Запорізької області
18.06.09 Справа № 28/197/09
Суддя
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мама Мьюзик», м.Київ
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «РИФ», м.Запоріжжя
Суддя О.В. Яцун
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Желєзняк О.В. - представник на підставі довіреності №3 від 06.05.2009р.
Заявлені вимоги про стягнення з відповідача компенсації за публічне виконання музичного твору «Серебром»без отримання дозволу у сумі 12100грн. та 1210грн.00коп. штрафу.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.04.2009р. порушено провадження у справі №28/197/09, судове засідання призначено на 03.06.09р., у сторін витребувані всі необхідні документи та докази для розгляд справи.
За клопотанням представника позивача здійснюється звукозапис судового процесу за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг».
З метою надання додаткових доказів розгляд справи було відкладено на 18.06.2009р.
До початку судового засідання на адресу суду надійшло клопотання від позивача про відкладання розгляду справи.
Клопотання судом відхилено, оскільки позивач є юридичною особою і керівник підприємства не був позбавлений права уповноважити іншу особу представляти інтереси ТОВ «Мама Мьюзик»в судовому засіданні.
Представник відповідача проти позову заперечує, в обґрунтування заперечень посилається на те, що позивачем не надано оригіналів документів, які посвідчують належність йому авторських прав на музичний твір. Між тим, відсутність оригіналів таких документів ставить під сумнів належність авторського права на твір позивачу, а тому відповідач заперечує те, що позивач володіє авторськими правами на вказаний твір. Крім того, звертає увагу суду, що Акт фіксації використання об'єктів інтелектуальної власності від 09.04.2009р. складено одноособово Немерюком О.А. та Гордієнком Д.В. Тобто, акт фіксації був зроблений одноособово особою, яка є уповноваженим представником зацікавленої сторони. Також відповідач зазначає, що функції контролю згідно з Положенням про державного інспектора з питань інтелектуальної власності, затвердженим постановою КМУ від 17.05.2002 р. № 674, покладено на державного інспектора з питань інтелектуальної власності. Встановлення будь-яких фактів, що підлягають оцінці судом для визначення вини і відповідальності особи належить до виключної компетенції державного інспектора з питань інтелектуальної власності. Представник позивача Немерюк О.А. не є таким інспектором. На підставі зазначеного, просить в задоволені позовних вимог відмовити.
Суд визнав надані документи достатніми для вирішення спору по суті та прийняття рішення. У відповідності до норм ст. 85 ГПК України представнику відповідача за його згодою було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд встановив,
Відповідно до договору про відчуження авторських прав від 05.10.2006р., укладеного в м.Києві між громадянкою України (псевдонім -Торія Таль) (Автор) та ТОВ «Мама Мьюзік»(Правонабувач), сторони узгодили, що автор відчужує на користь Правонабувача, а Правонабувач отримує виключні, усі в повному обсязі, права.
Пунктом 1.2 договору сторони узгодили, що правонабувач як власник майнових авторських прав за цим договором на Твір (вірш, текст до музичного твору (пісні)), має право на свій розсуд дозволяти або забороняти використовувати Твір будь-якими способами, будь-яким чином користуватися, володіти та розпоряджатися отриманими за цим Договором Правами.
Пунктом 2.4 договору сторонами узгоджено, що строк дії прав співпадає зі строком охорони прав, передбачених відповідно до цього договору, та визначається відповідно до чинного законодавства України та країн реалізації та використання належних Правонабувачіві Прав.
Також, 05.10.2006р. між громадянкою України (псевдонім -Торія Таль) (Автор) та ТОВ «Мама Мьюзік»(Правонабувач) було укладено договір про відчуження авторських прав на Твір (завершену музичну форму (музику)).
