29 вересня 2009 р.
№ 20/302-08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. -головуючого
Волковицької Н.О.
Рогач Л.І.
за участю представників сторін:
позивача
Бондаренко О.А. дов. від 13.02.2009 року
відповідача
Лосєва Д.В. дов. від 15.09.2009 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо -збагачувальний комбінат"
на постанову
від 26.05.2009 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду
у справі
№ 20/302-08 господарського суду Дніпропетровської області
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСТ Плюс"
до
Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо -збагачувальний комбінат"
про
стягнення 6829,54 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕСТ Плюс" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо -збагачувальний комбінат" про стягнення 6829,54 грн. за договором поставки.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2009 року позовні вимоги задоволено частково.
З Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСТ Плюс" стягнуто 6591,36 грн. основного боргу та відповідні судові витрати.
У решті позову відмовлено.
За апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.05.2009 року залишене без змін.
Відкрите акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2009 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.05.2009 року і прийняти нове рішення про відмову у позові.
На думку скаржника судами попередніх інстанцій було порушено вимоги статей 33, 43 Господарського процесуального кодексу України та не застосовані положення статті 613 Цивільного кодексу України.
Також заявник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено та не надано відповідної юридичної оцінки строку виникнення права вимоги за договором поставки №248д від 25.02.2008 року.
Так, відповідно до пункту 5.1 договору оплата товару провадиться на підставі рахунків -фактур, виставлених постачальником за товар, а відповідно до пункту 5.2 договору оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника впродовж 10-ти банківських днів після виставлення рахунків - фактур та податкових накладних за фактично поставлений товар.
Скаржник зазначає, що лише після виставлення рахунків -фактур та податкових накладних за фактично поставлений товар у Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо -збагачувальний комбінат" виникає обов'язок по оплаті за поставлений товар.
В матеріалах справи відсутні докази виставлення рахунків -фактур та податкових накладних, без дослідження яких неможливо встановити фактичні обставини справи, певні права та обов'язки сторін, прийняти законне, обґрунтоване рішення на підставі вивчення всіх обставин та матеріалів справи у їх сукупності.
Заслухавши суддю -доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається із матеріалів справи предметом спору є неналежне виконання грошових зобов'язань за договором.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 25.02.2008 року між сторонами був укладений договір поставки №248д, за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а той, в свою чергу, зобов'язався даний товар прийняти та оплатити на передбачених даним договором умовах.(а.с.5-7).
Позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, товар відповідачеві поставив.
Факт поставки товару за договором №248д від 25.02.2008 року підтверджений наявними у матеріалах справи довіреностями на отримання останнього повноважним представником, а також, видатковими накладними №24201 від 13.08.2008 року на суму 31123,20 грн. та №25505 від 29.08.2008 року на суму 6591,36 грн., належним чином підписаними та скріпленими печатками сторін (а.с.10-12,16).
Відповідач, в свою чергу, зобов'язання за договором виконав частково, здійснивши оплату лише однієї накладної на суму 31123,30 грн. платіжним дорученням №10501 від 03.09.2008 року (а.с.19), а суму боргу у розмірі 6591,36 грн. не погасив, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд виходив із доведеності матеріалами справи факту заборгованості та настання строку оплати.
Проте такий висновок не можна визнати обґрунтованим, оскільки суди дійшли його без всебічного з'ясування дійсних обставин справи в їх сукупності, чим порушили вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у пункті 6 постанови від 29.12.1976 року №11 "Про судове рішення", мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, з яких суд виходив при частковому задоволенні вимог.
При цьому, судами не враховано, що статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Отже, для розгляду даного спору судам необхідно було надати оцінку обставинам, з якими у даному випадку закон пов'язує виникнення права на позов, оскільки згідно статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання підлягає виконанню у строк, передбачений договором або законом.
Судами встановлено, що пунктом 5.2 договору №248 передбачений строк оплати на протязі 10 банківських днів з дня виставлення рахунків та надання податкових накладних.
Згідно пункту 1 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
А відтак, судам необхідно було встановити чи виникло у позивача на момент звернення з позовом право вимоги та чи є порушеними права, на захист яких він звернувся до суду.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2009 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.05.2009 року у справі № 20/302-08 господарського суду Дніпропетровської області скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо -збагачувальний комбінат" задовольнити частково.
Головуючий суддя Т. Дроботова
С у д д і Н. Волковицька
Л. Рогач