загальнопоширеного насильства та небажання бути призваним до армії, також у нього є обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань з боку органів влади у зв'язку з наявністю лікарської практики з надання допомоги опозиційним силам, що воюють з правлячим режимом.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а судове рішення - без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирії, національність - араб, віросповідання - іслам суніт, мова - арабська (а.с. 38).
Позивач залишив країну постійного проживання 13 липня 2012 року, виїхавши із Сирії до Лівану, а 29 квітня 2013 року - з Лівану - до Йорданії, 06 серпня 2013 року - прибув до Туреччини (а.с. 40).
Згодом, 09 січня 2014 року, літаком з Туреччини позивач прилетів до м. Одеси, а 03 березня 2014 року, звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 34-37).
Заява про визнання ОСОБА_7 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтована тим, що позивач працював лікарем в госпіталі в м. Мадая (область Дамаска), де допомагав жителям цього міста, що постраждали під час боїв з армією Сирії, до тих пір, доки даний госпіталь не обстріляли військові. Під час обстрілу позивач був поранений в ліву ногу, у зв'язку з чим виїхав до Лівану для операції. Пізніше переїхав до Туреччини для продовження лікування, де у нього почались проблеми із зором. Надалі позивач вирішив продовжити лікування в Україні, але наразі фінансової можливості для лікування не має. Позивач вказав на те, що до Сирії він повернутись не може, оскільки оголошений в розшук, його дім зруйнований, брат вбитий снайпером, а м. Мадая оточено військами. Батьки проживають у родичів, брат зі сім'єю знаходиться в Лівані, сестра з чоловіком - в Йорданії.
Відповідно до анкети позивача, як особи, яка звернулась з заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту (а.с.38-42), та протоколу співбесіди з позивачем (а.с.68-69), ОСОБА_7 народився в Сирії, область - Дамаск, с. Мадая. Неодружений, дітей не має. Військовозобов'язаний, але в армії не служив. Родина, батьки та молодший брат, мешкають в Сирії в селі. Медичну освіту здобув в Одеському національному медичному університеті, за спеціалізацією - сімейний лікар. Навчання закінчив у 2011 році, після чого повернувся на батьківщину, де вже починались військові дії. В Сирії працював лікарем приблизно рік та три-чотири місяці. Лікарською діяльністю припинив займатись, оскільки на лікарню впала бомба - в 2012 році та позивач постраждав, у зв'язку з чим поїхав до Лівану на лікування.
ОСОБА_7 зазначив, що в Лівані він не залишився, оскільки в Лівані не міг знайти роботу.
У відповідності до протоколу співбесіди з позивачем, як особи, яка звернулась з заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в Йорданію позивач виїхав лише заради подовження паспорту. Там не залишився, у зв'язку із негативним відношенням до сирійців, що обумовлено тим, що після війни біженців в сусідніх з Сирією країнах дуже багато. Після Йорданії позивач поїхав в Туреччини, оскільки думав, що зможе допомагати на кордоні з Сирією, бути там лікарем, але там не зміг себе реалізувати, бо не знає турецької мови, відтак повернувся у Стамбул, щоб зробити візу до України. Позивач зазначив, що в його рідному селі йде війна, будинок обстріляли і верхні поверхи зруйнувались, зараз родина живе на першому поверсі.
Також, при співбесіді з працівниками міграційної служби позивач зазначив, що його родина досі не виїхала, оскільки батько не бажає, однак вся родина проти влади.
За результатами розгляду особової справи громадянина Сирії ОСОБА_7 № 2014OD0046 12 грудня 2014 року, Управління дійшло до висновку про доцільність відмовити останньому у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов передбачених абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с. 96-106).
Співробітниками Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області зроблено висновок про відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на батьківщину.
Рішенням Державної міграційної служби України від 04 лютого 2015 року № 33-15 з посиланням на ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" висновок Головного управління державної міграційної служби в Одеській області підтримано, відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 26).
За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено висновок щодо відсутності у позивача обґрунтованих обставин для побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, з огляду на наступне.
Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 статті 1 вищезгаданого Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Статтею 6 вказаного Закону визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Згідно із ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" - в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з п.195 "Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року)" - у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Частиною 6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з приписами ст.10 цього ж Закону - спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Судовою колегією встановлено, що згідно наданої позивачем інформації він є громадянином Сирії, який не може та не бажає користуватися захистом своєї країни, оскільки не може повернутись до неї через військові дії та побоювання переслідувань владою країни за опозиційну діяльність.
Вказані обставини викликані тим, що позивач маючи медичну освіту, надавав медичну допомогу опозиційним військам країни, внаслідок чого почав отримувати погрози та був занесений у список осіб розшукуваних владою.
Крім того, позивач зазначає про небезпеку бути насильно призваним до лав армії та наявність побоювань відповідальності за ухилення від призову, попри те, що він є цивільним лікарем та не бажає приймати участь у збройному конфлікті.
Колегія суддів критично відноситься до вказаних посилань позивача, так як позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про переслідування або загрозу переслідування позивача в країні походження, а зазначено лише загальну інформацію по країні походження яка не містить конкретних відомостей, які б давали підстави для висновків щодо можливого переслідування або утисків позивача з політичних, расових чи релігійних мотивів.
В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що в будь-яких національних базах розшуку, позивач не знаходився, також, у квітні 2013 року позивачем продовжено дію національного паспорту у дипломатичному представництві Сирії в Йорданії, що свідчить про відсутність його політичного переслідування.
Крім того, з особової справи позивача разом з інформацією, наданою під час анкетування та проведенні співбесід, вбачається, що викладені позивачем підстави для надання йому статусу біженця є непослідовними та такими що суперечать один одному.
Так, при зверненні до Міграційної служби позивач зазначив, що його будинок зруйновано, брата вбив снайпер, сім'я живе у родичів, а він отримав поранення ноги після якого його автомобільним транспортом (а.с. 40) перевезено до Лівану, де проживав його брат, для проведення операції на нозі, після чого у нього погіршився зір та він поїхав на лікування до Туреччини (а.с. 36).
Проте, під час співбесіди 28 березня 2014 року, позивач вказав, що батьки та брат живі та проживають на першому поверсі свого власного будинку в рідному селищі Мадая, а після отримання поранення, позивача 8 годин несли 8 чоловік через кордон з Ліваном (а.с. 57), а причиною від'їзду до Туреччини стало бажання працювати лікарем на кордонні з Сирією.
Під час співбесіди 02 грудня 2014 року, позивачем зазначено, що після отримання поранення в ногу, його 6 чоловік на протязі 6 годин несли пішки 45 кілометрів та нелегально переправили через кордон з Ліваном (а.с. 69).
Проте, з матеріалів справи, а саме копії паспорту позивача вбачається, що він легально переткнув кордон з Ліваном 13 липня 2012 року, про що свідчить відповідний штамп (а.с. 81).
Крім того, на протязі дев'яти місяців, позивач вільно проживав в країні Ліван, де проходив лікування, згодом, чотири місяці проживав в Йорданії, де безперешкодно отримував послуги у дипломатичному представництві своєї країни, тобто користувався захистом країни походження, та 5 місяців знаходився в Туреччині, при цьому в жодній із зазначених країн останній за захистом не звертався.
Вказане позивач мотивує виключно особистим ставленням до вказаних країн та небажанням проживати у зазначених країнах.
Посилання позивача на побоювання бути призваним в армію, як на підставу надання йому притулку, є безпідставним, так як в країнах, де військова служба є обов'язковою, факт ухилення від цього обов'язку або непокора, як правило, визнаються порушенням, за яке законом передбачена відповідальність, а тому побоювання переслідування або покарання за ухилення від призову самі по собі не є обґрунтованими підставами вважати позивача біженцем, або особою, що потребує додаткового захисту.
Таким чином, позивачем не надано жодних пояснень або будь-яких підтверджень реального ризику бути підданим смертній карі, виконанню вироку про смертну кару, тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню при поверненні до Батьківщини, як і не надано доказів його переслідування за політичними мотивами.
А тому, колегія суддів вважає, що позивач прибув до України не з метою отримання статусу біженця, за яким він звернувся до відповідача після закінчення строку легального перебування в Україні, а в пошуках країни, кращої для життя.
Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.185, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2015 року - без змін.
Сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги, у розмірі 36.54 гривень, покласти на ОСОБА_7.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Головуючий: О.В. Яковлєв
Судді: А.В. Бойко
Т.М. Танасогло