У|в,біля| К Р А Ї Н А
Місцевий Ленінський районний| суд міста Севастополя
Справа № 2-137/2009 р.
Категорія 20
(повний текст)
04 лютого 2009 року Ленінський районний суд м.Севастополя в складі:
головуючого судді - Проценко О.І.,
при секретарях -Родичевій Г.В., Лебедеві С.О.,
Овчинниковій І.С., Володіні Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Перша державна нотаріальна контора м. Севастополя,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_2 з вимогами про визнання недійсним договору дарування від 06.11.2006 р. Ѕ частки АДРЕСА_1. Вимоги позову мотивовані тим, що 23.12.2006 р. між сторонами по справі було укладено договір дарування, за яким позивач передав своїй донькі - ОСОБА_2 у безкоштовний дар Ѕ частку зазначеної вище квартири. Укладення договору з боку позивача було обумовлено тим, що він є людиною похилого віку, у зв'язку з чим, з часом буде потребувати сторонньої допомоги та постійного догляду, який відповідачка зобов'язувалася здійснювати, за умови укладення спірного договору, але фактично свою обіцянку не виконала, повністю ігнорує всі домовленості, не здійснює за ним будь-якого догляду. Позивач вважає, що зазначений вище договір укладено у порушення вимог діючого законодавства, оскільки договір дарування було укладено всупереч його волевиявленню, під психологічним тиском з боку відповідачки, який виразився у постійних умовах, сварках, скандалах, спрямованих на здійснення ним відповідного правочину, таким чином його волевиявлення не було вільним у повній мірі та не відповідало його внутрішній волі.
В судовому засіданні представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити у повному обсязі, посилалися на те, що у нотаріальній конторі позивачу не було роз'яснене, наслідки укладання угоди, і він у повному обсязі не розумів чи дійсно укладення договору дарування відповідає його внутрішній волі, крім того, після спливу чотирьох місяців після укладення спірної угоди відповідачка стала погрожувати батьку виселенням із квартири, також звертали увагу суду на те, що спірна угода суперечить положення Конституції України, які спрямовані на захист прав людини на житло, крім подарованої частки квартири, позивач іншого житла не має, тоді як ст.2 Закону України „Про засади соціального захисту бездомних громадян” передбачає профілактику безпритульності, що не було враховано нотаріусом при посвідчені договору, але має враховуватися судом, при винесенні рішення, важали тако ж, що змусивши батька укласти договір, відповідачка мала метою позбавити права на спадкування сестру, яка також була б спадкоємцем першої черги у разі смерті батька.
Відповідачка та її представник вимоги позову не визнали в повному обсязі, заперечення на них мотивували тим, що спірна угода була оформлена із дотриманням вимог закону, оскільки була посвідчена нотаріально, інших правочинів під нею не підрозумлялося, позивач на момент укладення договору діяв вільно, був повністю дієздатною особою, вона у свою чергу виконала всі умови зазначеного договору, а саме прийняла у дар подаровану їй частку у квартирі, переоформила її на своє ім'я, зробила у квартирі ремонт, до того ж звертали увагу суду на те, що у разі укладення між сторонами консенсуального договору, на що посилається сторона позивача, це обов'язково було б відображено у його змісті. Також відповідачка та її представник пояснювали суду, що на момент укладення оспорюваємого договору, між сторонами були добрі відносини, відповідачка після конфлікту, який декілька років тому мав місце у їх родині, залишилася проживати із батьком, тоді як її старша сестра весь час проживала із матір'ю, з батьком не спілкувалася, а тому відповідачка була його єдиною близькою людиною, про довіру сторін один до одного свідчить також те, що 23.09.2000 р. позивачем було складено на користь ОСОБА_2 заповіт, вона також, у свою чергу, склала заповіт на свого батька, але їх стосунки кардинально змінилися після поновлення спілкування позивача із старшою дочкою, яка й сприяла подачі даного позову. Із зазначеного ними у сукупності, просили у задоволенні позу відмовити, як надуманому.
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, свідчення свідків, дослідивши матеріали справи, знаходить позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, позивач по справі є батьком відповідача ОСОБА_2
06.11.2006 р. між сторонами по справі укладено договір дарування Ѕ частки АДРЕСА_1, засвідчений державним нотаріусом Першої міської держаної нотаріальної контори м.Севастополя Александровою Т.А., відповідно до якого позивач передав у дар відповідачу ОСОБА_2 зазначену вище частку у квартирі (а.с. 85).
Відповідно до ч.1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона передає чи зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні безкоштовно майно (дар) у власність. Згідно вимог ч. 1 ст.722 ЦК України, право власності одарованого на дар виникає з моменту його прийняття.
Як вбачається з матеріалів справи, після укладення спірного договору відповідач ОСОБА_2 фактично прийняла у дар Ѕ частки АДРЕСА_1, зареєструвавши своє право власності на неї у БТІ та ДРОНМ м.Севастополя та переоформивши всі відповідні рахунки по комунальних послугах на своє ім'я (а.с.57-77), зробила ремонт у квартирі, що підтверджується копіями квитанцій, долученими до матеріалів справи та не спростовувалося позивачем.
Як вбачається з уточненої позовної заяви, у обґрунтування своїх доводів, позивач посилається на те, що спірну угоду було укладено із пороком волі позивача, проте суд вважає їх такими, що суперечать фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
У судовому засіанні було допитано державного нотаріуса Першої міської держаної нотаріальної контори м. Севастополя Александрову Т.А., яка пояснила, що перед укладенням договору дарування, позивач двічі звертався до неї, при цьому на першому прийомі, йому було роз'яснено зміст договору дарування, його наслідки та запропоновано обмислити такий вчинок деякий час, на другому прийомі, коли відбувалося посвідчення договору, нею були дотримані всі вимоги „Інструкції про порядок вчинення нотаріальний дій нотаріусами України”, зокрема йому були роз'яснені наслідки укладення оспорюваної угоди, а також з'ясовано його волевиявлення, також нею було пояснено, що в разі укладення сторонами консенсуального договору, відповідно до вимог ст. 717 ч.1 ЦК України, це обов'язково повинно бути відібражено у його змісті.
Вільне волевиявлення позивача також підтверджується його підписами у відповідних графах на копії договору дарування від 06.11.2006 р., яку було витребувано в нотаріальній конторі (а.с.125).
Крім того, згідно свідчень свідків, допитаних в судовому засіданні, декілька років тому у родині сторін мав місце конфлікт між позивачем та його дружиною, в ході якого позивач наніс їй тілесні ушкодження, за що згідно копії вироку (а.с.183), був притягнутий до кримінальної відповідальності у вигляді штрафу. В результаті конфлікту, у зв'язку різним ставленням до винних у його виникненні, старша дочка позивача переїхала на постійне проживання до матері, тоді як молодша -відповідачка у справі, залишилася мешкати з позивачем, при цьому протягом всього часу, до моменту звернення позивача до суду з даним позовом, в сторін були добрі, сімейні стосунки. Також, свідченнями свідків встановлено, що останнім часом, позивач поновив відносини із старшою дочкою, при цьому час їх поновлення співпадає із часом подачі цього позову.
З викладеного вбачається, що на момент укладення договору дарування 06.11.2006 р., позивач діяв, виходячи із власного волевиявлення, свідомо, розуміючи наслідки свого вчинку, тоді як звернення до суду із даним позовом на думку суду, викликано виниклими надалі негативними стосунками, які виникли між сторонами, після відновлення позивача відношень із старшою дочкою.
Постановляючи рішення, суд також не може прийняти до уваги посилання позивача та його представника на те, що при укладенні спірної угоди, були порушені житлові права ОСОБА_1, саме ст.2 Закону України „Про засади соціального захисту бездомних громадян” з тих підстав, що як встановлено у судовому засіданні та не спростовувалося самим позивачем до даного часу він проживає у спірній квартирі, є зареєстрованим у ний, його житлові права з цього приводу ніхто не оспорює, більш того, після подачі ним цього позову, з метою запобігання виникнення конфлікту, відповідач залишила належну ній квартиру та проживає за іншою адресою, надавши її повністю у користування ОСОБА_1
Таким чином, доводи позивача суд вважає неспроможними, а тому вимоги позову такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі ст.ст.717-727 ЦК України керуючись ст.ст.10,11,60,61,212,214-215 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, третя особа Перша державна нотаріальна контора м. Севастополя - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м.Севастополя через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
Суддя - підпис
З оригіналом згідно:
Суддя Ленінського
районного суду м. Севастополя Проценко О.І.