Позивачем надано Акт фіксації використання об'єктів інтелектуальної власності від 26.03.2009р., складений представником Асоціації “Файненшл.Протекшн.Ло” Немерюком О.А., в якому зазначено, що представник діє від Авторського агентства «Чесна Музика», що є право володарем в Україні каталогу студії “MONOLIT”, Товариств “Театр Данилко”, “Нова”, “Мама М'юзік”, Товариства “Українська музична видавнича група”, що є правоволодарем в Україні каталогу “Першого Музичного Видавництва” (“Студія Союз”) та інш. Згідно з цим Актом, була проведена перевірка суб'єкта господарювання ТОВ “Компанія РИФ”, що здійснює свою діяльність в кафе «Наутилус»за адресою: м.Запоріжжя, пр. Леніна, 184, за результатами якої встановлено використання 26.03.2009р. з 22-20 год. по 23-26 год. ТОВ “Компанія «РИФ»в процесі своєї діяльності музичних творів та фонограм творів, опублікованих з комерційною метою, зокрема, «Я не играю»у виконанні Вери Брежневої, «Я тебе дарю»у виконанні Петра Черного, «Полюби меня такой»у виконанні Н.Могилевської, «Спи собі сама»у виконанні гурту «Скрябін», «І need your love»у виконанні гурту «не ангели», «Happy End»у виконанні гурту «Пара нормальних», «Плач обо мне»у виконанні гурту Є.Власова, «Яне вернусь»у виконанні гурту «ВИА ГРА», «За что»у виконанні С.Лободи, «Серебром»у виконанні Бондарчука, «Подарок»у виконанні гурту «Авіатор», що було зафіксовано за допомогою мобільного телефону. Акт підписано представником асоціації “ЕФ.ПІ.ЕЛ.” і асоціації “ЕФ.ПІ.ЕЛ” та ОП “УЛМП” в одній особі та фізичною особою Гордієнком Д.В. представником від асоціації «Дім авторів музики в Україні»ОП «Українська ліга музичних прав»та ОП «Український музичний альянс»та присутнім в процесі особи Помогайко О.О.
До Акту додані фотознімки озвучування та музичної апаратури кафе «Наутилус»та диск для лазерних систем зчитування з відеозаписом фіксації використання музичного твору «Серебром».
Вирішуючи спір, суд враховує, що відповідно до ст.4-1 ГПК України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження. Приписами ст.ст. 33,34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 418 ЦК України встановлено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт
права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать визначені ст. 420 ЦК України літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.
Згідно з ст. 421 ЦК України суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.
Відповідно до статті 440 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Згідно з статтею 443 ЦК України використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Статтею 445 ЦК України встановлено, що автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до ч.ч.2,3 ст. 15 та п. “а” ст. 50 Закону України “Про авторське право і суміжні права” використання твору без дозволу особи, яка має авторське право, є порушенням авторського права.
Згідно з підпунктом “г” ч. 1 ст. 52 цього Закону при порушеннях будь-якою особою авторського права, передбачених статтею 50 цього Закону, суб'єкти авторського права мають право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.
Відповідно до с.1 Закону України “Про авторське право і суміжні права” публічне виконання -подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.
Обґрунтовуючи свої вимоги, в підтвердження знаходження представника асоціації “Файненшл.Протекшн.Ло” у зазначений час у кафе «Наутилус», розташованому за адресою: м.Запоріжжя, пр. Леніна, 184, та здійснення в ньому використання музичного твору «Серебром», позивач надав рахунок №014733 від 9 та CD-R диск з відео та аудіо записом, який, як пояснив позивач, здійснено мобільним телефоном у цьому кафе 23.06.2009р.
Проте, даний рахунок не може бути доказом перебування в цей час в зазначеному кафе саме представника асоціації “Файненшл.Протекшн.Ло”, оскільки ідентифікувати особу, яка здійснила замовлення, неможливо. Із дослідженого судом у судовому засіданні відеозапису також не вбачається, що його було здійснено у кафе «Наутилус». Крім того, дату та час фіксації даного запису та ким він здійснений встановити неможливо.
Якість звуку аудіо та відео запису не дозволяє достовірно та стовідсотково встановити, що цей музичний твір лунає саме із динаміків, розміщених в кафе, а, наприклад, не відтворюється мобільним телефоном будь-якої особи або за допомогою іншого технічного засобу, що не належить відповідачу.
Із представленого позивачем відеозапису також не вбачається, що представник спілкувався з будь-якими відвідувачами кафе з приводу надання ними пояснень для підтвердження певних обставин.
Крім того, Акт перевірки від 26.03.2009р. уповноваженим представником відповідача, як юридичної особи, не підписаний. Доказів направлення поштою або вручення примірника цього акту відповідачу також не надано.
Суд бере до уваги, що відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 84 ГПК України у мотивувальній частині рішення вказуються обставини справи, докази на підставі яких прийнято рішення. Таким чином, рішення господарського суду не може бути викладено нечітко та ґрунтуватися на припущеннях. Зважаючи на вищевикладені обставини, представлені позивачем докази не можуть бути прийняті судом як належні.
Як було зазначено вище, акт перевірки від 26.03.2009 р., яким встановлено використання 26.03.2009р.фонограми музичних творів, опублікованих з комерційною метою, в тому числі «Сереброми»складений представником від Асоціації «ЕФ.ПІ.ЕЛ»Немерюк О.А. та представником від Асоціації «Дім авторів музики в Україні», ОП «Українська ліга музичних прав», ОП «Український музичний альянс»Гордієнко Д.В.
Як встановлено, гр.. Немерюк О.А. та Гордієнко Д.В. не є посадовими особами Державного департаменту інтелектуальної власності, не призначалися на посаду державного інспектора з питань інтелектуальної власності відповідно до постанови КМУ від 17.05.2002 р. № 674 (з наступними змінами). З правової точки зору акт від 09.04.2009р., складений представником позивача, не є актом посадової особи, до повноважень якої віднесено здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності.
Також акт не був складений за участю представників органів внутрішніх справ до компетенції яких також відносяться такі повноваження.
Таким чином, слід зазначити, що здійснити такого роду перевірки мають право лише посадові особи Державного департаменту інтелектуальної власності та працівники Міністерства внутрішніх справ України.
Представник позивача звертає увагу, що в даному випадку здійснюється самозахист своїх порушених прав в порядку ст. 19 ЦК України.
Суд погоджується з позивачем, що законодавством передбачено право особи на самозахист в той же час звертає увагу, що доведення вини іншої особи повинно також здійснюватися за допомогою належних засобів та доказів.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факту порушення відповідачем його прав та законних інтересів, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази порушення ТОВ «Компанія «РИФ»законодавства «Про авторське право і суміжні права».
Щодо розміру компенсації судом встановлено, що підпунктом “г” ч. 2 ст.52 Закону України “Про авторське право і суміжні права” встановлено, що суд має право постановити рішення про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. Частиною 3 цієї статті передбачено право суду постановити рішення про накладення на порушника штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів передається у встановленому порядку до Державного бюджету України.
Із змісту наведеного вище законодавства слідує, що стягнення компенсації є одним з видів відповідальності за порушення авторського права, який застосовується як альтернативний захід у випадку неможливості точного обчислення завданих у зв'язку з правопорушенням збитків та розміру отриманого порушником доходу. Однак, це не означає, що розмір компенсації може визначатися довільно без урахування об'єктивних критеріїв, що можуть свідчити про розмір шкоди, спричиненої неправомірним використанням об'єкта авторського права. Тобто, розмір компенсації не повинен точно відповідати розміру шкоди, що була завдана, проте має співвідноситися з нею певним чином, оскільки особливою функцією цивільно-правової відпові дальності є відшкодування майнових втрат, завданих правопорушенням. Тому і у випадку стягнення компенсації замість збитків або отриманого доходу необхідно встановити належними засобами доказування можливу винагороду за анало гічне використання на умовах ліцензійного договору, яке або встановлюва лося цим правовласником за попередніми угодами, або є усталеною практи кою в даній сфері. У визначенні розміру такої компенсації необхідно виходити з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності. Розмір компенсації має визначатися у залежності від характеру порушення, ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо.
Таку правову позицію викладено й у пункті 33 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 № 04-5/1107 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності” (із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями президії Вищого господарського суду України від 16.01.2008 № 04-5/5).
Позивач обґрунтував заявлену суму до стягнення як наявність в діях відповідача двох правопорушень, а саме використання твору -як тексту (вірші) та, як музичний твір, та у відповідності до приписів ч.2 ст.52 Закону України «Про авторське право і суміжні права»просить сягнути по 10 мінімальних заробітних плат за кожне правопорушення, тобто мінімальний розмір компенсації.
Суд звертає увагу, що нормами ст.36 ГПК України встановлено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові доказі подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Як свідчать надані до суду договори про відчуження авторських прав, вони засвідчені представником позивача.
Тобто, відповідальність за достовірність наданих до суду документів несе представник Немерюк О.А.
Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст. ст.49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Суддя О.В. Яцун
Рішення підписано: 23 червня 2009р.