Апеляційний суд Київської області
м. Київ, вул. Володимирська, 15, 1025, (044) 278-46-20
14.02.2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого : Воробйової Н.С.
суддів: Рудніченко О.М.., ОСОБА_1
при секретарі : Бобку О.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа-приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на квартиру.
Встановила :
ОСОБА_2 звернулася до суду з названим позовом, посилаючись на те, що її син ОСОБА_5, 25 липня 2007 року склав заповіт на ім»я своє сестри - відповідачки ОСОБА_3, який був посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу за реєстром № 4490. Син помер 28 травня 2008 року.
Позивачка просила визнати зазначений заповіт недійсним з тих підстав, що на момент його підписання син не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними, а також просила визнати за нею право власності на спадкову квартиру №55 будинку по Комсомольському бульвару,12 в м.Біла Церква, що належала померлому.
Зазначала, що на момент посвідчення заповіту її син хворів на ряд хронічних захворювань, перебував з 2002 року під наглядом нарколога з приводу синдрому залежності від наркотичних засобів, з 2006 року знаходився на диспансерному обліку з діагнозом ВІЛ-інфекція Ш категорія, мав прогресуючий змішаний цироз печінки в стадії субкомпенсації, гепатит та інші тяжкі хвороби.
Посилалася також на те, що вона тривалий час перебувала за кордоном, постійно надсилала сину кошти, у неї з ним були добрі стосунки, а тому вважала, що він не міг позбавити її спадщини як єдиного спадкоємця.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 03 вересня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду як необґрунтоване та передати справу на новий розгляд.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.
Згідно ст..225 ЦК України , правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
По справі встановлено, що ОСОБА_2- є матір»ю померлого 25 липня 2008 року ОСОБА_5 та відповідачки ОСОБА_3
ОСОБА_2 тривалий час - більше ніж 13 років проживала за кордоном в США.
25 липня 2007 року ОСОБА_5 склав заповіт на ім»я своє сестри ОСОБА_3
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_5 хворів на тяжкі хвороби, з 2002 року перебував на обліку в Білоцерківському ПНТМО з приводу синдрому залежності від наркотичних засобів і був знятий з обліку 28.03.2008 року по ремісії. Він хворів також на ВІЛ-інфекцію Ш категорії, рецідивуючий кандидоз ротоглотки, прогресуючий змішаний цироз печінки в стадії субкомпенсації, гепатит, асцит та на ряд інших хвороб.
З 10 квітня 2008 року ОСОБА_5 була встановлена 2 група інвалідності за загальним захворюванням.
З пояснень нотаріуса ОСОБА_4 видно, що 25 липня 2007 року ОСОБА_5 самостійно звернувся до нотаріальної контори з бажанням скласти заповіт на ім»я ОСОБА_3
Дієздатність ОСОБА_5 була перевірена за загальними правилами- перевірено паспортні дані, було задано ряд запитань, на які він дав зрозумілі та належні відповіді. Спадкодавець вів себе адекватно, розумів значення своїх дій, власноручно зробив запис, що заповіт ним особисто прочитано і власноручно підписаний, а також, що зміст статей ЦК йому роз»яснено.
Заповіт був складений і нотаріально посвідчений відповідно до волевиявлення особи та вимог закону. Сумнівів у психічному і психологічному стані не виникло, будь-яких психічних відхилень у ОСОБА_5 нотаріус не виявив.
З пояснень в судовому засіданні свідків - рідної бабусі ОСОБА_6 ( матері позивачки) та ОСОБА_7 ( сестри позивачки) встановлено, що позивачка тривалий час перебувала за кордоном. ОСОБА_5 хворів на тяжкі захворювання. Опікувалися ним бабуся та сестра ОСОБА_3 До смерті був адекватним. В 2007 році повідомив, що має намір скласти заповіт на сестру, оскільки не знає, чи приїде мати з закордону.
З матеріалів справи встановлено, що судом першої інстанції, з метою встановлення психічного стану заповідача в момент складення заповіту, було призначено посмертну судово-психологічну експертизу.
Проте позивачка відмовилася в подальшому від проведення експертизи, посилаючись на брак коштів.
При розгляді справи в апеляційному суді, ОСОБА_2 також відмовилася від проведення експертизи оскільки вважала, що в матеріалах справи досить доказів, що свідчать про те, що ОСОБА_5 на момент посвідчення заповіту не усвідомлював значення свої дій.
Докази, що ОСОБА_5 не міг керувати своїми діями та склав заповіт під психологічним тиском, погрозами та шантажем з боку ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 позивачка не надала, будь-які дані з даного приводу в матеріалах справи відсутні.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив з матеріалів та обставин справи, а також наданих сторонами доказів та дійшов обґрунтованого висновку, що позивачкою не доведено позовні вимоги , а тому позов задоволенню не підлягає.
Колегія погоджується з даним висновком суду. Підстави для скасування рішення суду при апеляційному розгляді справи не встановлено.
В апеляційній скарзі не приведено доводів, які б спростували висновки суду, викладені в рішенні.
Керуючись ст..ст.307,308 ЦПК України, колегія
Ухвалила :
Апеляційну скаргу відхилити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом 20 днів в касаційному порядку.
Головуючий -
Судді -