01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
08.09.2009 № 33/106
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
За участю представників:
від позивача: Лебедюк Ю.А.
від відповідача: Бантюкова С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»
на рішення Господарського суду м.Києва від 01.06.2009
у справі № 33/106 (суддя
за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»
про стягнення 23762655,27 грн.
Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанія “Нафтогаз України” звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” про стягнення не перерахованих коштів, пені та трьох процентів річних в розмірі 23 762 655,27 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.06.2009 р. у справі №33/106 припинено провадження у справі в частині основної суми заборгованості. В іншій частині позов задоволено частково.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк”(01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26; р/р 2600201300273, МФО 385457, код ЄДРПОУ 19357325) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”(04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1; р/р 26002010041775 в ВАТ “Укрексімбанк”, МФО 322313, код ЄДРПОУ 31301827) пеню в розмірі 465 611 (чотириста шістдесят п'ять тисяч шістсот одинадцять) грн. 32 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 25 285 (двадцять п'ять тисяч двісті вісімдесят п'ять) грн. 80 коп. та 117 (сто сімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В частині стягнення пені в розмірі 125 392,96 грн. та трьох процентів річних в розмірі 73 650,99 грн. відмовити.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати в частині стягнення з скаржника пені в розмірі 465 611,32 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні вимог Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» пені у розмірі 465 611,32 грн. відмовити (оспорювана сума 465 611,32 грн.). В іншій частині рішення Господарського суду від 01.06.2009 р. у справі №33/106 залишити без змін. Судові витрати покласти на позивача.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2008 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 08.09.2009 р.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний з доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмового відзиву позивача на неї, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції як відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них.
Судом встановлено, що між сторонами 01.04.2008 р. було укладено договір №1262/68-1 банківського рахунку (надалі Договір).
Пунктом 1.1 договору № 1262/68-1 від 02.04.2008 року передбачено, що банк відкриває клієнту поточний (поточні) рахунок (рахунки) у національній та/або іноземній валюті, у тому числі рахунки зі спеціальним режимом використання і здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку (ів) клієнта у відповідності до вимог чинного законодавства України в т.ч. до нормативно - правових актів Національного Банку України та умов цього договору.
Відповідно до п. 2.1.1 договору № 1262/68-1 від 02.04.2008 року банк приймає на себе зобов'язання здійснювати всі види розрахунково-касових операцій за рахунком (ами) клієнта відповідно до умов договору та законодавства України.
Пунктом 2.1.3 договору № 1262/68-1 від 02.04.2008 року передбачено, що банк приймає на себе зобов'язання своєчасно виконувати розпорядження на списання коштів з рахунку. У разі відсутності або недостатності коштів на рахунку клієнта на момент подання розрахункових документів до банку, здійснювати списання коштів з рахунку в межах суми встановленого овердрафту, якщо це не обумовлено окремим договором, укладеним між клієнтом та банком, в іншому випадку повертати розрахункові документи без виконання не пізніше наступного робочого дня з відміткою про причини повернення документа без виконання та зазначенням дати його повернення.
Згідно з п.4.2.5 договору № 1262/68-1 від 02.04.2008 року розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, виконуються в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, виконуються наступного робочого дня або за бажанням клієнта в день надходження з оплатою цієї послуги згідно з тарифами.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем було надано платіжні доручення, такі як:
- №1245 від 30.12.2008 року на суму 10 000 000,00 грн.;
- №1246 від 30.12.2008 року на суму 23 098 000,00 грн.;
- № 1247 від 30.12.2008 року на суму 5 782 800,00 грн.
Частинами 1 ст.1068 ЦК України визначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Стаття 1074 ЦК України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом. Підставою звернення позивача до суду з даним позовом стало невиконання відповідачем умов договору та порушення наведених правових норм, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами в силу укладення між ними договору банківського рахунку, та встановлюють заборону на обмеження права позивача розпоряджатися своїми грошовими коштами на власний розсуд.
Отже, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, то відповідачем не були виконанні без порушень умови Договору, а саме п. 4.2.5, також дане твердження підтверджується сторонами.
Враховуючи норми чинного законодавства, даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених цим договором.
Відповідно до 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.7 ст.193 ГК України).
В силу ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Згідно ст.341 ГК України, розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.
Статтею 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Так, як судом було встановлено, що відповідачем не були виконанні зобов'язання за вище визначеними платіжними дорученнями, отже з порушенням строків зазначених в п. 4.2.5 договору №1262/68-1 від 02.04.2008 р., то відповідно до ч. 3 ст. 343 ГК України, у разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом, але до моменту введення мораторію.
Апелянт стверджує, що заявлені під час дії мораторію позовні вимоги позивача до відповідача про стягнення пені є необґрунтованим. Але, колегія суддів не може погодитись з даним твердженням виходячи з наступного.
Стаття 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає, що мораторієм є зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
В силу статті 85 цього ж Закону Національний банк України під час здійснення тимчасової адміністрації має право повністю або частково на строк не більше ніж три місяці ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів банку. Протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Частиною 2 статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.
З урахуванням наведеного можна зробити висновок, що з моменту введення мораторію, боржник не звільняється від сплати пені взагалі, а її нарахування зупиняться лише на час дії мораторію.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Правління Національного банку України НБУ № 19/БТ від 20.01.2009 року “Про призначення тимчасової адміністрації в товаристві з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” у відповідача введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 21.01.2009 року до 21.07.2009 року.
Частиною 5 статті 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що після закінчення мораторію неустойка (штраф, пеня), які банк був зобов"язаний сплатити кредиторам, можуть бути заявлені до сплати в розмірах, що існували на дату введення мораторію.
Враховуючи те, що позивачем була заявлена вимога про стягнення з відповідача пені, судова колегія констатує, що такі вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню частково, згідно зробленого судом першої інстанції розрахунку, а саме в сумі 465 611,32 грн. і до моменту введення мораторію, до 21.01.2009 р.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних, то судом першої інстанції було правильно відмовлено в цій частині, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Так, як Договір, укладений між сторонами, не передбачає грошового зобов'язання, судом першої інстанції правомірно було відмовлено в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Проте, в даному випадку, відповідач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 01.06.2009 р., яке було прийнято по даній справі, у зв'язку з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим. Підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», суд апеляційної інстанції не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 01.06.2009 р. у справі № 33/106 залишити без змін.
3. Справу № 33/106 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом місяця з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий суддя
Судді Буравльов С.І.
11.09.09 (відправлено)