01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14
12.06.2012 № 5011-3/1303-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлева М.Л.
суддів: Тарасенко К.В.
ОСОБА_1
при секретарі судового засіданні -ОСОБА_2,
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 12.06.2012 року по справі № 5011-3/1303-2012 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач»на рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2012 року у справі № 5011-3/1303-2012 (суддя - Сівакова В.В.)
за позовом державного підприємства матеріально-технічного забезпечення
залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач», м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна
транспортна компанія», м. Київ
про стягнення 400 148,31 грн.
Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна транспортна компанія» про стягнення 400 148,31 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.03.2012 року позовні вимоги державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна транспортна компанія» на користь державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» 367 665,66 грн. боргу по орендній платі, 23 007,57 грн. пені, 4 601,51 грн. - 3% річних, 7 905,49 грн. витрат по сплаті судового збору. В частині задоволення позовних вимог у стягненні основного боргу у сумі 4 873,57 грн. відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, позивач, державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач», звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва в частині відмови в задоволені позовних вимог щодо стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна транспортна компанія» на користь позивача основний борг у розмірі 4 873,57 грн. - витрати по оплаті за ремонт автомобіля та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача зазначену суму.
Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 року по справі № 5011-3/1303-2012 відновлено строк на подання апеляційної скарги державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» та прийнято її до провадження і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 22.05.2012 року.
Відповідно до розпорядження Секретаря палати Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2012 року у зв'язку з хворобою судді Жук Г.А. та з метою дотримання строків розгляду справи, здійснено заміну у складі колегії суддів, відповідно до якого перегляд рішення здійснюється головуючим суддею - Яковлєвим М.Л., суддями - Авдеєвим П.В., Тарасенко К.В.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальна транспортна компанія», м. Київ відзиву на апеляційну скаргу не надано.
У зв'язку з неявкою у судове засідання представників відповідача розгляд справи № 5011-3/1303-2012 відкладено на 12.06.2012 року о 10 год. 15 хв. та зобов'язано позивача надати додаткові документи.
11.06.2012 року від представника позивача надійшли письмові пояснення.
Представник позивача був присутнім у судових засіданнях та надав свої пояснення, в яких підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2012 року скасувати в частині відмови у задоволені позову та прийняти в цій частині нове, яким позов задовольнити повністю.
Відповідач в судові засідання не з'явився, однак належним чином був повідомлений про розгляд справи в засіданні Київського апеляційного господарського суду.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Враховуючи викладене, а також наявність в матеріалах справи всіх необхідних для перегляду рішення доказів, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутністю представника відповідача, проти чого також не заперечує представник позивача, присутній у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2012 року по справі № 5011-3/1303-2012 - слід залишити без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту ГПК), в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору оренди, згідно з яким та в силу ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України, ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
До обов'язків орендаря частина 1 статті 762 ЦК України, ст. 285, 286 ГК України відносить, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.
Згідно з ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони.
Згідно вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.10.2007 року між державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальна транспортна компанія» (орендар) укладено договір № ЦХП-13-00707-09 (а.с. 12-15). В порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов'язується передати орендареві у строкове володіння та користування, а орендар зобов'язується прийняти у строкове володіння та користування майно, що визначене у цьому договорі, та зобов'язується сплачувати орендодавцеві орендну плату (п. 1.1 договору).
У п. 1.1.1 договору зазначено, що орендується легковий автомобіль марки: Maybach-57, лімузин, державний номер: АА 0022 АІ, 2004 року випуску, об'єм двигуна 5513 куб.см., вартість автомобіля: 2 300 000,00 грн., кузов № WDB2400781А000802. Автошини зимові - 5 шт., марки «Continental TS790», розмір 275х50 R19. (п. 1.1.2 договору).
За правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором оренди.
Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно умов договору, передача майна в оренду здійснюється за актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін. Приміщення вважається переданим орендареві з моменту підписання акту прийому-передачі від 18.10.2007 року (а.с. 16).
Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Термін оренди визначається сторонами з моменту передачі майна за актом приймання-передачі та діє до 31.12.2017 року (п. 4.1. договору).
Пунктом 5.1 договору сторони домовились, що орендна плата встановлюється в розмірі 254 978,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 4 163,00 грн. за розрахунковий вересень місяць 2007 року. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Орендна плата за перший та останній місяці оренди визначається з розрахунку встановленої місячної орендної плати пропорційно фактичній кількості днів оренди з/до моменту передачі за актом приймання-передачі.
У п. 5.2 договору зазначено, що орендна плата сплачується в безготівковому порядку на рахунок орендодавця не пізніше 10 числа поточного місяця оренди.
Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України також передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється в договорі найму.
До обов'язків орендаря частина 1 статті 762 ЦК України, ст. 285, 286 ГК України відносить, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.
Проте, всупереч вище згаданих приписів закону, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо сплати орендної плати за користування орендованим майном в розмірі та строки встановлені договором і його заборгованість становила 367 665,66 грн., що підтверджується наступними рахунками-фактури АВТО-11-21 від 30.04.2011 року на суму 40 845,96 грн., АВТО-11-35 від 31.05.2011 року на суму 41 172,73 грн., АВТО-11-44 від 30.06.2011 року на суму 41 337,42 грн., АВТО-11-49 від 31.07.2011 року на суму 40 800,04 грн., АВТО-11-62 від 31.08.2011 року на суму 40 636,84 грн., АВТО-11-68 від 30.09.2011 року на суму 40 677,47 грн., АВТО-11-74 від 31.10.2011 року на суму 40 677,47 грн., АВТО-11-88 від 30.11.2011 року на суму 40 718,15 грн. та АВТО-11-97 від 30.12.2011 року на суму 40 799,58 грн. (а.с. 61-69).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших активів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Разом з тим ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Правові наслідки порушення зобов'язання регламентовані ст. 611 ЦК України, а саме, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 367 665,66 грн. заборгованості щодо сплати орендної плати за користування орендованим майном.
Позивач також просить стягнути з відповідача пеню у сумі 23 007,57 грн. та три проценти річних в сумі 4 601,51 грн.
Згідно приписів статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність. У сфері господарювання, згідно з частиною 2 статті 217 та частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Разом з тим, відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором, тобто наведена норма є диспозитивною.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів дійшла висновку, що несплата заборгованості по договору є порушенням зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності у вигляді стягнення з відповідача на користь позивача пені та трьох процентів річних.
Здійснивши перерахунок, судова колегія погоджується з розрахунком позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 4 601,51 грн. та пені у розмірі 23 007,57 грн., нарахованих за неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання.
Позивачем також заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача вартість здійсненого та оплаченого позивачем ремонту автомобіля в сумі 4 873,57 грн.
У ст. 801 ЦК України зазначено, що наймач зобов'язаний підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані. Витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач.
Пунктом 7.1. договору передбачено, що орендар має за власний рахунок здійснювати ремонт та технічне обслуговування автомобіля.
Також ст. 18-1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що поточний ремонт майна, переданого і оренду, проводиться орендарем за його рахунок, якщо інші не встановлено законом.
Однак, як зазначає позивач орендарем не виконано своїх зобов'язань по договору та не здійснено ремонт переданого в оренду автомобіля, який в свою чергу було здійснено орендодавцем, що підтверджується актом № ЗК-01019 від 17.11.2011 року з надання послуг по ремонту та рахунком фактури № НОМЕР_1 від 07.11.2011 року відповідно до якого сплачено кошти в розмірі 4 873,57 грн. на користь виконавця - ТОВ «Компанія «Укпромпостач» (а.с. 17-18), а оскільки умовами договору відшкодування орендарем здійснених орендодавцем витрат за ремонт автомобіля не передбачено, то позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачем самостійно здійснено ремонт майна яке було передано в оренду, то це є збитками які ним понесені, а відповідно до ст. 803 ЦК України наймач зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані у зв'язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини, а тому позивачем не вірно вибрано спосіб захисту з яким він звернувся до суду в цій частині.
За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.
Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2012 року у справі № 5011-3/1303-2012 - залишається без змін.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач»на рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2012 року у справі № 5011-3/1303-2012 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2012 року по справі № 5011-3/1303-2012 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 5011-3/1303-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя Яковлев М.Л.
Судді Тарасенко К.В.
ОСОБА_1