Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"16" вересня 2009 р. Справа № 47/48-09
вх. № 6121/5-47
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Диба М.М., дов. б/н від 09.01.2009р.
відповідача - не з'явився
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріч-ТОТ", м. Харків
до Приватного підприємства "Медфарм", м. Харків
про стягнення 2666,88 грн.
Позивач (Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріч-ТОТ") звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Приватного підприємства "Медфарм" 2017,79 грн. основного боргу, 239,94 грн. пені, 33,83 грн. 3% річних, 173,53 грн. інфляційних втрат, 201,79 грн. штрафу.
Позивач у судовому засіданні надав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої вказує на часткове погашення основного боргу відповідачем в сумі 500,00 грн., з урахуванням чого просить суд стягнути на його користь 1517,79 грн. основного боргу, 239,97 грн. пені, 173,53 грн. інфляційних збитків, 33,83 грн. 3% річних та 201,79 грн. штрафу.
Враховуючи, що згідно ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд вважає, що зменшення розміру позовних вимог не суперечать інтересам сторін та діючому законодавству, тому приймаються судом та суд продовжує розгляд справи з урахуванням цих зменшень.
Відповідач у призначене судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, витребувані попередньою ухвалою суду документи не представив.
Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем 29.04.2008р. було укладено договір постачання товару №163-08.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, о положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до умов договору, а саме п.1.1., позивач поставляє і передає у власність відповідачу товар, відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору, а відповідач приймає цей товар та оплачує його на умовах і в порядку, визначених даним договором.
Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконував умови договору та додаткових угод до нього, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 2024,98 грн., що підтверджується видатковою накладною №8656Т від 26.12.2008р.
Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на видатковій накладній та кільцевою довіреністю б/н від 29.04.2008р.
Згідно накладної на повернення товару №8763Т від 26.12.2008р., відповідачем було здійснено повернення товару на загальну суму 4,85 грн.
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п.5.2. Договору відповідач здійснює розрахунок з позивачем за поставлений товар на умовах відстрочення платежу на 14 календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від позивача, якщо інше не передбачено додатковою угодою.
Відповідач частково розрахувався за отриманий по спірній видатковій накладній від 26.12.2008р. товар за спірним договором в сумі 500,00 грн., що підтверджується наданими до матеріалів справи копією банківської виписки.
За таких обставин, на час звернення позивача з позовом відповідачем залишилася несплачена вартість товару в сумі 1517,79 грн., що підтверджено матеріалами справи.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 1517,79 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.
Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь 239,97 грн. пені, 173,53 грн. інфляційних втрат, 33,83 грн. 3% річних та 201,79 грн. штрафу.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п.5.4. Додаткової угоди №2 від 10.12.2007р. до договору №07/0806 від 06.08.2007р. у разі якщо відповідач не виконав або прострочив виконання грошового зобов'язання передбаченого умовами цього договору, на першу вимогу позивача відповідач повинен сплатити повну суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,5 процентів від простроченої суми за кожен день такого прострочення, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Перевіривши нарахування пені та штрафу, суд приходить до висновку про обгрунтованість розрахунку позивача, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зважаючи на вищевикладене, перевіривши нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 102,00 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 626, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 216, 217, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Прийняти заяву про зменшення позовних вимог до розгляду та продовжити розгляд справи з її урахуванням.
2. Позов задовольнити повністю в сумі 2166,91 грн.
3. Стягнути з Приватного підприємства "МЕДФАРМ" (61064, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 153, код ЄДРПОУ 22687664) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріч - ТоТ" (61010, м. Харків, вул. Основ'янська, 55, код ЄДРПОУ 33901924) 1517,79 грн. основного боргу, 239,97 грн. пені, 173,53 грн. інфляційних втрат, 33,83 грн. 3% річних, 201,79 грн. штрафу, 102,00 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення підписано 16.09.2009р.
Суддя
справа №47/48-09