"03" серпня 2009 р.
Справа № 26-3/67-09-2016
Господарський суд Одеської області у складі :
судді Никифорчука М.І.
при секретареві Войтенко С.М.
за участю представників сторін :
від позивача : Бурлак Н.М. за довіреністю від 02 вересня 2008 р.,
від відповідача : Власюк Я.В. за довіреністю від 01 березня 2009 р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом : Акціонерного банку „Експрес -Банк”
до відповідача : товариства з обмеженою відповідальністю „Евросеть Юг”
про стягнення 43 392,33 грн., -
Акціонерний банк „Експрес - Банк” ( далі - позивач ) звернувся із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Евросеть Юг” ( далі -відповідач ) про стягнення 43 392,33 грн. -збитків за договором на інкасацію коштів № 285/1 від 10 травня 2006 р., посилаючись на наступне.
10 травня 2006 р. між сторонами у справі укладений договір на інкасації коштів № 285/1 ( далі -Договір ), із змінами та доповненнями від 22.05.06 р., 24.05.06р, 01.06.06 р., 01.08.06 р., 01.02.08 р. та від 03.10.08 р., із змінами та доповненнями, внесеними узгодженим сторонами листом відповідача, отриманого Банком 26.04.2007 р. за № 01/512-1.
Відповідно до умов п.п. 1.1, 1.2 Договору, позивач власними силами і засобами в зазначені дні та години проводить інкасацію коштів у відповідача, а відповідач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги у вищезазначених договором розмірах і термінах ( строках ) та виконувати інші зобов'язання у повному обсязі.
27.02.2009 р. позивачем від відповідача був отриманий лист про розірвання вищевказаного Договору з 01.03.2009 р.
Позивач вважає, що вимоги відповідача про дострокове розірвання Договору з 01.03.2009 р. є таким що порушує права та інтереси позивача, умови вказаного Договору та чинного законодавства України виходячи з наступного.
Приписами ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно приписів ч.ч.2 та 3 ст. 188 ГК України, - сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
Але, всупереч приписам ст. 188 ГК України, відповідачем не було надіслано позивачу пропозицію про розірвання Договору. Навпаки, відповідач лише довів до відома позивача про розірвання Договору, що трактується позивачем не інакше як одностороння відмова від виконання зобов'язання за вказаним Договором, що є порушенням приписів ст. 525 ЦК України, ч.1 ст. 188 ГК України, а також умов Договору.
На думку позивача, такими діями відповідач спричинив позивачеві збитки у вигляду неодержаного доходу і тому, згідно з нормами ст. 226 ГК України, ст. ст. 611, 623 ЦК України повинен їх відшкодувати.
Частиною 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Згідно п.1 статті 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Частиною 4 статті 623 ЦК України визначено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
На заявлений позивачем відповідачеві 04.03.2009 р. лист за вих. № 01-26/206 з вимогою відшкодувати понесених збитків останній не відповів.
За період часу березень -травень 2009 р. позивачем не одержано прибутку за послуги інкасації в розмірі суми позову, згідно наданого позивачем розрахунку втраченої вигоди ( а.с 23).
На підставі викладеного позивач просить позов задовольнити.
Представник відповідача вимоги не визнає, надав відзив на позов, у якому зазначив наступне.
В період дії Договору відповідач не порушував його умови та належним чином їх виконував. Претензій та скарг від позивача щодо виконання умов Договору не надходило.
Відповідач вважає, що викладена у його листі пропозиція про дострокове розірвання договору не порушує законні права та інтереси позивача та не може бути розцінено як одностороння відмова від вказаного договору, оскільки позивач припинив виконання договірних зобов'язань, а саме інкасацію коштів власними силами та засобами позивача з 01.03.2009 року і дотеперішнього часу не проводилась та не проводиться, рахунки -фактури, що підлягають оплаті за березень, квітень і травень 2009 р. та акти виконаних робіт ним не надавались.
Лист позивача від 04.03.2009 р. № 01-26\206 не надходив, а про його існування відповідач дізнався з позову, у зв'язку з чим відповідь на цей лист позивачеві не направлялась. Із змісту цього листа, на думку відповідача, не випливає причин та обставин, які перешкоджають йому виконувати умови Договору -проводити інкасацію коштів відповідача з 01.03.2009 р.
Крім того, на думку відповідача, не виконання позивачем п.1.1,2.1. 2.2. 4.2 договору розцінюється ним як безумовна згода припинити дію Договору саме з 01.03.2009 р.
Також відповідач зазначає, що згідно норм ЦК та ГК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні умов Договору позивачем.
Також відповідач посилається на приписи ч.ч.2-4 ст. 188 ГК України, якими передбачена процедура зміни та розірвання договору та на приписи ч. 2 ст. 34 ГПК України, згідно якої обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підставі викладеного відповідач просить у позові відмовити.
Під час розгляду справи позивачем надані заперечення на відзив відповідача, у яких позивач зазначає, зокрема, що він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу від інкасації коштів відповідача, а порушення умов укладеного Договору з боку відповідача, а саме розірвання договору на інкасацію коштів та укладення аналогічного договору на інкасацію коштів з іншим банком є причиною понесених збитків.
