Справа №473/1914/15-к 10.08.2015 10.08.2015 10.08.2015
Провадження: № 11-кп/784/568/15 Головуючий суду першої інстанції:
Категорія: ч. 1 ст. 182 КК України ОСОБА_1
Доповідач апеляційного суду:
ОСОБА_2
10 серпня 2015 року м. Миколаїв
Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:
головуючого - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря - ОСОБА_5
розглянувши за матеріалами кримінального провадження №12015150190000869 апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_6 та старшого прокурора Вознесенської міжрайонної прокуратури Миколаївської області ОСОБА_7 на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 червня 2015 року відносно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Прибужани Вознесенського району Миколаївської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 182 КК України
учасники судового провадження:
прокурори: ОСОБА_9 , ОСОБА_7
обвинувачена: ОСОБА_8
потерпіла: ОСОБА_6
представник потерпілої: ОСОБА_10
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та вимог апеляційних скарг.
Вироком суду ОСОБА_8 виправдана за ч. 1 ст. 182 КК України за відсутністю в її діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 182 КК України.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди залишений без розгляду.
В апеляційних скаргах прокурор та потерпіла просять вирок скасувати з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, а справу направити на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.
Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скари.
Апеляційні скарги прокурора та потерпілої абсолютно ідентичні.
На думку апелянтів вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування Закону України про кримінальну відповідальність, що виразилось у незастосуванні норми Закону, яка підлягала застосуванню, та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
При цьому, апелянти вказують, що судом першої інстанції не виконані вимоги ст.ст. 370, 94, 377 КПК України, зокрема, мотивуючи рішення про відсутність у діях обвинуваченої складу злочину, суд взяв до уваги лише показання обвинуваченої та безпідставно без належного мотивування відкинув такі докази, як показання потерпілої, свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , визнавши їх недопустимими доказами.
Зазначають, що висновок суду про наявність конфліктної ситуації між обвинуваченою ОСОБА_8 та вищевказаними свідками, є надуманим і нічим не підтвердженим.
Посилаються на те, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо суперечності показань свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та потерпілої ОСОБА_6 , оскільки ці показання є правдивими, послідовними, в своїй сукупності спростовують показання обвинуваченої.
Вказують, що можливий час та місце вчинення злочину не виключають сам факт його вчинення.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду ОСОБА_8 виправдана за відсутністю в її діях складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 182 КК України.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувалась в тому, що у 2003 році потерпіла ОСОБА_6 , будучи вагітною, стала на обов'язковий облік до Вознесенської ЦРЛ як особа, яка вагітна. Після цього, з її згоди був проведений аналіз її крові та було виявлено, що вона тяжко хвора з діагнозом ВІЛ-інфекція ІІ кл. ст., що підтверджується довідкою № П-68/04 від 29.04.2015 року.
04.04.2004 року потерпіла ОСОБА_6 народила доньку ОСОБА_13 , після чого її також було поставлено на облік з аналогічним діагнозом ВІЛ-інфекція ІІ кл. ст., що підтверджується довідкою № П-68/04 від 29.04.2015 року.
В період 2003 року, коли потерпіла ОСОБА_6 знаходилась на лікуванні в Миколаївському обласному центрі з профілактики та боротьби зі СНІДом, вона зустріла свою знайому - обвинувачену ОСОБА_8 , яка на той час працювала в лікарні м. Миколаєва технічним робітником, та розповіла їй про те, що вона хвора та у неї діагноз ВІЛ-інфекція.
Після народження доньки ОСОБА_13 потерпіла ОСОБА_6 продовжила дружні стосунки з обвинуваченою ОСОБА_8 та в розмовах з нею розповіла, що її донька ОСОБА_14 також тяжко хвора та перебуває на обліку з діагнозом ВІЛ-інфекція в Миколаївському обласному центрі з профілактики та боротьби зі СНІДом.
На початку 2015 року (точна дата досудовим розслідуванням не встановлена) в с. Мартинівка Вознесенського району Миколаївської області обвинувачена ОСОБА_8 , володіючи конфіденційною інформацією, яка стосується реальних фактів особистого життя малолітньої ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_2 та потерпілої (цивільного позивача) ОСОБА_6 , достовірно знаючи про стан їх здоров'я, а саме, що вони перебувають на обліку в лікарні з діагнозом ВІЛ-інфекція, знаючи, що потерпіла (цивільний позивач) ОСОБА_6 дану інформацію тримає в секреті від сторонніх осіб, без дозволу потерпілої (цивільного позивача) ОСОБА_6 самовільно розголосила вказану конфіденційну інформацію мешканцям с. Мартинівка Вознесенського району Миколаївської області, яка стала надбанням громадськості та спричинило потерпілим моральну шкоду.
Таким чином, органом досудового слідства дії обвинуваченої ОСОБА_8 кваліфіковані за ч. 1 ст. 182 КК України, як поширення конфіденційної інформації про особу.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілої ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_10 , прокурорів на підтримку апеляційних скарг, заперечення виправданої ОСОБА_8 , перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що вони не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Виправдовуючи ОСОБА_8 за обвинуваченням у поширенні конфіденційної інформації про особу, суд 1 інстанції повно та вичерпно дослідив зібрані по справі докази, провів їх аналіз та надав їм належну оцінку, а тому правильно дійшов висновку про відсутність в її діях складу злочину.
Відповідно до вимог ст. 404 ч.1 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1 інстанції в межах апеляційної скарги.
Апеляційні скарги прокурора та потерпілої обґрунтовані тим, що наведені докази судом оцінені неповно, не в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку, відокремлено один від одного, із істотним порушенням кримінального процесуального закону, внаслідок чого суд дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Як на доказ вини ОСОБА_8 у вчиненні вказаного правопорушення, прокурор та потерпіла ОСОБА_6 посилаються на показання останньої. В судовому засіданні ОСОБА_6 пояснила, що ОСОБА_8 дізналась про її хворобу та хворобу її доньки саме від неї. На початку 2015 року дружні стосунки між нею та ОСОБА_8 погіршились в зв'язку з тим, що її подруги ОСОБА_15 та ОСОБА_16 розповіли їй про те, що від ОСОБА_8 їм стало відомо про їх з донькою хворобу на ВІЛ інфекцію.
На підтвердження своїх показів ОСОБА_6 посилається на показання вказаних свідків.
Судом 1 інстанції показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які, за їх показаннями в судовому засіданні, в різний час - в квітня 2014 року та квітні 2013 року, взнали від ОСОБА_8 про хворобу ОСОБА_6 та її доньки, визнано недопустимим доказом.
Таке рішення суд обґрунтував тим, що між вказаними свідками та ОСОБА_8 склалась конфліктна ситуація, а тому у суду виникли обгрунтовані сумніви щодо об'єктивності їх показань, які тим більш суперечать матеріалам провадження, оскільки за висунутим обвинуваченням ОСОБА_8 самовільно розголосила конфіденційну інформацію, яка стосується реальних фактів особистого життя ОСОБА_13 та ОСОБА_6 мешканцям с. Мартинівка на початку 2015 року.
Тому суд 1 інстанції правильно дійшов висновку про те, що показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , у якої є особисті образи на обвинувачену, що підтвердила в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 є недопустимим доказом.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з тим, що вказаний доказ не є доказом вини ОСОБА_8 за пред'явленим їй обвинуваченням, тому є безпідставними посилання апелянтів в цій частині.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду про те, що пред'явлене ОСОБА_8 обвинувачення ґрунтується на припущеннях і це також стосується часу та місця скоєння кримінального правопорушення, оскільки с. Мартинівка не існує.
Не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні і твердження органу досудового розслідування про те, що в 2003 році, коли потерпіла ОСОБА_6 знаходилась на лікуванні в Миколаївському обласному центрі з профілактики та боротьби зі СНІДом, вона зустріла обвинувачену, яка в той час працювала в лікарні технічним працівником, та розповіла їй про свою хворобу на ВІЛ інфекцію.
В судовому засіданні ОСОБА_8 спростувала ці доводи обвинувачення, пояснивши що вона ніколи не працювала в лікарні м. Миколаєва, а про хворобу потерпілої вона дізналась в другій декаді липня 2014 року, коли ОСОБА_6 знаходилась на стаціонарному лікуванні хірургічному відділенні Вознесенської ЦРЛ, що підтверджується також даними довідки від 24.04.2015 року Вознесенської ЦРЛ про те, що потерпіла перебувала на лікуванні з 09 по 18 липня 2014 року.
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком суду і інстанції про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_8 , оскільки пред'явлене обвинувачення є неконкретним та не відповідає диспозиції ст. 182 ч. 1 КК України, оскільки саме незаконне поширення конфіденційної інформації фактично ОСОБА_8 не інкриміновано.
Судом досліджено всі докази, які надані стороною обвинувачення. Проаналізувавши досліджені докази та надавши їм належну оцінку, суд вірно дійшов висновку про виправдання обвинуваченої ОСОБА_8 за відсутністю складу злочину передбаченого ч.1 ст. 182 КК України.
Інших доказів, які б підтвердили пред'явлене ОСОБА_8 обвинувачення як органами досудового розслідування, так і судом не здобуто і така можливість вичерпана.
Апеляційний суд вважає, що виправдувальний вирок судом постановлено відповідно до вимог ст. 370 КПК України, він є законним, обґрунтованим і належним чином вмотивованим. Рішення суду ухвалене на підставі об'єктивно та повно з'ясованих обставин.
Доводи апелянтів про незаконність рішення суду через неповну оцінку наведених доказів, не в їх сукупності та з точки зору достатності та взаємозв'язку, відокремлено один від одного, з істотними порушеннями вимог кримінально процесуального закону, внаслідок чого суд дійшов неправильного висновку про відсутність у діях ОСОБА_18 , складу кримінального правопорушення є необґрунтованими, тому їх апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
За змістом ч.1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа, кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України та п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
З вироку суду першої інстанції вбачається, що ці вимоги кримінального процесуального закону та роз'яснень Верховного Суду України судом дотримані. Перевіркою матеріалів справи встановлено, що суд відповідно до вимог ст. 94 КПК України оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності та навів у вироку переконливі мотиви чому він відкинув докази обвинувачення, а тому висновок суду першої інстанції відповідає фактичним даним, встановленим судом в ході розгляду справи.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду, який відповідає вимогам ст. 370 КПК України та вважає, що суд правомірно виправдав ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 182 КК України за відсутністю в її діях складу цього злочину.
При перевірці матеріалів кримінальної справи апеляційний суд не вбачає істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є безумовною підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
З огляду на викладене, зазначені в апеляційних скаргах прокурора та потерпілої доводи та підстави, з яких апелянти просять скасувати вирок суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення, тому посилання апелянтів на ч. 6 ст. 9 КПК України безпідставні, оскільки підстави для скасування вироку і призначення нового розгляду чітко визначені ст. 415 КПК України.
Враховуючи наведене, керуючись вимогами ст.ст. 405, 407, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_6 та прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом 1 інстанції ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 червня 2015 року відносно ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку в колегію суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: