24 січня 2012 р. < Текст >Справа № 6184/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Попка Я.С.
суддів Онишкевича Т.В., Яворського І.О.
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 6 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області, управління праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації про перерахунок та виплату пенсії та щорічної допомоги на оздоровлення,-
У травні 2010 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області, управління праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації, в якому просить: визнати неправомірними дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати основної пенсії та додаткової пенсії за шкоду заподіну здоров'ю, йому, як особі, котра постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи з порушенням вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; визнати неправомірними дії відповідача 2 щодо нарахування та виплати щорічної допомоги на здоровлення, йому, як особі, котра постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи з порушенням вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати відповідача 1 провести перерахунок та сплатити недоплачені суми основної пенсії, йому, як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (ІІІ групи інвалідності), згідно вимог ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку не нижче 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка повинна становити 50% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з врахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з період з 01.01.2006 року по дату винесення рішення у справі з урахуванням проведених виплат; зобов'язати відповідача 2 провести йому перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення, як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбаченої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виходячи з розміру 4 мінімальних заробітних плат за 2006-2010 роки; визнати за ним право на отримання основної пенсії згідно положень ст. 50, 54 ЗаконуУкраїни «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з розрахунку не нижче 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка
___________________________________________________________________________________________Головуючий у І інстанції - ОСОБА_2 ряд. ст. зв. № 10.3.2 Суддя-доповідач ОСОБА_3 Справа № 2-207/10/0309 Справа № 6184/11/9104.doc
повинна становити 50% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; визнати за ним право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виходячи з розміру 4 мінімальних заробітних плат; зобов'язати відповідача 1 встановити йому, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (III групи інвалідності), основну пенсію у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно вимог ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ; зобов'язати відповідача 2 встановити йому, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії (ІІІ групи інвалідності), щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних шат згідно вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-ХП.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач, зазначає, що йому встановлена IIІ група інвалідності, пов'язана з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС. Статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлено, що особам, віднесеним до 1 категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія для інвалідів IІI групи у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком, а ст. 54 вищезгаданого Закону, - в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим по IIІ групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком. Як потерпілий від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважає, що має право на щорічну одноразову грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат як інвалід ІІІ групи в 2006-2010 роках відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». На письмові звернення щодо перерахунку пенсії та одноразової допомоги на оздоровлення управлінням Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області та управлінням праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації відмовлено. Вважає такі дії відповідачів неправомірними, а тому просить позов задовольнити.
Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 6 липня 2010 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області щодо виплати ОСОБА_1 державної пенсії та даткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю. Визнано за ОСОБА_1 право на отримання державної пенсії у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату державної пенсії у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, виходячи з встановленого відповідними зоконами розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 25 травня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 6 липня 2010 року з врахуванням проведених виплат. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є потерпілим від наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії, визнанний інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, та відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII має право на пенсію, не нижчу шести мінімальних пенсій за віком, і додаткову пенсію у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.
Відповідачем - управлінням Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області неправомірно та всупереч зазначеному Закону № 796-XII здійснено розрахунок пенсії позивача виходячи з Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» та Постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян». Тому, з урахуванням загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, при розрахунку державної та додаткової пенсії позивача підлягає застосуванню розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений законом про Державний бюджет України на відповідний рік, на підставі якого і має визначатися мінімальний розмір пенсії за віком.
Крім того, Конституційний Суд України своїм рішенням від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які зменшували розмір оспорюваної пенсії.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи її таким, що винесене з порушенням норм матеріального права, відповідач оскаржив його, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Любешівського районного суду Волинської області від 6 липня 2010 року та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог до управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що обчислення та виплата пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» здійснюється в порядку визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» та Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян».
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило а тому, суд апеляційної інстанції, у відповідності до п.п. 1, 2, ч.1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
На момент подання вказаної позовної заяви та розгляду її судом першої інстанції дані правовідносини у відповідності до п.2 ч.1 ст.15 ЦПК України (в редакції, чинній до моменту ухвалення рішення Конституційного суду України № 19-рп/2010 від 09 вересня 2010 року) повинні були розглядатися у порядку цивільного судочинства. А тому в даному випадку мав би застосовуватися строк позовної давності, що встановлюється ст. 257 ЦК України, тривалістю у три роки, який вірно був застосований судом першої інстанції.
Однак, відповідно до рішення Конституційного суду України №19-рп/2010 від 09 вересня 2010 року положення п.2 ч.1 ст.15 ЦПК України було визнано неконституційним та втратило чинність. Таким чином, подальший розгляд даної справи в порядку цивільного судочинства неможливий.
У відповідності до ч. 2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах, здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Однак, враховуючи те, що на даний час вказані правовідносини підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, то застосування строків позовної давності згідно Кодексу адміністративного судочинства України фактично означатиме застосування правила зворотної дії у часі норм процесуального закону, що є порушенням права позивача на доступ до правосуддя, передбаченого статтею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року. Аналогічну позицію висловлено Європейським судом з прав людини у рішенні в справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року. А тому, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про доцільність застосування норм цивільного судочинства, а саме трьохрічного строку позовної давності.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Як безспірно встановлено, позивач є потерпілим від наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується копією посвідченням серії А №090359, виданим Волинською обласною державною адміністрацією, та згідно із копією довідки МСЕК №030310 визнаний інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС. Положеннями статті 14 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» його віднесено до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до статті 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами IІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів IІI групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.
За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що позивач має право на призначення основної пенсії в розмірі, не нижчому 6 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У своєму рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).
Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» звернув увагу на те, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Крім того, згідно із положеннями ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
З урахуванням наведеного та виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова КМ України № 1 від 03.01.2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
У вказаному Законі викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я. Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень. Отже, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом № 796-XII, є неправомірним і безпідставним.
Суд апеляційної інстанції визнає безпідставним покликання відповідача на ч.5 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, а також інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.
Зі статей 50 та 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка носить імперативний характер, на переконання колегії суддів свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення такого мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачеві слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Тому відмова відповідача у проведенні такого перерахунку у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, є протиправною.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п. 28 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими було змінено редакцію ст. 54 Закону № 796-XII та обмежено право на отримання спірної пенсії, із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до переконання про підставність задоволення судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області провести перерахунок та виплату належної йому основної та додаткової пенсії виходячи з вимог ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 25 травня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 6 липня 2010 року.
З огляду на положення ст.ст. 21, 105,162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю. Встановивши, що відповідач у справі порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними і зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних позивачу сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення чи виплату їх конкретних розмірів.
Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 195, п.п. 1, 2, ч.1 ст. 197, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області залишити без задоволення, а рішення Любешівського районного суду Волинської області від 6 липня 2010 року у справі № 2-207/10 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області, управління праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації про перерахунок та виплату пенсії та щорічної допомоги на оздоровлення - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя Я.С. Попко
Судді Т.В. Онишкевич
ОСОБА_4