Справа № 464/3793/15-ц
пр.№ 2/464/1173/15
18.08.2015 року Сихівський районний суд м. Львова
в складі головуючого судді Радченко Е.А.
при секретарі Лобко А.С.
з участю представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника третьої особи ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Фірми «Файненшл & Інвестмент Енерджі Холдінг Істеблішмент», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальна логістична компанія» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Декра», про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному копіталі товариства,
07.05.2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та Фірми «Файненшл & Інвестмент Енерджі Холдінг Істеблішмент» про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному копіталі товариства. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_4 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 11.04.2015 року їй стало відомо, що її чоловік 07.12.2011 року уклав договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТзОВ «Універсальна логістична компанія». ОСОБА_4 зазначає, що вказаний договір виходить за межі дрібного побутового та не міг бути укладений без її згоди, що відповідно до вимог ст. 65 СК України є підставою для визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу, так як самостійно розпорядитися такою значною сумою грошей, як це вимагав договір, ОСОБА_2 не мав права. Тому ОСОБА_4 просить визнати вищезазначений договір недійсним, а також просить визнати недійсним додатковий договір від 01.10.2013 року про внесення змін до договору про купівлю-продаж частки в статутному капіталі від 07.12.2011 року.
В судовому засіданні представник позивачки підтримав позовні вимоги і просив їх задовольнити. При цьому представник позивачки посилався на те, що укладений відповідачами договір не відповідає вимогам закону, оскільки всі кошти подружжя вважаються їх спільною сумісною власністю, крім випадків, прямо передбачених законом. У відповідача ОСОБА_2 не було у власності такої грошової суми, яку він був зобов'язаний сплатити за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі. Тому укладання такого договору вимагало обов'язкової згоди позивачки. Оскільки такої згоди не було, є підстави для визнання цього договору недійсним.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав, посилаючись на те, що на день укладення спірного договору він не мав власних грошей для сплати вартості частки в статутному капіталі. Всі кошти були спільною власністю його та його дружини. ОСОБА_2 сподівався сплатити частку за рахунок прибутку від роботи товариства. Також відповідач ОСОБА_2 зазначив, що він не міг діяти в інтересах своєї сім'ї, оскільки не мав можливості виплатити вартість частки. ОСОБА_2 пояснив, що фактично ніякої частки не отримав, та не мав наміру отримари, оскільки товариство на той час вже не мало майна та було збитковим, а акт приймання-передачі частки було підписано під впливом погроз.
Представник відповідача - Фірми «Файненшл & Інвестмент Енерджі Холдінг Істеблішмент» в судове засідання не з'явився.
Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - ТзОВ «Фінансова компанія «Декра» в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства повністю відповідає вимогам закону.
Заслухавши представника позивачки, відповідача, представника третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.
Позивачка та відповідач ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 25.09.1997 року.
З пояснень відповідача ОСОБА_2 та з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено, що 30.06.2010 року зареєстровано ТзОВ «Універсальна логістична компанія», одним із засновників якого став ОСОБА_2 Статутний капітал товариства становив 500000 грн., при цьому для забезпечення діяльності товариства ОСОБА_2 вніс у статутний капітал частку у розмірі 100000 грн. Іншими засновниками товариства виступили юридична особа - Фірма «Файненшл & Інвестмент Енерджі Холдінг Істеблішмент» та фізична особа ОСОБА_5
З пояснень відповідача ОСОБА_2 також вбачається, що позивачка була проінформована про заснування ним товариства, а внесені до статутного капіталу кошти були спільною сумісною власністю подружжя.
07.12.2011 року між ОСОБА_2 та Фірмою «Файненшл & Інвестмент Енерджі Холдінг Істеблішмент» було укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТзОВ «Універсальна логістична компанія», відповідно до умов якого Фірма «Файненшл & Інвестмент Енерджі Холдінг Істеблішмент», будучи власником-засновником товариства (згідно статутного капіталу в сумі 300000 грн., що складає 30% від статутного капіталу) передала, а ОСОБА_2 прийняв у власність частку в статутному капіталі товариства. Продаж частки за погодженням сторін вчинено за 150000 грн. В договорі також зазначено, що в строк з 01.12.2011 року до 31.12.2013 року покупець зобов'язується на першу вимогу продавця прийняти в свою власність частку та повністю оплатити її вартість.
Позивачка вважає цей договір таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки укладаючи зазначений договір, ОСОБА_2 діяв без її згоди як подружжя, яку остання ні письмово ні усно не давала.
Вирішуючи позов суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 202 К України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.
Частиною 1 ст. 215 ЦК встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Виходячи з положень ст. 215 ЦК України та п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1- 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Статтєю 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку.
За правилами ч.ч. 1, 2, 4 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік мають право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Договір, укладений одним із подружжя в інтерресах сім'ї, ствоює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно з вимогами ч. 2 ст. 27 ЦПК України всі наявні докази для підтвердження своїх вимог та заперечень сторони повинні надати до початку розгляду справи по суті.
