14.08.2015
Справа №127/18411/15-к
Провадження № 1-в/127/670/15
14 серпня 2015 року місто Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
при секретарі: ОСОБА_2 ,
за участю прокурора: ОСОБА_3 ,
захисника: ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву засудженого ОСОБА_5 , щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на п'ятнадцять років позбавлення волі, суд -
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла заява засудженого ОСОБА_5 відповідно до якої останній просить замінити йому покарання з довічного позбавлення волі застосованого до нього постановою Одеського обласного суду на п'ятнадцять років позбавлення волі.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_5 свою заяву підтримав та просив суд замінити йому довічне позбавлення волі застосованого до нього постановою Одеського обласного суду від 26.06.2000 на п'ятнадцять років позбавлення волі.
Захисник ОСОБА_4 підтримав заяву засудженого ОСОБА_5 .
Прокурор ОСОБА_3 вважає, що дана заява задоволенню не підлягає та просив суд відмовити у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_5 .
Суд, заслухавши пояснення засудженого ОСОБА_5 думку прокурора, захисника, дослідивши матеріали, які надійшли на адресу суду та особову справу засудженого ОСОБА_5 приходить до наступного висновку.
Як вбачається з особової справи засудженого ОСОБА_5 останній вироком Одеського обласного суду від 17.07.1998 засуджений за вчинення злочинів передбачених ч. 3 ст. 142, ст. 93 п. «а», п. «е», п. «г», п. «з», п. «і» ст. 42 КК України до остаточні міри покарання у виді смертної кари з конфіскацією всього майна у дохід держави.
Відповідно до ухвали судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 26.08.1999 вирок Одеського обласного суду від 17.07.1998 відносно ОСОБА_5 залишено без змін.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 29.12.1999№ 1-33/99 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ст. 24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини КК України (в редакції 1960 року), які передбачали смертну кару як вид покарання та запроваджено мораторій на її застосування.
У подальшому, 22.02.2000 до ст. 93 КК України внесено зміни відповідно до Закону України № 1483-11 «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» в частині зміни виду покарання з «смертної кари» на «довічне позбавлення волі».
На підставі п. 4 ст. 5 КК України постановою Одеського обласного суду від 26.07.2000 ОСОБА_5 засудженого вироком Одеського обласного суду від 17.07.1998 замінено покарання у виді смертної кари на довічне позбавлення волі з відбуттям покарання у тюрмі зі суворим режимом.
Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 29.12.1999 і до набрання чинності Законом України № 1483 існував проміжок часу, протягом якого Верховна Рада України приймала рішення щодо внесення змін до КК України 1960 року стосовно заміни смертної кари іншим видом покарання - довічним позбавленням волі. Цей проміжок був обумовлений неодночасною втратою чинності положеннями КК України 1960 року, щодо смертної кари і набранням чинності Законом України № 1483 стосовно встановлення нового виду покарання та виник у результаті здійснення Конституційним Судом України нормоконтролю за відповідністю Конституції України положень КК України 1960 року щодо смертної кари.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 26.01.2011 № 1-рп/2011 вбачається, що наявність зазначеного проміжку часу не означає, що існуючі на той час відповідні санкції статей КК України 1960 року втратили альтернативний характер та передбачали лише покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк до п'ятнадцяти років. Це підтверджується, зокрема, тим, що КК України 1960 року встановлював безальтернативну санкцію - позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років - за умисне вбивство без обтяжуючих обставин (стаття 94 КК України в редакції 1960 року). Проте законодавець не визнавав таке саме покарання співмірним з покаранням за умисне вбивство за обтяжуючих обставин, оскільки вважав, що за вчинення таких злочинів мала існувати можливість призначення судами і більш суворого кримінального покарання (стаття 93 КК України 1960 року).
За таких обставин Конституційний Суд України зазначає, що альтернативний характер санкцій статей КК України 1960 року, які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не давав підстав для призначення судами іншого покарання замість смертної кари до моменту її заміни Верховною Радою України на довічне позбавлення волі, оскільки це порушувало принцип співмірності тяжкості злочину і покарання за його вчинення, не відповідало принципу справедливості в кримінальному праві.
Крім того, Конституційний Суд України вважає, що після Рішення від 29.12.1999 КК України 1960 року не став новим законом, що пом'якшував кримінальну відповідальність осіб за вчинення особливо тяжких злочинів, оскільки в ч. 4 ст. 5 КК України 2001 року йдеться про можливість зміни тільки іншим законом про кримінальну відповідальність, а не Рішенням Конституційного Суду України, який повноважний лише визнавати неконституційними положення закону про кримінальну відповідальність.
Таким чином, «зіставлення положень ст.ст. 8, 58, 92, 152, пункту 1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України та ст. 6 КК України дає підстави дійти висновку, що виключно кримінальними законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи».
Крім того, новий вид кримінального покарання, запроваджений Законом України № 1483, - довічне позбавлення волі - є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою. Даний висновок ґрунтується на тому, що при застосуванні довічного позбавлення волі забезпечується невід'ємне право на життя людини, яка вчинила особливо тяжкий злочин.
Таким чином, оскільки довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, яка була передбачена Кодексом 1960 року на час вчинення ОСОБА_5 особливо тяжкого злочину, то положення КК України 1960 року із змінами, внесеними Законом України № 1483, є такими, що пом'якшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище ОСОБА_5 , що вчинив особливо тяжкий злочин до набрання чинності цього закону.
Крім того, відповідно до матеріалів особової справи засуджений ОСОБА_5 вже звертався до суду з вказаним клопотанням та постановою суду від 23.06.2011 у задоволенні заяви останнього було відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області постанова суду від 23.06.2011 залишена без змін.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що заява засудженого ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.
Керуючись, ст.ст. 370, 372, 537, 539 КПК України, суд -
У задоволенні заяви засудженого ОСОБА_5 - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена до апеляційного суду Вінницької області протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя: