33023 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"11" жовтня 2011 р. Справа № 5019/1981/11
за позовом Приватне підприємство "Галицькі барви"
до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Селищанський гранітний кар'єр"
про визнання договору не дійсним
Суддя Качур А.М.
Представники:
Від позивача : не з'явився
Від відповідача : ОСОБА_2 довір. № 010 від 10.03.2011
Cтатті 20, 22, 91, 107 Господарського процесуального кодексу України роз'яснені.
Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.
Протокол судового засідання складено відповідно до статті 811 ГПК України.
Приватне підприємство "Галицькі барви" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Селищанський гранітний кар'єр", у якій просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу №УЗ-2009 від 02.02.2009. Позивач в позовній заяві мотивує позовні вимоги наступним.
15 липня 2011 року ПП „Галицькі барви", отримало ухвалу про порушення справи третейського провадження від 11 липня 2011 р. Із вказаної ухвали позивач дізнався про пред'явлення ТОВ „Селищанський гранітний кар'єр" позову про стягнення боргу (ціна позову - 85282,91грн.) до третейського суду. З отриманих матеріалів справи, як стверджує позивач, йому стало відомо про договір № УЗ-2009 купівлі-продажу щебеневої продукції, 02.02.2009 р. між ПП „Гшшцькі барви" та ТзОВ „Селищанський гранітний кар'єр", терміном дії до 31.12.2009 р. Умови cпipнoro договору, на думку позивача суперечать волевиявленню учасника правочину, а саме: покупцю (яким є позивач), та не відповідають його внутрішній волі, кpiм того змicт правочину явно суперечить цивільному кодексу, а також моральним засадам суспільства. Стверджує, що підпис на оспорюваному договорі не віповідає підпису директора ПП „Галицькі барви".
Позивач в обгрунтування своїх вимог посилається на ч. 1 ст. 215 ЦК Украши, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Частина 1 ст. 203 ЦК Украши серед загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачає наступну: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. Про причини неявки в судове засідання не повідомив.
Відповідач, в поданому суду відзиві, проти позову заперечив. Зазначив, що звернення з відповідним позовом є нічим іншим, як намагання позивача не повернути борг та уникнути матеріальної відповідальності.
Так, протягом 2009 - 2010 років ТОВ "Селищанський гранітний кар'єр" поставило, а Приватне підприємство "Галицькі барви" прийняло щебеневу продукцію на загальну суму 372845,74 грн. Поставлений товар був прийнятий позивачем, претензій щодо якості та/чи кількості не надходило, проте повний розрахунок не був проведений, станом на момент звернення до суду сума заборгованості становить 65330,52 грн.
Незважаючи на численні клопотання товариства про оплату існуючої заборгованості позивач борг не погасив. Щебенева продукщя поставлялася ПП "Галицькі Барви" на виконання умов Договору №У-3/2009, який був підписаний та скріплений печатками сторін 02.02.2009 року.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника відповідача, вивчивши подані сторонами письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
При винесенні рішення суд
Відповідно до п.1.1. Договору купівлі-продажу щебеневої продукції від 02.02.2009 №У-3/2009 Продавець (ТОВ "Селищанський гранітний кар'єр") продає, а Покупець (ПП "Галицькі Барви") купує щебеневу продукцію в асортименті, кількості та за цінами вказаними в даному договорі (далі-Договір).
Згідно п.п.4.3.-4.5. Договору, поставка продукції здійснюється на основі погоджених щомісячних заявок, які формуються протягом дії договору. Форма оплати: 100% передплата партії продукції (в т.ч. послуг транспортування) або за домовленістю сторін в інший спосіб. Розрахунки проводяться шляхом перерахування грошових сум Покупцем згідно виставлених рахунків Продавця.
В судових засіданнях було досліджено матеріали позовної заяви та відзиву з додатками, в тому числі Договір, доповнення до Договору, банківськи виписки, платіжні доручення, інші документи на підтвердження того, що між позивачем та відповідачами на підставі оспорюваного договору мали місце господарські відносини, що характеризуються як відносини на основі договору купівлі-продажу.
Подані позивачем платіжні доручення та банківськи виписки, в яких зазначено: "оплата за щебінь, згідно рахунку №..." не спростовують дійсності Договору, та не можуть свідчити про відстуність договірних відносин заснованих саме на Договорі купівлі-продажу щебеневої продукції від 02.02.2009 №У-3/2009, оскільки відповідно до п.п.4.4-4.5. Договору оплата продукції здійснювалась шляхом предоплати та відповідно до виставлених рахунків Продавця. Відсутність у платіжних дорученнях посилань на Договір не може свідчити про те, що такий договір між сторонами не укладався.
Відповідно до частин 1,3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьої, п'ятою, шостою статті 203 ЦКУ. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Згідно частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, вирішуючи спір про визнання правочинів недійсними, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 ГК України). При непогодженні вказаних умов договір є таким, що не відбувся.
Спірним Договором сторони погодили предмет договору, ціну та строк дії Договору. Таким чином, суд доходить висновку про узгодження всіх істотних умов в розумінні статей 179, 180 ГК України.
Посилання позивача, що оспорюваний правочин суперечать волевиявленню учасника правочину, а саме: покупцю (яким є позивач), та не відповідають його внутрішній волі, а також на те, що змicт правочину явно суперечить цивільному кодексу та моральним засадам суспільства, не знайшли документальних підтверджень.
Судом встановлено, що оспорюваний Договір підписаний та скріплений печатками сторін 02.02.2009. З матеріалів справи вбачається, що спірний договір вчинений в належній формі, виконувався сторонами, товар за договором було отримано для використання в господарській діяльності Позивача, оплата за придбаний товар здійснювалась, що не оспорюється жодною зі сторін, та не суперечить наданим доказам, тобто фактично договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та не суперечить волевиявленню учасників правочину.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Оцінюючи спірний договір з точки зору наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, суд дійшов висновку, що спірний договір відповідає вимогам чинного законодавства.
Підстави, на які посилається позивач, обґрунтовуючи недійсність укладеного договору, а саме те, що договір суперечить моральним засадам суспільства, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
З огляду на вищенаведене, виходячи з обставин справи та наявних у справі доказів, суд, надавши у судовому засіданні правову оцінку доказам та оспорюваному правочину, дійшов висновку, що Договір купівлі-продажу щебеневої продукції від 02.02.2009 №У-3/2009 - укладений між сторонами, не містять ознак недійсності та не може бути визнаний недійсним.
Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Це стосується, в першу чергу, позивача, який повинен доказати факти та обставини, на підставі яких він будує позовні вимоги.
Враховуючи наведене, господарський суд вважає позовні вимоги не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарській суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони. Суми, які підлягають сплаті послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача: при відмові в позові -на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, держмито, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суддя Качур А.М.
підписано "13" жовтня 2011 р.