Крім того, як зазначає позивач у запереченні від 20.07.2009р. на відзив, лист відповідача отриманий Банком 26.04.2007 р. за вх. № 01/512-1 розцінюється Банком ( позивачем ) як категорична відмова відповідача від надання позивачем послуг на інкасацію коштів.
Вислухавши представників сторін, проаналізувавши надані докази, господарський суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Як випливає з матеріалів справи між сторонами у справі 10 травня 2006 року укладений вищевказаний Договір із змінами та доповненнями.
Згідно змісту листа позивача від 04.03.2009 р. випливає, що банк зазначає, що відповідно до п.6.1 Договору, дію Договору пролонговано 1 травня 2009 р.
Листом відповідача без номера та дати який отриманий Банком 26.04.2007 р. за вх. № 01/512-1, відповідач просив банк включити в договір на інкасацію об'єкти торгівлі (перераховані у цьому листі). Іншого у цьому листі не зазначено. ( а.с. 19 - зв. )
Проаналізувавши зміст листа відповідача від 26.04.2007 р., суд вважає, що зміст цього листа спростовує зазначення позивачем у запереченнях позивача на відзив відповідача, що цей лист розцінюється Банком як категорична відмова відповідача від надання позивачем послуг на інкасацію коштів. ( а.с. 65)
Зі змісту отриманого позивачем 27.02.2009 р. листа відповідача без номера та дати про розірвання договору на інкасацію з 01.03.2009 р., на думку суду, також випливає, що у ньому йдеться саме про розірвання з боку відповідача умов вказаного Договору. Тому суд погоджується з твердженнями позивача викладених у позові, що вимоги відповідача викладені у цьому листі є таким, що порушує права та інтереси позивача, умови вказаного Договору та чинного законодавства України, а саме ст. 525 ЦК України і ст. 188 ГК України.
Аналізуючи приведене, суд вважає, що відповідач вказаним листом фактично поставив позивача перед фактом розірвання Договору з його боку, тобто фактично розірвав Договір в односторонньому порядку без попереднього попередження, що суперечить вимогам ст. 525 ЦК України та ст. 188 ГК України.
Приведене, на думку суду, свідчить про заподіяння позивачеві збитків внаслідок односторонньої відмови від виконання Договору, тобто факт заподіяння збитків банку мав місце.
Проте суд вважає, що сам розмір заподіяних збитків на думку суду позивачем не доведений. Це випливає з наступного.
Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
З наданого позивачем розрахунку втраченої вигоди за березень - травень 2009 р. (а.с. 23) випливає, що позивачем було втрачено вигода за вказаний час в розмірі 43 392,33 грн.
З розрахунку доходу та витрат по інкасації відповідача, наданого також відповідачем, випливає, що доход та витрати по інкасації відповідача складають 18900 грн. ( а.с 24)
При цьому, виходячи із змісту цих розрахунків, у них позивачем зазначені суми коштів які позивач не отримав від відповідача і найменування витрат, з яких ці кошти складаються. Проте доказів які підтверджують з чого саме ці суми витрат складаються, ним не зазначено.
Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
У зв'язку з цими обставинами ухвалою суду від 22 липня 2009 р. в порядку ст. 38 ГПК України витребувано від позивача - докази у підтвердження зазначених у вказаних розрахунках сум, докази надання відповідачеві послуг на інкасацію з 01.03.2009 р. згідно п.п.1.1, 2.1. 2.2. 4.2 Договору та письмові уточнення чи надавались відповідачу рахунки -фактури, відповідно до п. 4.2 договору за зазначений у позові період.
Вимоги даної ухвали позивачем не виконані. Як пояснив представник позивача у засіданні суду 03 серпня 2009 р., на його думку, в матеріалах справи є всі докази, які свідчать про заподіяння відповідачем збитків у зазначеному у наданих розрахунках розмірах.
Таким чином, позивач на вимогу суду не надав доказів які б підтверджували розмір збитків які зазначені у цих розрахунках. З приведеного на думку суду випливає, що розмір заподіяних позивачеві збитків та втраченої вигоди ним не доведений взагалі.
Аналізуючи викладене суд вважає, що факт заподіяння позивачеві збитків є доведеним, а їх розмір ні. За таких обставин підстав для задоволення позову суд не убачає. Тому у задоволенні позову слід відмовити.
Згідно вимог ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Надані позивачем акт № 938 про надані послуги від 27 лютого 2009 р, підписаний та засвідчений печатками обох сторін про виконання позивачем обсягу робіт на суму 35 000 грн. та рахунок - фактуру № 556 від 20.02.2009 р. на суму 35 000 грн. суд до уваги не приймає, оскільки він не стосується предмета спору відносно стягнення збитків.
Керуючись ч. 2 ст. 22, ч.2 ст. 623 Цивільного кодексу України, ч.ч. 1, 2 ст. 188 Господарського кодексу України, ст. ст. ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя