03.09.2009 Справа № 12/55
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, м. Ужгород
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Горизонт”, с. Сокирниця Хустського району
третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Управління державного казначейства у Хустському районі, м. Хуст
про зобов'язання повернути орендоване майно.
Суддя Тисянчин В. М.
Представники:
Від позивача - Фраткіна Т. В., (представник за довіреністю № 6 від 10.01.2009 року)
Від відповідача -Радь І. І., (представник за довіреністю від 07.07.2009 року)
Від третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Борейко Л. О., (представник за довіреністю № 12-09/119 від 16.01.2007 року) та Рябінічева А. С., (представник за довіреністю № 14-18/125-2801 від 22.07.2009 року)
СУТЬ СПОРУ: заявлено позов Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області, м. Ужгород до товариства з обмеженою відповідальністю „Горизонт”, с. Сокирниця Хустського району за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Управління державного казначейства у Хустському районі, м. Хуст про зобов'язання повернути орендоване майно.
Сторонам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід судді не надходило.
Представник позивача підтримує позовні вимоги, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи.
Представник третьої особи у судовому засіданні не заперечив необхідність повернення орендованого майна, підтримав позицію позивача в тому, що претензій до орендаря при використанні об'єкту оренди немає, майно своєчасно страхується та сплачується орендна плата.
Представник відповідача заперечив позов в повному обсязі з мотивів викладених у письмовому відзиві на позов (вх. № 6271 від 20.08.2009 року), зокрема, посилається на те, що не отримав від позивача листи -повідомлення про намір не продовжувати термін дії договору оренди та повернення
продовження рішення Господарського суду Закарпатської області по справі № 12/55 від 03.09.2009 року
орендованого приміщення, про що ствердив повідомленням Сокирницького відділення поштового зв'язку від 22.07.2009 року та від 27.07.2009 року, в яких значиться, що листи були вручені сусідам відповідача. До того ж, відповідач зазначив, що не уповноважував будь -кого отримувати його кореспонденцію.
Через задоволення клопотання сторін, спонукання судом сторін до добровільного врегулювання спору розгляд справи відкладався та оголошувалася перерва з 20.08.2009 року до 03.09.2009 року (ст. 77 ГПК України) -а/с-29 звороту.
Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представників кожної сторони та третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача, суд
Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області, як орендодавцем та ТзОВ „Горизонт”, як орендарем 18.05.2006 року укладений договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності -нежитлове приміщення під офіс площею 22,0 кв. м. розташованого на першому поверсі будівлі під літерою „А”, розміщеною за адресою: м. Хуст, вул. Карпатської Січі, 38, що перебувала на балансі Управління державного казначейства у Хустському районі.
За умовами договору орендар зобов'язався у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу у належному стані (п. п. 2. 4, 10.7) орендоване майно.
Посилаючись на ст. 73 Закону України „Про державний бюджет України
на 2009 рік” орендодавець листом № 11 - 06 - 01344 від 03.04.2009 року звернувся до орендаря та до Управління державного казначейства у Хустському районі з повідомленням про те, що після закінчення терміну договору, його дія продовжуватися не буде та запропонував орендарю після закінчення терміну дії договору звільнити займане приміщення і передати по акту приймання -передачі балансоутримувачу (а/с 17). Листом № 11 - 06 - 02462 від 01.06.2009 року орендодавець повторно інформував про закінчення терміну дії договору 17.05.2009 року і необхідність звільнити об'єкт оренди. В зв'язку з невиконанням орендарем його вимоги звернувся до суду з даним позовом.
Аналізуючи аргументи сторін, кола доказів щодо припинення дії договору або автоматичного продовження його дії скеровує суд розмежувати лінію дослідження ліміту відповідальності за зобов'язаннями сторін у конкретній справі при конкретних обставинах та зобов'язує його констатувати про відсутність правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Пунктом 9.11 договору передбачено, що взаємовідносини сторін не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України.
продовження рішення Господарського суду Закарпатської області по справі № 12/55 від 03.09.2009 року
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається укладеним на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Аналогічну норму містить ст. 764 Цивільного кодексу України.
За твердженнями орендодавця вищевказані листи РВ ФДМУ були надіслані. Факт їх одержання орендарем заперечується. Належні докази, які б підтверджували факт надіслання на адресу орендаря відповідної заяви про припинення договору оренди в період дії договору або протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, а також підтвердження того, що таке попередження було орендарем отримано, відсутні.
До того ж, за відомостями Сокирницького відділення поштового зв'язку від 22.07.2009 року та від 27.07.2009 року листи були вручені сусідам відповідача, які неуповноважені на їх отримання.
Відповідно до ч. 2 п. 94 Постанови КМУ № 270 від 05.03.2009 року „Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку” прості та рекомендовані поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичні друковані видання, адресовані юридичним особам, можуть доставлятися з використанням абонентських поштових скриньок, що встановлюються на перших поверхах приміщень чи інших доступних для цього місцях або у канцелярії, експедиції тощо, розміщені на поверхах приміщень, чи видаватися в приміщеннях об'єкта
поштового зв'язку представникам юридичних осіб, уповноваженим на одержання пошти.
В даному випадку ні відповідачем у справі, ні його уповноваженими представниками не одержувалось жодних поштових повідомлень.
Враховуючи, що виникнення правових наслідків пов'язаних з фактом неотримання орендарем повідомлення про припинення спірного договору, суд констатує, що з огляду на ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” договір вважається продовженим на наступні три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Водночас, після 18.05.2009 року відповідач продовжує користуватися орендованим майном на тих же умовах, сплачує орендну плату, зокрема, сплачено оренду за травень, червень, липень, що свідчить про те, що дія договору фактично продовжена. Наведене стверджено відповідачем документально.
Втім, згідно ч. 3 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” після закінчення терміну договору оренди орендар, який
продовження рішення Господарського суду Закарпатської області по справі № 12/55 від 03.09.2009 року
належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право
за інших рівних умов на укладання договору оренди на новий термін.
Отже, відповідач правомірно на даний час продовжує користуватися орендованим майном на підставі договору оренди від 18.05.2006 року, позовні вимоги РВ ФДМУ по Закарпатській області про повернення майна є необґрунтованими, тому позов задоволенню не підлягає.
Посилання позивача на ст. 73 Закону України „Про державний бюджет України на 2009 рік”, якою передбачено, що після закінчення строку дії договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки бере участь у конкурсі на отримання права оренди державного та комунального майна, судом відхиляється з огляду на те, що позивачем помилково ототожнюється правовий інститут пролонгації договору оренди державного майна (продовження договору на той же строк та на тих самих умовах), закріпленого ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору та правового інституту продовження договору на новий строк внаслідок переважного права добросовісного орендаря (ч. 3 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”) особливості реалізації якого у 2009 році визначені зазначеною нормою Закону України „Про державний бюджет України на 2009 рік”.
Застосовуючи у нормах цивільного законодавства морально -правових категорій „справедливість”, „розумність”, „добросовісність” і активне застосування відповідних загальноправових та галузевих принципів при здійсненні судочинства, судом виокремлюються ті норми Цивільного кодексу України, які вимагають додержуватися моральних засад суспільства при визначенні обсягу цивільної правоздатності, здійсненні цивільних прав і обов'язків (ч. 1 ст. 19, ч. 4 ст. 13, ч. 4 ст. 26, ч. 2 ст. 300, ч. 2 ст. 319 ЦК України).
Законодавчо закріплений імператив добросовісності і у зобов'язальних відносинах (ч.3 ст. 509 ЦК України).
У порушеному контексті є також те значення, що надається моралі, саме як одному з головних елементів визначення суті права -у рішеннях Конституційного суду України, зокрема, (рішення КСУ від 24.03.2005 року № 2 - рп/2005 та від 02.11.2004 року № 15 - рп/2004), де зазначено: „одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства”.
Позаяк, Пленум Верховного суду України в п.2 Постанови від 01.11.1996 року № 9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” роз'яснив, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є норми прямої дії, суди при розгляді
продовження рішення Господарського суду Закарпатської області по справі № 12/55 від 03.09.2009 року
конкретних справ мають оцінювати зміст будь -якого закону чи іншого нормативно -правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.
Пунктом 5 вказаної Постанови визначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Викладене вище та ст. 43 ГПК України зобов'язують суд при оцінці доказів у справі застосувати ст. 58 Конституції України, де закони та інші нормативно -правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Обґрунтованість заперечень позову відповідачем підсилює ч. 7 ст. 41 Конституції України, де використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, про що наголошує позиція у справі третьої особи на боці позивача.
Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку -письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.
Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. ст. 2, 23 Закону України „Про судоустрій України”; ч.2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”; ст. 764 ЦК України; ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 77, 82 - 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволені позову відмовити.
Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Тисянчин В. М.