ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № 6/453
м. Київ
24.09.2009 р. 09.46 № 2а-4094/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І. при секретарі судового засідання Богдан В.Є. вирішив адміністративну справу
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Інвест Україна"
до Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва
про скасування рішень №12408/10252011 від 16.03.2009р.,№000477222010/1 від 23.03.2009р., скасування акту №333/22-216/34478187 від 17.12.2008р. та рішення №000477222010/0 від 30.12.2008р.
Представники:
від позивачаПаньшина О.В.
від відповідача Степаненко І.Д., Журавльова Т.Б.
24.09.2009 р. у судовому засіданні відповідно до п. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Інвест Україна»з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання неправомірною позапланової перевірки, скасування акту перевірки від 17.12.2008 р. № 333/22-216/34478187, скасування рішення про результати розгляду первинної скарги від 16.03.2009 р. № 12408/10/252011 та скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.12.2008 р. №0004772220/0 та від 23.03.2009 р. № 0004772220/0/1 на суму 19 776,00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач -ТОВ «Агро Інвест Україна»вказує на те, що відповідач здійснив неправомірну позапланову перевірку дотримання Товариством валютного законодавства, висновки акту перевірки не відповідають фактичним обставинам справи та чинному законодавству України, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій прийняте на підставі неправомірного акту перевірки, і тому, повинні бути скасованими. Позивач стверджує, що Товариством не допущені порушення вимог п. 2 ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»від 19.02.1993 р № 15-93, Указу Президента України «Про врегулювання порядку додержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»від 27.06.1999 р. №734 та п. 1.7 «Положення про порядок отримання резидентами позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентами»затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 року № 270, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.07.2004 р. за №885/9484 при розрахунках з нерезидентом за Договором позики від 24.07.2006 р. № 1 та Додаткової угоди від 25.10.2006 р. до даного Договору.
Відповідач -ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, проти позовних вимог заперечує з огляду на те, що при проведенні позапланової перевірки жодних порушень чинного законодавства співробітниками податкового органу допущено не було. Позапланова перевірка була здійснена на підставі листа Головного управлянні Національного банку України по м. Києву і Київській області від 23.01.2007 р. № 10-201/1764 з приводу порушення по договору позики від 24.07.2006 р. № 1». Відповідачем був виданий наказ у відповідності з вимогами Закону України «Про державну податкову службу в Україні», позивачу був направлений запит про надання документів на підтвердження виконання договору позики укладеного з нерезидентом. Під час проведення перевірки було встановлено порушення валютного законодавства України, а саме Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»від 19.02.1993 р № 15-93, Указу Президента України «Про врегулювання порядку додержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»від 27.06.1999 р. №734 та п. 1.7 «Положення про порядок отримання резидентами позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентами»затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 року № 270 в частині відсутності реєстраційного свідоцтва Національного банку України. За вказане порушення до ТОВ «Агро Інвест Україна»були застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 19 776,00 грн.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
До Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва надійшов лист Головного Управління Національного банку України по м. Києву і Київській області від 23.01.2007 р. №10-201/1764, згідно з яким та на підставі наказу про проведення перевірки від 03.12.2008 р. № 266 та направлення від 03.12.2008 №147/22-2 була проведена виїзна позапланова перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ТОВ «Агро Інвест Україна» валютного законодавства по договору позики від 24.07.2007 р. №1.
На адресу позивачу ДПІ у Печерському районі м. Києва 06.02.2007 року був надісланий лист № 3228/10/22-208 з проханням в 10 денний термін надати пояснення та підтверджуючі документи про хід виконання договору позики №1 від 24.07.20006. Вказаний лист отриманий Товариством 26.02.2007 року. Однак, ТОВ «Агро Інвест Україна»в 10 денний термін не надало до ДПІ у Печерському районі м. Києва пояснення та підтверджуючі документи стосовно виконання договору позики №1 від 24.07.2006 р.
Відповідно до п. 5 ч. 6 статті 11-1 Закону України від 04.12.1990 р. № 509-ХП «Про державну податкову службу в Україні»позапланові перевірки проводяться за наслідками перевірок інших платників податків виявлених фактів, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до ч. 4 статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», повідомлення на проведення перевірки надсилається з метою проведення планової виїзної перевірки платника податків.
В позовній заяві позивач зазначає, що підприємство не було повідомлено про проведення перевірки у встановлений десятиденний термін, відсутнє направлення на перевірку. Однак, вказане твердження спростовується матеріалами справи, а саме направлення на проведення перевірки було вручено під розписку головному бухгалтеру Виноградовій Світлані Іллівні 03.12.2008 року, тобто підприємство було повідомлено за 10 днів до проведення перевірки та одночасно отримало направлення та копію наказу про проведення перевірки (копія направлення з розпискою в матеріалах справи).В журналі реєстрації перевірок суб'єкта господарювання зроблено запис 03.-12.2008р. під №1.
За результатами перевірки відповідачем був складений акт перевірки від 17.12.2008 року №333/22-2/34478187 та винесено рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.12.2008 року №0004772220/0 на суму 19 776,00 грн.
В ході перевірки податковим органом було встановлено, що ТОВ «Агро Інвест Україна»(Позичальник) уклало договір позики від 24.07.2006 р. № 1 з компанією Holding AG»(Швейцарія), Позикодавець. Предметом договору є отримання позики в сумі 4 000 000,00 євро зі сплатою 3% річних на поповнення обігових коштів.
Для отримання позики, у відповідності до законодавства ТОВ «Агро Інвест Україна»отримало Реєстраційне свідоцтво № 5665 від 27.07.2006 р., видане Головним Управлінням Національного банку України по м. Києву і Київській області по договору позики від 24.07.2006 року № 1 на суму 4 000 000,00 євро.
З наданих Товариством до перевірки виписок банку, за період з 01.08.2006 року по 24.10.2006 року, по кредитному договору № 1 від 24.07.2006, ТОВ «Агро Інвест Україна»отримано кредитні кошти від компанії Holding AG»(Швейцарія) в сумі 4 000 000,00 євро.
25.10.2006 року між ТОВ «Агро Інвест Україна»та компанією i Holding AG»була підписана Додаткова угода № 1 до договору позики від 24.07.2006 № 1 про збільшення суми позики до 4 300 000,00 євро. З наданих до перевірки виписок банку, ТОВ «Агро Інвест Україна»по кредитному договору № 1 від 24.07.2006 з урахуванням додаткової угоди №1 від 25.10.2006 року, додатково отримано кредитні кошти від компанії Holding AG»(Швейцарія) в сумі 300 000,00 дол. США:
- від 14.11.2006 року на суму 100 000,00євро;
- від 25.12.2006 року на суму 150 000,00євро;
- від 09.01.2007 року на суму 50 000,00євро.
Відповідно вимогами п. 1.7. «Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 № 270, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15.07.2004 за №885/9484, передбачено: «Договори, які передбачають виконання резидентами-позичальниками боргових зобов'язань в іноземній валюті перед нерезидентами за залученими від них кредитів, підлягають обов'язковій реєстрації Національним банком України».
Додаток до реєстраційного свідоцтва № 5665 від 27.07.2006, виданий Головним Управлінням Національного банку України по м. Києву і Київській області на суму договору 4 300 000,00 євро отримано ТОВ «Агро Інвест Україна»13.03.2007 року.
Таким чином, валютні кошти в сумі 300 000,00 євро надійшли ТОВ «Агро Інвест Україна» на рахунок без наявності реєстраційного свідоцтва Національного банку України, що є порушенням вимог:
-п. 2 ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»;
-п. 1 Указу Президента України від 27.06.99 №734 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»;
- п. 7 «Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 р. №270.
Позивач з даними висновками акту перевірки та прийнятим на їх підставі рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій не погодився, та в порядку передбаченому п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, оскаржив його в адміністративному порядку. За результатом розгляду скарги ТОВ «Агро Інвест Україна» ДПІ у Печерському районі м. Києва, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій було залишено без змін, скарга Товариства -без задоволення. На підставі рішення про результати розгляду первинної скарги податковим органом було прийняте рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 23.03.2009 р. № 0004772220/0/1 на суму 19 776,00 грн.
Суд частково не погоджується з позицією відповідача щодо правомірності застосування до позивача вищевказаних норм законодавства, в т.ч. правомірності накладення штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до Договору позики № 1 від 24.07.2006 р. та Додаткової угоди № 1 від 25.10.2006 р. до Договору позики № 1 від 24.07.2006 р., укладеного між компанією Holding AG»(Швейцарія) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Інвест Україна»(надалі ТОВ «Агро Інвест Україна»), останнє отримало 4 300 000,00 євро на підставі реєстраційного свідоцтва № 5665 від 27.07.2006 р. та Додатку №1 від 13.03.2007 р. до реєстраційного свідоцтва № 5665 від 27.07.2006 р., виданого Головним управлінням НБУ по Києву та Київській області.
Оскільки, компанія gri Holding AG»(Швейцарія) є учасником (засновником) ТОВ «Агро Інвест Україна», що включає 90% статутного капіталу, тому сторони цього договору позики є суб'єктами господарювання в розумінні ст. 2 Господарського кодексу України.
ТОВ «Агро Інвест Україна»є сільськогосподарським підприємством, яке займається вирощуванням продукції рослинництва.
Відповідно до п.1.7 «Положення про порядок отримання резидентами позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентами» затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 року №270 договори, які передбачають виконання резидентами -позичальниками боргових зобов'язань в іноземній валюті перед нерезидентами за залученими від них кредитів, підлягають обов'язковій реєстрації національним банком України.
Як встановлено судом, Національний банк України зареєстрував Реєстраційне свідоцтво № 5665 від 27.07.2006 р. за договором позики між ТОВ «Агро Інвест Україна»та нерезидентом Holding AG»(Швейцарія) на загальну суму 4 000 000,00 євро.
Відповідно до умов вказаної додаткової угоди, відсотки по кредиту нараховуються щомісячно, починаючи з дати підписання цього договору та отримання першого траншу позики і сплачуються починаючи з серпня 2007 року. В п. 4 угоди зазначено, що 08.09.2006 р. Позичальник (ТОВ «Агро Інвест Україна») повернув позикодавцю 500 000,00 євро. Таким чином, станом на 25.10.2006 р. борг позивача складає 3 500 000,00 євро.
Судом встановлено, що ТОВ «Агро Інвест Україна»08.09.2006 р. повернуло нерезиденту 500 000 євро за договором позики № 1 від 24.07.2006 р., що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті від 07.09.2006 р. № 4 та випискою з банківського рахунку за період з 05.09.2006 р. по 08.09.2006 р. (копії в матеріалах справи).
На думку відповідача додатково отримані кредитні кошти від компанії Holding AG»(Швейцарія) в сумі 300 000,00 дол. США не можуть бути визнані як такі, що отримані в межах реєстраційного свідоцтва від 27.07.2006 р. № 5665 та додатку до реєстраційного свідоцтва від 13.03.2007 р. № 10-201/6250.
Однак, суд з таким висновком не погоджується з огляду на те, що вказані свідоцтва були видані на суму 4 300 000,00 євро. Загальна сума кредиту складає 3 800 000,00 євро (4000 000,00 -500 000,00 + 300 000,00). Тобто, отримані 300 000,00 євро не перевищують ліміт, який вказаний в додатку до реєстраційного свідоцтва від 13.03.2007 р. № 10-201/6250, а саме 4 300 000,00 євро.
Повернення суми в 500 000,00 євро не було сплатою коштів за користування кредитом. Оскільки, вказана сума була повернута до виконання умов Договору позики та за вимогою Позикодавця.
Відповідно до п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»від 19.02.1993 р № 15-93, порядок ввезення, переказування і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визначається Національним банком України. Суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно вивезені, переслані, переказані назад в Україну.
Як встановлює абз. «а»п. 4 ст. 5 Декрету КМ України № 15-93, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:
вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:
вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України;
вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;
платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;
платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій.
Згідно з п.1 ст. 9 цього Декрету, валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.
Як вже зазначалося вище, Товариство виконало вимоги чинного законодавства в частині отримання реєстраційного свідоцтва банківської установи.
Таким чином, суд не вбачає в діях позивача порушення вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»від 19.02.1993 р № 15-93, Указу Президента України «Про врегулювання порядку додержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»від 27.06.1999 р. №734 та п. 1.7 «Положення про порядок отримання резидентами позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентами»затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 року № 270, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.07.2004 р. за №885/9484 при розрахунках з нерезидентом за Договором позики від 24.07.2006 р. № 1 та Додаткової угоди від 25.10.2006 р. до даного Договору.
Щодо позовної вимоги про визнання позапланової перевірки яка проводилася в період з 03.12.2008 р. по 16.12.2008 р. неправомірною, суд зазначає наступне.
Як встановлює ч. 4 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року за № 509-ХІІ, державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ці документи, за наявністю торгових патентів.
Відповідно до ч. 1 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.
Відповідно до ч. 6 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби.
Позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом.
Згідно ст. 11-2 Закону України „Про державну податкову службу в Україні", посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, підставою для проведення позапланової перевірки був лист Головного управляння Національного банку України по м.Києву і Київській області від 23.01.2007 р. № 10-201/1764 з приводу порушення по договору позики від 24.07.2006 р. № 1.
В матеріалах справи наявний наказ начальника Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 03.12.2008 р. № 266 «Про проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «Агро Інвест Україна»код ЄДРПОУ 34478187», який оформлений належним чином та відповідає вимогам чинного законодавства.
Тобто, для проведення планової перевірки працівники мають право приступити при наявності належним чином оформленого наказу керівника про проведення перевірки.
Отже, суд вважає, що при проведенні перевірки порушень чинного законодавства України співробітниками податкового органу не було.
Що стосується позовної вимоги про скасування акту № 333/22-216/34478187 від 17.12.2008 року «Про результати виїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Інвест України»з питання дотримання валютного законодавства України на підставі листа від 23.01.2007 р. № 10-201/1764 Головного управлянні Національного банку України по м. Києву і Київській області з приводу порушення по договору позики від 24.07.2006 р. № 1», суд виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 чинного роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” № 02-5/35 від 26.01.2000 року (із змінами та доповненнями) акт державного чи іншого органу -це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно -правових актів чи правових актів індивідуальної дії).
Оскільки, акт перевірки Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва не має обов'язкового характеру, обов'язок щодо сплати штрафних санкцій у позивача виник на підставі спірних рішень про нарахування штрафних санкцій та донарахування частини чистого прибутку (доходу), то за таких обставин суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання незаконним акта перевірки та довідки перевірки та вважає їх такими, що задоволенню не підлягають.
Також, суд не погоджується з позовними вимогами позивача щодо скасування рішення про результати розгляду первинної скарги від 16.03.2009 р. № 12408/10/25-2011 з огляду на наступне.
Порядок розгляду скарг платників податків встановлений п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ та «Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби»затвердженого наказом ДПА України від 03.03.1998 р. № 93 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 02.03. 2001 р. N 82), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.03.2001 р. за № 238/5429.
Відповідно до п.п. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України № 2181-ІІІ, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги - до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього….
Остаточне рішення вищого (центрального) органу контролюючого органу за заявою платника податків не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку.
Згідно з п.п. 5.2.4 цієї статті, процедура адміністративного оскарження закінчується:
останнім днем строку, передбаченого підпунктом 5.2.2 цього пункту для подання заяви про перегляд рішення контролюючого органу, у разі коли така заява не була подана у зазначений строк;
днем отримання платником податків рішення контролюючого органу про повне задоволення скарги, викладеної у заяві;
днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню.
День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.
На підставі рішення про результати розгляду скарги податковим органом приймаються податкові повідомлення -рішення, які є підставою для сплати податкового зобов'язання.
Частиною 2 ст.2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень , дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 17 цього Кодексу компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Кодекс адміністративного судочинства України не містить визначення термінів нормативно-правовий акт та правовий акт індивідуальної дії.
За усталеними в теорії права підходами до класифікації актів нормативно -правовий акт -виданий суб'єктом владних повноважень документ, який встановлює, змінює чи припиняє дію обов'язкових правил поведінки, обмежених в часі, просторі та за колом осіб, та призначений для неодноразового застосування. Правовий акт індивідуальної дії -виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акту/актів/ щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків чітко визначеного суб'єкта /суб'єктів/, якому він адресований.
Обов'язковою ознакою як нормативно-правового так і правового акту індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта /суб'єктів/, дотримання якої забезпечується правовими механізмами.
Тобто, рішення про результати розгляду скарги не є рішенням (нормативно -правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії) в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому не може бути визнане нечинним, як цього вимагає позивач.
Щодо скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.12.2008 р. № 0004772220/0 на суму 19 776,00 грн. суд зазначає, що за результатом розгляду первинної скарги підприємства, вказане рішення було залишене без змін. Та на підставі рішення про результати розгляду первинної скарги від 16.03.2009 р. № 12408/10/25-2011 було прийняте нове рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 23.03.2009 р. № 0004772220/0/1. Однак вказане рішення прийняте на тих самих підставах та містить ту ж суму, яка вказана і в рішенні з дробом «0». Тому, суд дійшов до висновку про скасування кінцевого рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 23.03.2009 р. № 0004772220/0/1.
Окрім того, суд не погоджується з твердженням позивача щодо необхідності застосування вимог статей 238, 241 та 250 Господарського кодексу України, виходячи з наступного.
Згідно із ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Згідно зі ст. 238 цього Кодексу за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Виходячи зі змісту ст. 1 Господарського кодексу України, цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 2 ГК України, учасниками відносин у сфері господарювання поряд з суб'єктами господарювання є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.
Як встановлює стаття 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»ДПІ в районах, містах без районного поділу, районах у містах, МДПІ та ОДПІ здійснюють, зокрема, контроль за додержанням законодавства про податки, інші платежі.
Таким чином, в даних правовідносинах ДПІ не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, а також безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.
Крім того, згідно із ст. 4 ГК України, не є предметом регулювання цього Кодексу: адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.
Преамбулою Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Згідно із пп. 15.1.1 ст. 15 Закону за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом (або іншими Законами України), не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Відповідно до вимог п. 17.3 Закону сплата (стягнення) штрафних санкцій прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.
Тому, суд дійшов до висновку, що застосовані до позивача штрафні санкції не є адміністративно-господарською санкцією у розумінні норм ГК України, а тому відсутні підстави щодо застосування до спірних правовідносин строків застосування санкцій, передбачених ст. 250 вказаного Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог .
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідач не надав суду належних доказів щодо правомірності прийнятого ним рішення на суму 19 776,00 грн.
Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 23.03.2009 р. № 0004772220/0/1 на суму 19 776,00 грн.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Судові витрати у розмірі 1,70 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Інвест Україна»з Державного бюджету України.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя Добрянська Я.І.