Позивачкою не надано доказів того, що відповідач ОСОБА_2 під час укладення договору розпорядився коштами, що є у спільній сумісній власності подружжя. З пояснень відповідача ОСОБА_2 вбачається, що на час укладення спірного договору купівлі-продажу ні він особисто, ні подружжя не мало коштів на виплату вартості частки. В судовому засіданні встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 до теперішнього часу вартість придбаної на підставі спірного договору частки не сплачено. В п. 5.3.2 договору від 07.12.2011 року, що підписано ОСОБА_2 добровільно, зазначено, що купування частки в статутному капіталі товариства за цім договором здійснюватиметься з використанням коштів, що є особистою приватною власністю покупця - ОСОБА_2, а тому покупець не має жодних обмежень щодо розпорядженням зазначеними коштами і не має жодних зобов'язань щодо отримання погодження третіх осіб (в т.ч. дружини та інших членів сім'ї) щодо розпорядження.
Позивачкою також не доведено, що відповідач ОСОБА_2, укладаючи спірний договір купівли-продажу, діяв не в інтересах сім'ї.
Так, в п. 5.3.1 договору зазначено, що купівля частки в статутному капіталі товариства відповідає інтересам та волевиявленню покупця, членам його сім'ї (в т.ч. дружини та дітей) і не вчиняється під примусом (обманом) або внаслідок збігу тяжких обставин. Про те, що укладаючи договір купівлі-продажу ОСОБА_2 діяв в інтересах сім'ї, свідчать пояснення самого ОСОБА_2, який в судовому засіданні пояснив, що вважав, що товариство буде приносити прибуток і ОСОБА_2 мав намір виплатити придбану частку за рахунок дівідентів, які буде отримувати з прибутку товариства.
Посилання ОСОБА_2 на те, що він не міг діяти в інтересах сім'ї прибдаючи частку у збитковому підприємстві-банкруті, не заслуговують на увагу. Той же ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснював, що сподівався виплатити частку у капіталі за рахунок дівідентів. Тобто, на час укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_2 вважав, що товариство буде приносити прибуток. Крім того, судом враховано, що ТзОВ «Універсальна логістична компанія» створено ним разом з іншими учасника 30.06.2010 року, договір купівлі-продажу частки у капіталі підписано 07.12.2011 року, а суове рішення про банкрутство товариство ухвалено лише 11.02.2015 року, тобто майже через три з половиною роки після підписання спірного договору.
Посилання ОСОБА_2 на те, що він не міг діяти в інтересах сім'ї, оскільки одразу відмовився від частки, не відповідають дійсності. Так, договір купівлі-продажу підписано 07.12.2011 року, а дії ОСОБА_2, спрямовані на відмову від частки у статутному капіталі, мали місце лише з листопада 2013 року, тобто, через два роки після підписання договору. Той факт, що через два роки після підписання договору ОСОБА_2 змінив свою думку та більше не має бажання оплатити вартість придбаної ним частки, не свідчить про те, що ОСОБА_2 не мав бажання отримати цю частку в момент підписання договору. Отже, немає підстав вважати, що підписання договору 07.12.2011 року не відповідало інтересам та волевиявленню покупця та членам його сім'ї.
Посилання ОСОБА_2 на те, що всі документи, що стосуються договору, підписані ним під примусом та погрозою застосування насильства, жодним чином не доведені.
Невнесення змін до установчих документів після укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі та нездійснення відповідної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не свідчить про відсутність в день підписання договору волевиявлення ОСОБА_2 на придбання частки в статутному капіталі. Отже відсутність змін в устаночих документах та в Єдиному державному реєстрі не впливає на правомірність спірного договору.
Враховуючи наведене, суд вважає, що зміст оспорюваного договору купівлі-продажу відповідає вимогам, встановленим в законодавстві, при укладенні договору відповідачами дотримано всіх вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а отже, немає підстав для визнання договору в цілому недійсним.
Немає підстав й для визнання недійсним додаткового договору від 01.10.2013 року про внесення змін до договору про купівлю-продаж частки в статутному капіталі від 07.12.2011 року. Так, вказаним договором було внесено зміни до договору купівлі-продажу в частині того, що оплата вартості частки в статутному капілаті буде проводитись на рахунок ТзОВ «Фінансова компанія «Декра». Ні позивачкою в позовній заяві, ні представником позивачки в судовому засіданні не зазначено обставин, через які вказаний додатковий договір може бути визнано недійсним.
Таким чином, в судовому засіданні не знайшли підтвердження викладені в позовній заяві підстави для визнання договорів недійсними. За таких обставин позовні вимоги задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 202, 203, 215 ЦК України, п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 60, 65 СК України, ст.ст. 10, 11, 27, 59, 60, 78, 88, 137, 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Фірми «Файненшл & Інвестмент Енерджі Холдінг Істеблішмент» про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному копіталі товариства - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути повністю або частково оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Головуючий :