01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
18.08.2009 № 6/87
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача : Ткаченко А.Т. - юрист
від відповідача 1: Бояринцев О.А. - юрист
від третьої особи: не з»явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київська міська рада
на рішення Господарського суду м.Києва від 02.03.2009
у справі № 6/87 (суддя
за позовом Київська міська рада
до Комунальне підприємство "Київський іподром"
третя особа позивача
третя особа відповідача Києво-Святошинська районна рада у м.Київі
про визнання недійсним правочину та зобов"язання вчинити дії
Рішенням Господарського суду м.Києва від 02.03.2009 року у справі № 6/87 припинено провадження в частині позову про визнання недійсним правочину про відмову від права постійного користування ділянкою площею 526,1 га, що розташована в Києво-Святошинському районі, відповідно до державного акту на право постійного користування землею 1-КВ № 003494. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, оскільки вважає, що судом порушено норми матеріального права, неповністю досліджено обставини справи.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що місцевий суд безпідставно дійшов до висновку, що лист не є правочин, оскільки діюче законодавство прямо визначає добровільну відмову як один з правочинів. Форма добровільної відмови виходячи з логіки закону, має бути в письмовій формі, тобто в формі заяви. Лист - це спосіб передачі інформації, а заява яка містилися в даному листі є безперечно правочином, який грубо порушив приписи діючого законодавства та припинив право постійного користування земельною ділянкою територіальної громади міста Києва. Апелянт зазначає, що правочин був вчинений з грубим порушенням вимог законодавства, а саме надсилання директором КП «Київський іподром» заяв про добровільну відмову від права постійного користування відповідними листами, а з боку Києво-Святошинської РДА було винесено Розпорядження № 398 від 22 червня 2007 року про припинення права постійного користування земельними ділянками КП «Київський іподром» та передачі їх до земель запасу Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Разом з тим власником земельної ділянки є Бобрицька сільська рада та Києво-Святошинська РДА, оскільки земельна ділянка, від права постійного користування якої відмовлявся не уповноважений на те директор КП «Київський іподром», знаходиться на підпорядкованій цим органам території, і перебуває у відповідній комунальній власності.
В судове засідання представник третьої особи не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином. Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представника позивача та відповідача, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника третьої особи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи по суті спору.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія встановила наступне.
Згідно з державним актом на право постійного користування землею І-КВ № 003494 від 19.07.1998 p., виданим Бобрицькою сільською радою народних депутатів, відповідно до рішення III сесії І скликання від 27.03.1996 р. та зареєстрованим в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 9/4, Державному іподрому України було передано у постійне користування 526,1 га землі сільськогосподарського призначення.
Рішенням Київської міської ради III сесії XXIII скликання від 11.03.1999р. № 166/267 Київський державний іподром прийнято у комунальну власність територіальної громади міста Києва.
22.03.2000р. на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської ради адміністрації) № 392 затверджено Статут Комунального підприємства «Київський іподром», відповідно до п. 1.1 якого ця юридична особа заснована на комунальній власності територіальної громади міста Києва, безпосередньо підпорядковується Київській міській державній адміністрації та є правонаступником Київського державного іподрому.
Пунктом 5.2 статуту відповідача передбачено, що його майно є комунальною власністю міста Києва та закріплено за ним на праві повного господарського відання. Даний пункт передбачає право відповідача володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, вчиняти щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству України.
07.02.2007 р. директор комунального підприємства «Київський іподром» Терехов Ю.В. листом № 14, адресованим голові Києво-Святошинської районної державної адміністрації, заявив про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою відповідно до згаданого вище державного акту І-КВ № 003494.
Право позивача на постійне користування земельною ділянкою виникло на підставі рішення органу місцевого самоврядування та акту, виданого уповноваженим органом державної влади.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 125 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Статтею 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою виникло у Державного іподрому України і Київська міська рада не була учасником даних земельних правовідносин.
Добровільна відмова від права користування земельною ділянкою є однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою (п. «а» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України).
Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки (ч. З ст. 141 Земельного кодексу України).
Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації (ч. 4 ст. 141 Земельного кодексу України).
Таким чином місцевий суд дійшов правильного висновку, що підставою припинення права користування є рішення власника, моментом прийняття якого є момент припинення права. Саме у зв'язку з прийняттям даного рішення, а не в зв'язку зі зверненням землекористувача з заявою, виникають юридично значимі наслідки.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми. Одностороннім правочином є дія однієї сторони і такий правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.
Волевиявлення відповідача, яке пов'язано зі зверненням з листом № 14 від 07.02.2007 p., не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, оскільки внаслідок його вчинення право користування не припиняється. Жодних прав і обов'язків, характерних для правочину як виду зобов'язання, оспорюваний лист № 14 від 07.02.2007 р. не породжує.
Лист № 14 від 07.02.2007 р. не відноситься також до актів в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України, оскільки він не є юридичною формою рішень органів, тобто офіційним письмовим документом, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Виключний перелік справ, підвідомчий господарським судам, визначений ст. 12 ГПК України, яка носить імперативний характер. Зокрема, ними, є:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
спорів про приватизацію державного житлового фонду;
спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;
інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
справи про банкрутство.
справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до ст. 16 Цивільного Кодексу можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним. Цією нормою також передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України як спосіб захисту прав суб'єктів господарювання передбачено визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів.
Враховуючи наведене, колегія приходить до висновку, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, а розгляд справи в цій частині підлягає припиненню в порядку п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2008 р. у справі № 31/12 та постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2008р. у справі № 31/12 за позовом Київської міської ради до Комунального підприємства "Київський іподром", Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Бобрицької сільської ради Києва-Святошинського району Київської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою встановлено, що розпорядженням № 398 від 22.06.2007 р. "Про припинення права постійного користування земельними ділянками Комунального підприємства "Київський іподром" та передачу їх до земель запасу Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" припинено право постійного користування відповідача на земельні ділянки загальною площею 224,7461га (з яких 210,4 га - рілля, 0,2 га - сіножаті, 6,5461 га - під господарськими дворами, 1,5 га - під господарськими шляхами і прогонами, 2,8 га - вкриті лісовою рослинністю, 3,3 га -під водою), надане відповідачеві відповідно до державного акту на право постійного користування землею І-КВ № 003494, у зв'язку з добровільною відмовою та анульовано державний акт на право постійного користування землею.
Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішення господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при рішенні інших спорів, в яких беруть участь ті ж самі сторони.
Нормами чинного земельного законодавства не передбачено порядку відновлення права постійного користування земельною ділянкою, яке було припинено, що також свідчить про необґрунтованість вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо поновлення даного права.
З матеріалів справи вбачається, що право постійного користування земельною ділянкою виникло у Державного іподрому України і Київська міська рада не була учасником даних земельних правовідносин. Таким чином вчинення чи не вчинення комунальним підприємством "Київський іподром" дій щодо відновлення права користування не призводить до відновлення порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не доведено порушення його прав бездіяльністю відповідача.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування або зміни не вбачається, в зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 101, 103, 105 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду м.Києва від 02.03.09р. № 6/87 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду м. Києва від 02.03.2009 р. по справі № 6/87 залишити без змін.
Матеріали справи № 6/87 повернути Господарському суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді