"09" вересня 2009 р. Справа № 02/2030
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д., із секретарем судового засідання Давиденко В.Г., за участю представників:
позивача: Бабій В.І. -за довіреністю, відповідача: Почтар П.К. -голова правління кооперативу, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси справу
за позовом комунального підприємства "Уманьводоканал"
до житлово-будівельного кооперативу № 10
про спонукання відповідача до укладання договору,
Комунальним підприємством "Уманьводоканал" подано позовну заяву від 29.07.2009 року, у якій позивач просить зобов'язати житлово-будівельний кооператив № 10 м. Умань укласти договір № 135 від 01.07.2009 року про надання послуг з водопостачання та водовідведення в редакції позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на наступне:
- відповідно до статті 19 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з “...об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів”;
- за приписом вказаної статті договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті;
- за характером діяльності, згідно статті 1 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання”, позивач є підприємством питного водопостачання, відповідач -споживачем питної води;
- згідно рішення Уманської міської ради від 27 липня 2006 року № 369 позивач надає послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, а виконавцем житлово-комунальних послуг населенню згідно з Порядком є власник будинку або уповноважений представник власника (правління ЖБК або ОСББ -лист-роз'яснення Державної Академії ЖКГ № 1/1/8-01 від 16.01.2009р.).
- Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства ЖКГ України № 190 від 27.06.2008 року, пунктами 2.1, 5.1., 5.2., 5.3. визначено, що вода відпускається виключно на підставі договорів за показами лічильників, встановлених на межі балансової належності, тобто на вводі в будинок;
- 02 липня 2009 року за вихідним № 655/02 відповідачу було надіслано Договір № 135 від 01 липня 2009 року для підписання, але відповідач повернув позивачу договір без підпису, протоколу розбіжностей та застережень в договорі.
Представник позивача у судовому засіданні, підтримуючи позовні вимоги, посилалася на доводи і міркування, викладені у позовній заяві та у Поясненнях за позовом від 03.09.209 року (а.с. 238), просила задовольнити позов повністю та пояснила, що відповідно до Примірного статуту ЖБК у разі, якщо правління кооперативу самостійно здійснює функції управителя, воно за договором з постачальниками комунальних послуг може бути колективним замовником (абонентом) таких послуг і несе повну відповідальність за не своєчасну сплату вартості фактично спожитих членами кооперативу комунальних послуг; жилий будинок знаходиться на балансі житлово-будівельного кооперативу, так як він на баланс РЕУ не передавався, тому голова правління даного будинку виступає одночасно управителем та балансоутримувачем даного будинку.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 68-72) заперечив проти задоволення позову з мотивів його безпідставності, оскільки ЖБК не наділено правом забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення, надання таких послуг та укладення такого договору із позивачем не передбачено Статутом кооперативу, мешканці будинку не надавали такого права правлінню ЖБК, яке не є споживачем послуг на водопостачання, оскільки кооператив утримує лише місця загального користування; у будинку відсутні будь-які крани для споживання води, відсутній загальнобудинковий лічильник, і крани та лічильники обліку використаної води встановлені у всіх без винятку квартирах, власники квартир самостійно сплачують кошти позивачу по окремих квитанціях на підставі показників лічильників у квартирах.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечила проти вимог позивача, вважаючи їх безпідставними, оскільки відповідач не укладав і не визнає договір № 135; плату за воду та каналізацію вносять мешканці квартир кожен по лічильнику, так як у всіх без винятку квартирах встановлені лічильники; ЖБК № 10, як юридична особа, не користується послугами позивача, тому й кошти не сплачує; посилання позивача на статтю 19 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” відповідач вважає безпідставним, оскільки ЖБК № 10 не наділено правом забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення, надання таких послуг не передбачено Статутом кооперативу.
У судовому засіданні оголошувалася перерва із 26.08.2009 по 09.09.2009 на підставі статті 77 ГПК України.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд встановив наступне.
Комунальне підприємство "Уманьводоканал" звернулося до господарського суду із позовною заявою про зобов'язання житлово-будівельного кооперативу № 10 м. Умань укласти договір № 135 від 01.07.20009 року про надання послуг з водопостачання та водовідведення в редакції позивача.
Позивач обґрунтовує свою вимогу тим, що він вважає відповідача споживачем послуг з водопостачання та водовідведення і вважає, що відповідач зобов'язаний укласти договір із позивачем, який є виконавцем житлово-комунальних послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.
Однак, суд приходить до висновку, що доводи позивача є безпідставними, а позов не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Комунальне підприємство "Уманьводоканал" та житлово-будівельний кооператив № 10 є учасниками відносин у сфері господарювання відповідно до Господарського кодексу України, далі - ГК України.
Згідно частини 1 статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами -юридичними особами на підставі договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно частини 2 статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Як вбачається із матеріалів справи та із пояснень і доводів представників сторін, між сторонами не досягнута згода щодо всіх істотних умов для договорів даного виду, відповідач взагалі заперечує проти укладення такого договору, не вважаючи ЖБК № 10 (як юридичну особу) споживачем питної води у розумінні Закону України “Про питну воду та питне водопостачання”.
В частині 8 статті 181 ГК України вказано, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Згідно статті 187 Господарського кодексу України судом розглядаються спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом. У судовому засіданні сторони погодилися на розгляд судом спору між сторонами щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача укласти Договір № 135 від 01.07.2009 року.
За визначенням статті 1 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” підприємство питного водопостачання -це суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об'єктів централізованого питного водопостачання, забезпечує населення питною водою за допомогою пунктів розливу (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв) підготовки питної води та виробництво фасованої питної води, споживач питної води -це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб, а питне водопостачання -це діяльність, пов'язана з виробництвом, транспортуванням та постачанням питної води споживачам питної води, охороною джерел та систем питного водопостачання.
Згідно статті 4 Закону підприємства питного водопостачання та споживачі питної води є суб'єктами відносин у сфері питної води та питного водопостачання.
В абзаці четвертому частини першої статті 19 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання”, на яку посилається позивач, вказано, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів.
Відповідно до частини 3 статті 19 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” порядок надання споживачам послуг з питного водопостачання встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 затверджені Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, в яких вказано, що ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (іменується як виконавець), і фізичною та юридичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Як стверджує представник відповідача та не спростував позивач, мешканці квартир ЖБК 3 10 оплачують вартість послуг з водопостачання індивідуально, відповідно до показів лічильників, що відповідає припису пункту 10 Правил, в якому вказано, що оплата послуг за показаннями квартирних засобів обліку провадиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору холодної та гарячої води у квартирі незалежно від наявності засобів обліку на вводах у багатоквартирний будинок. Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 16 цих Правил (тобто у разі виникнення сумнівів щодо правильності показань квартирних засобів обліку).
Позивач посилається на пункти 2.1, 5.1., 5.2., 5.3. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 року, однак, суд зазначає, що позивач невірно тлумачить вказані положення Правил. В пункті 5.2. Правил вказано, що вузли обліку повинні розташовуватись на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу. Відповідно до пункту 1.2. Правил межа балансової належності - це лінія розподілу елементів систем водопостачання та водовідведення і споруд на них між власниками або користувачами. У названих позивачем та інших пунктах Правил не вказано про обов'язок встановлення засобів обліку споживання води саме на вводі в будинок. В пункті 1.1. Правил не виписане значення терміну “споживач” та вказано, що інші терміни вживаються у значенні, наведеному у Законі України “Про житлово-комунальні послуги”. Відповідно до пункту 1 статті 1 вказаного Закону споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. З огляду на викладене, суд вважає правомірним встановлення засобів обліку споживання води у квартирах мешканців будинку, які в ньому проживають та які сплачують за фактично спожиту воду відповідно до показів лічильників.
Позивачем не подано суду доказів того, що Житлово-будівельний кооператив № 10 отримує чи має намір отримувати послуги з постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Позивачем не заперечено факт наявності в усіх квартирах кооперативу засобів обліку споживання води та факт відсутності у будинку загальнобудинкових водорозбірних кранів. Стверджуючи про обов'язок ЖБК № 10 укласти договір із позивачем, фактично позивач примушує відповідача стати споживачем житлово-комунальної послуги, однак, про це не виражена воля ні відповідача (як юридичної особи), ні мешканців будинку.
Суд вважає, що позивач не довів, що Житлово-будівельний кооператив № 10 є споживачем питної води у розумінні Закону України “Про питну воду та питне водопостачання”, не довів позивач також того, що Житлово-будівельному кооперативу № 10 передано право забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення, як це передбачено статтею 19 вказаного Закону. В даній ситуації навпаки - мешканці будинку сплачують кошти безпосередньо позивачу, фактично підтверджуючи наявність договірних відносин між ними, а позивач не заперечує це, надаючи послугу та приймаючи кошти від мешканців протягом майже двох років.
Суд вважає, що позивач не вказав законних підстав для розмежування принципів укладення договорів із споживачами питної води, які проживають у будинках ЖБК та в будинках РЕУ.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Тому суд критично оцінює подані суду докази, в тому числі протилежні за своїми висновками листи та роз'яснення МЖКГ і Академії МЖКГ, на які посилаються позивач та відповідач, і приймає рішення відповідно до приписів чинного законодавства України.
З огляду на викладене, суд вважає, що позов комунального підприємства "Уманьводоканал” задоволенню не підлягає.
На підставі статті 49 ГПК України понесені позивачем витрати повністю покладаються на позивача і йому не відшкодовуються.
Керуючись статтями 49, 82-85 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.
Суддя А.Д. Пащенко
Рішення підписане суддею 15.09.2009