26.08.09
Чернігівської області
м.Чернігів тел. 698-166
просп.Миру,20 тел.77-44-62
Іменем України
26 серпня 2009 року Справа №8/115
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства „КАЗКА”, вул..Серьожникова,1, м.Чернігів (поштова адреса: вул..Преображенська, 14, м.Чернігів)
До відповідача: Чернігівської міської ради, вул..Магістратська, 7, м.Чернігів
Про визнання недійсним рішення та зобов'язання поновити договір
Суддя Т.Г.Оленич
Від позивача: Помазна С.І. -представник, довіреність №16 від 20.07.09р. (після перерви не з'явився)
Від відповідача: Вовк П.І. -начальник юридичного відділу, довіреність №3-15/559 від 25.06.09р. (після перерви не з'явився), Прокопович Т.Г. -головний спеціаліст, довір.пост. №3-15/89 від 28.01.09р.
Рішення приймається після перерви, оголошеної в судовому засіданні з 13.08.09р. по 26.08.09р. на підставі ч.3 ст.77 Господарського процесуального кодексу України.
Позивачем подано позов про визнання недійсним п.108 рішення Чернігівської міської ради від 04.02.08р. „Про надання, вилучення і передачу ділянок юридичним та фізичним особам в межах м.Чернігова”, та про зобов'язання відповідача поновити договір оренди земельної ділянки від 16.05.02р.
Позов мотивовано неправомірністю та безпідставністю відмови відповідача від поновлення договору оренди земельної ділянки оскаржуваним рішенням від 04.02.08р., оскільки в силу ст.33 Закону України „Про оренду землі” позивач, як добросовісний орендар, має переважене право на поновлення договору оренди після закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідач проти позову заперечує, стверджуючи, що рішення, яке оспорюється позивачем, прийнято в межах повноважень, наданих законом міській раді в галузі земельних відносин, та є відповідно оформленим волевиявленням орендодавця щодо розпорядження земельною ділянкою. Також відповідач зазначає, що право орендаря на поновлення договору виникає лише у випадку наявності у власника земельної ділянки бажання надати цю ділянку в подальшому в оренду, а зобов'язання власника земельної ділянки на поновлення договору оренди є порушенням права власності.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення та доводи сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:
16 травня 2002 року між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо- комерційним підприємством ”КАЗКА” (позивач у справі, орендар за договором) та Чернігівською міською радою (відповідач у справі, орендодавець за договором) на підставі рішення Чернігівської міської ради від 16.05.02р. (друга сесія двадцять четвертого скликання) укладено договір оренди земельної ділянки (далі за текстом - договір оренди), за умовами якого відповідач передав позивачу для улаштування літнього майданчика в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку площею 0,018га, розташовану у м.Чернігові по вул.Преображенській. Вказаний договір оренди 16.05.02р. зареєстрований
в Чернігівській міській раді, про що у книзі державної реєстрації договорів оренди вчинено запис №943.
Додатками до вказаного договору є план (схема) земельної ділянки та акт приймання-передачі земельної ділянки.
Ухвалою суду на підтвердження фактичної передачі та отримання спірної земельної ділянки в оренду від позивача судом витребовувалися належним чином засвідчені копії додатків до договору оренди земельної ділянки від 16.05.02р., які складалися як невід'ємна частина договору, однак вимоги ухвали суду позивачем не виконанні, витребуванні документи не наданні. Проте факт існування між сторонами орендних правовідносин сторонами не заперечується.
В пункті 2.2. договору оренди сторони встановили, що договір укладається строком на 5 років. Таким чином, строк дії договору оренди закінчився 16.05.07р.
Відповідно до розділу 5 договору оренди сторони домовились, що однією із підстав припинення орендних правовідносин, які виникли між ними, є закінчення строку дії договору. У разі припинення договору орендар має забезпечити виконання умов повернення земельної ділянки, визначених у пункті 2.3. цього договору.
Згідно із п.2.3. договору оренди сторони домовились, що у разі припинення договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю земельну ділянку в стані не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду. Земельна ділянка вважається повернутою орендодавцю з моменту підписання акту приймання-передачі.
Також, в п.4.2. договору оренди сторони узгодили, що орендар має право переважного придбання у власність орендованої земельної ділянки у відповідності до закону та переважного права за інших умов поновлення договору оренди.
В обґрунтуванні своїх вимог позивач зазначає, що після закінчення строку дії договору оренди він продовжував користуватися земельною ділянкою відповідно до умов договору оренди від 16.05.02р. згідно з її цільовим призначенням та щомісячно сплачував орендну плату. До того ж, позивач неодноразово звертався до відповідача з клопотанням продовжити термін дії договору оренди на строк 5 років, що підтверджується листами №5 від 03.04.07р., №08 від 27.11.07р., №02 від 03.03.08р. та №01 від 12.01.09р. (копії - а.с. 10-13).
В свою чергу, як стверджує позивач, повідомлення про відмову поновлювати договір оренди на новий строк, про звільнення земельної ділянки та вимоги про складання акту прийому-передачі земельної ділянки її власнику від відповідача на адресу позивача не надходили. Тільки 03.03.09р. до позивача надійшов лист від Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради, датований 02.02.09р. за №462 (копія -а.с.14), в якому позивачу було повідомлено про прийняте міською радою рішення від 04.02.08р. (двадцять четверта сесія п'ятого скликання), яким у продовженні строку короткострокової оренди земельної ділянки площею 0, 018га по вул. Преображенській, 2 у м.Чернігові для експлуатації літнього майданчика позивачу відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та законного інтересу в обраний ним спосіб.
4 лютого 2008 року Чернігівською міською радою на двадцять четвертій сесії п'ятого скликання прийнято рішення „Про надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним та фізичним особам в межах м.Чернігова”, в п.108 якого зазначено про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційному підприємству „Казка” в продовженні строк короткострокової оренди земельної ділянки площе. 0,018га по вул..Преображенскій, 2 для експлуатації літнього торгового майданчика.
За загальними правилами підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства, визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення в зв'язку з прийняттям даного акту прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Відповідно до ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Нормами чинного законодавства, передбачені такі форми права власності за суб'єктним складом як власність Українського народу, державна, комунальна та приватна, які є рівними перед законом.
В силу ст.324 Цивільного кодексу України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
Відповідно до п.12 розділу Х „Перехідні положення” Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Зі змісту ст.12 Земельного кодексу України вбачається, що розпорядження землями територіальної громади, у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень міської ради та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Пунктом 34 ст.26, п.2 ст.77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради.
Відповідно до ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Таким чином відповідач, приймаючи рішення від 04.02.08р. про відмову у продовженні строку дії договору оренди, діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст.ст.15, 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі є однією із істотних умов договору оренди та визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. В силу ч. 1 ст. 31 цього Закону договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Проте, ст.33 Закону України „Про оренду землі” передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням. Відповідачем не надано суду доказів надсилання позивачу у встановлений даною статтею строк листа-повідомлення із запереченнями проти продовження користування позивачем земельною ділянкою.
Разом з тим, аналіз змісту наведеної норми свідчить, що вказаною нормою не передбачений порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню. Наявність у добросовісного орендаря переважного права на поновлення договору також не означає його обов'язкове поновлення за будь-яких умов. До того ж, вказана норма не передбачає зміну відповідного рішення ради, яке є підставою для надання в оренду земельної ділянки, щодо встановлених в ньому строків оренди.
Таким чином, законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин, є прийняття радою відповідного рішення.
Отже, враховуючи, що чинним законодавством передбачається можливість передачі земельної ділянки в оренду, в тому числі на праві поновлення строку договору оренди, лише на підставі відповідно рішення органу місцевого самоврядування, суд приходить до висновку, що прийняте відповідачем рішення від 04.02.08р., яке оспорюється позивачем, за своїм змістом відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається свої майном на власний розсуд. Право власності є абсолютним та непорушним.
Зважаючи на те, що відповідно до вимог чинного законодавства необхідною умовою укладення, зміни та поновлення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування, а відтак визнання відповідного договору оренди поновленим за відсутності такого рішення є порушенням виключного передбаченого Конституцією України та законами України права цього органу на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями.
Крім того, переважне право орендаря на поновлення договору оренди земельної ділянки виникає лише у випадку наявності у власника бажання в подальшому здавати земельну ділянку в оренду, а тому право орендаря може бути порушено у разі передання земельної ділянки орендодавцем іншій особі.
З доказів наявних у матеріалах справи не вбачається, що відповідач має намір або передав спірну земельну ділянку в оренду іншій особі, а тому приймаючи рішення про відмову в продовженні строку дії договору оренди, відповідач жодним чином не порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсним п.108 рішення Чернігівської міської ради від 04.02.08р. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
З цих же підстав, викладених вище, не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання відповідача поновити договір оренди земельної ділянки від 16.05.02р. на тих самих умовах, які передбачені договором. Крім того, суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що оскільки право розпорядження майном, в тому числі земельною ділянкою, належить виключно власнику, а тому ніхто не може примусити власника здійснити розпорядження його майном, крім випадків передбачених законом.
Приймаючи до уваги до вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають в повному обсязі.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”, Законом України „Про оренду землі”, ст.ст.12, 116, 124, Земельного кодексу України, ст.ст.316, 319, 324 Цивільного кодексу України, ст.ст.49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Суддя Т.Г.Оленич