01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
10.09.2009 № 53/301
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
позивача - не з'явились;
відповідача - Саркісьян Д.Р. (дов. від 14.10.2008 року № 14/10-01);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива України"
на рішення Господарського суду м.Києва від 03.07.2009
у справі № 53/301 (суддя
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вогес"
про визнання Договору № 4/04 від 04.04.2006 р. недійсним
Рішенням господарського суду м. Києва від 03.07.2009 року у справі № 53/301 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Нива України” (далі - позивач, ТОВ “Нива України”) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Вогес” (далі - відповідач, ТОВ “Вогес”) про визнання договору № 4/04 від 04.04.2006 року недійсним, в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю “Нива України” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог позивач зазначає, що спірне рішення не відповідає фактичним обставинам справи та прийняте судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, а саме, рішення прийнято у відсутності позивача, чим порушено його процесуальні права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2009 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Нива України” було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11 год. 00 хв. 10.09.2009 року.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Вогес” надало письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому спростовує наведені в ній доводи та просить залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Нива України” без задоволення, а спірне рішення від 03.07.2009 року - без змін.
10.09.2009 року в судове засідання в апеляційній інстанції з'явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином.
Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце слухання справи по розгляду апеляційної скарги, враховуючи положення ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.
В судовому засіданні представник відповідача усно просив апеляційну скаргу ТОВ “Нива України” залишити без задоволення, а спірне рішення - без змін.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмового відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.04.2006 року ТОВ “Вогес” (Продавець) уклало договір № и4/04 з ТОВ “Нива України” (Покупець), згідно умов якого Продавець зобов'язався продати та відвантажити, а Покупець оплатити та прийняти на умовах, передбачених цим договором, товар згідно зі специфікацією на загальну суму 186 159,60 грн.
Відповідно до ст. 8 договору, якість продукції повинна відповідати стандартам (технічним умовам) країни виробника та підтверджуватись відповідними документами (сертифікат якості).
При цьому, згідно ст. 11 договору, Продавець гарантує відповідність продукції стандартам країни-виробника. Покупець гарантує використання продукції тільки за прямим призначенням відповідно до технологічних вимог та правил.
Відповідно до п. 16.5 договору, даний договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими на це представниками обох сторін і діє до моменту повного виконання сторонами умов цього договору.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій сторін (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Істотні умови договору визначені ст. 180 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Як вбачається із змісту спірного договору № 4/04 від 04.04.2006 року, він містить всі істотні умови, обумовлені чинним законодавством України для даного виду договорів.
Разом з тим, ТОВ “Нива України” звернулось до господарського суду з позовом про визнання договору № 4/04 від 04.04.2006 року недійсним у зв'язку із тим, що відповідача немає ліцензії на здійснення торгівлі агрохімікатами, які є предметом спірного договору.
Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Так, згідно п. 3 ст. 91 ЦК України, юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).
Відповідно до п. 11 ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, зокрема, виробництво пестицидів і агрохімікатів (тільки регуляторів росту рослин), оптова, роздрібна торгівля пестицидами і агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин) підлягає ліцензуванню.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ “Вогес” діє на підставі ліцензії серії АБ № 200849, виданої 26.07.2005 року Міністерством аграрної політики України, строком дії до 26.07.2010 року.
Таким чином, доводи ТОВ “Нива України”, викладені в позовній заяві, щодо здійснення відповідачем своєї господарської діяльності без ліцензії, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Щодо введення ТОВ “Вогес” позивача в оману при укладені договору, що відповідно до ст. 230 ЦК України, є підставою для визнання право чину недійсним, то судова колегія зауважує наступне.
Згідно ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст. 229 цього кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України, правочин може бути недійсним лише тоді, якщо особа помилилася щодо обставин, які мають істотне значення. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 4/04 від 04.04.2006 р. ТОВ “Вогес”поставило продукцію, а ТОВ “Нива України” частково за неї розрахувалось, у зв'язку із чим відповідач звертався з позовом про стягнення з ТОВ “Нива України” заборгованості за цим договором до господарського суду. Так, рішенням господарського суду Київської області у справі № 9/050-09 від 12.05.2009 р. позовні вимоги ТОВ “Вогес” про стягнення 187 039,47 грн. задоволено повністю.
Отже, зазначене свідчить про те, що правочин від 04.04.006 року було укладено на досягнення реальної мети, при цьому, він фактично виконувався сторонами.
Матеріали справи не містять жодних претензій по кількості або якості товару, а також про відсутність сертифікатів якості на поставлену продукцію від позивача протягом двох років з моменту їх поставки. Позивач провів розрахунки за поставлений товар з травня по жовтень 2006 року всього на суму 128 105,92 грн. Докази навмисного введення позивача в оману в матеріалах справи відсутні.
Належних та допустимих доказів в розумінні ст. 34 ГПК України, щодо невідповідності оскаржуваного договору № 4/04 від 04.04.2006 р. положенням чинного законодавства позивачем не надано.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстав для визнання договору № 4/04 від 04.04.2006 року недійсним немає, отже позовні вимоги ТОВ “Нива України” не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
На думку апеляційної інстанції ТОВ “Нива України” не доведено вимоги апеляційної скарги, а тому вона не підлягає задоволенню
Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно з'ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, судовою колегією не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-
1. Рішення господарського суду м. Києва від 03.07.2009 року по справі № 53/301 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Нива України” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Вогес” про визнання договору № 4/04 від 04.04.2006 року недійсним залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Нива України” - без задоволення.
2. Справу № 53/301 повернути до господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом місяця з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий суддя
Судді
11.09.09 (відправлено)