Справа №487/8306/14-ц 14.05.2015 14.05.2015 14.05.2015
Провадження № 22ц/784/1129/15 Суддя першої інстанції Павлова Ж.П.
Категорія 46 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
Іменем України
14 травня 2015 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Царюк Л.М,
суддів: Козаченка В.І., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі Свіщуку О.В..,
за участю: позивача - ОСОБА_1,
його представника - ОСОБА_2,
відповідачки - ОСОБА_3,
її представника - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 березня 2015 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визнання майна особистою приватною власністю, -
19 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 3 вересня 2004 року по 11 червня 2014 року перебував в зареєстрованому шлюбі із відповідачкою.
За час перебування у шлюбі 11 грудня 2009 року сторони спільно придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, але зареєстрували її на ім'я ОСОБА_3
Добровільно поділити вказану квартиру відповідачка не бажає.
Посилаючись на припинення сімейно-шлюбних відносин, ОСОБА_1 просив суд поділити майно подружжя, набуте ними за період шлюбу, шляхом визнання за ним права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1.
28 серпня 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визнання майна її особистою приватною власністю.
Свої вимоги ОСОБА_3 мотивувала тим, що, що за час спільного проживання в шлюбі з ОСОБА_1, 11 грудня 2009 року вона за особисті кошти придбала квартиру АДРЕСА_1.
Ці кошти вона отримала від продажу квартири АДРЕСА_2, яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності на житло від 12 січня 2001 року та договору дарування від 16 квітня 2009 року.
Крім того, за час перебування у шлюбі із відповідачем вони разом придбали наступне майно: диванний гарнітур "Прага", варочну панель та електродуховку,"CANDY", мікрохвильову піч "LG", (МВ-4022 ), пральну машину "ВЕКО", (WM 5450Т), комп'ютер "ASUS", комплект корпусних меблів "STYLIUS", комплект побутових корпусних меблів "LARGO CLASSIC", телевізор "PHILIPS", телевізор "PHILIPS", холодильник "LG"GR - 349 SAF, кухонний гарнітур, кондиціонер, "COOPER&HUNTER", вітальню, а також автомобіль DAEWOO LANOS, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 вартістю 67500 грн.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила суд розділити вказане майно, та виділити їй у власність: варочну панель та електродуховку,"CANDY", мікрохвильову піч "LG", (МВ-4022 G), телевізор "PHILIPS", холодильник "LG" GR - 349 SAF, кухонний гарнітур, кондиціонер, "COOPER&HUNTER", вітальню, та сплатити на її користь половину вартості автомобіля, що складає 33750 грн.
Виділити у власність ОСОБА_1: диванний гарнітур "Прага", пральну машину "ВЕКО" (WM 5450Т), комп'ютер "ASUS", комплект корпусних меблів "STYLIUS"(ліжко, комод, тумбочка 2 шт., дзеркало), комплект побутових корпусних меблів "LARGO CLASSIC", телевізор "PHILIPS", а також автомобіль DAEWOO LANOS, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.
Також позивачка просила визнати її приватною власністю квартиру АДРЕСА_1.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2014 року позов ОСОБА_1 та позов ОСОБА_3 об'єднані в одне провадження.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 березня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а позов ОСОБА_3 задоволено частково. Розподілено спільне майно подружжя, виділено у власність ОСОБА_3 варочну панель та електродуховку "CANDY", вартістю 1500 грн., мікрохвильову піч "LG", (МВ-4022 ), вартістю 500 грн., пральну машину "ВЕКО",WM вартістю 1000 грн., комп'ютер "ASUS", вартістю 2000 грн., а всього на загальну суму 5000 грн.
Виділено у власність ОСОБА_1 комплект корпусних меблів "STYLIUS" (ліжко, комод, тумбочка 2 шт., дзеркало), вартістю 4000 грн. та комплект побутових корпусних меблів "LARGO CLASSIC", вартістю 3000 грн. на загальну суму 7000 грн.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль DAEWOO LANOS, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1/2 частку вартості автомобіля, та з урахуванням компенсації вартості майна 35305 грн.17 коп.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_3 Також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на проведення експертизи у розмірі 507 грн. 60 коп. та судовий збір на суму 1826 грн. 54 коп.
В апеляційній скарзі представник позивача просив рішення суду змінити тільки в частині невизнання квартири АДРЕСА_1 об'єктом спільного майна подружжя та визнати за позивачем право власності на ? частку спірної квартири, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Рішення в частині поділу рухомого майна не оскаржується.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 3 вересня 2004 року сторони знаходились в зареєстрованому шлюбі (а.с. 12), від якого мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).
11 червня 2014 року шлюб було розірвано (а.с. 14).
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 12 січня 2011 року ОСОБА_3 була власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_2. 16 квітня 2009 року, її батьки подарували їй 2/3 частки вищезазначеної квартири (а.с. 69,71).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 24 вересня 2009 року ОСОБА_3 передала у власність іншій особі квартиру АДРЕСА_2, що складається з двох кімнат, вартість якої зазначена у договорі 26 615 грн.(а.с.68).
11 грудня 2009 року в період шлюбу за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 придбала трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Продаж вчинено за 27 358 грн. (а.с. 15).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання квартири АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю, суд першої інстанції виходив з того, що вказану квартиру придбано за належні кошти ОСОБА_3, які вона отримала від продажу своєї попередньої квартири.
Як на докази цієї обставини суд послався на договір купівлі-продажу від 24 вересня 2009 року, за яким ОСОБА_3 передала іншій особі у власність квартиру АДРЕСА_2, вартість якої зазначена у договорі 26 615 грн.
Проте, з такими висновками суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
Положеннями ст. 60 СК України передбачено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст.70 СК України).
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які за законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом ( п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).
За змістом ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема й майна, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належать їй особисто.
Оскільки законодавцем презюмується виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі, то обов'язок з доведення тієї обставини, що майно, придбане у шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладений на останнього.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання спірної квартири її особистою приватною власністю, суд першої інстанції вважав доведеним факт придбання останньою спірного будинку за власні кошти, однак з огляду на вимоги ст. 212 ЦПК України не врахував, що між продажем власної квартири ОСОБА_3 та придбанням спірної квартири пройшов тривалий час, а вартість цієї квартири є більшої ніж відчуженої.
Крім того, суд у рішенні не вказав, якими саме доказами підтверджена та обставина, що кошти отримані 24 вересня 2014 року від продажу квартири були витрачені ОСОБА_3 в повному обсязі саме 11 грудня 2009 року на придбання спірної квартири. Таких доказів не містять й
матеріали справи, не були вони надані й на пропозицію суду до апеляційної інстанції.
ОСОБА_1, заперечуючи доводи відповідачки, стверджував, що на придбання спірної квартири було витрачено половину спільних коштів подружжя, що були зняті з депозитного рахунку 22 травня 2009 року, та половину власних коштів ОСОБА_3, отриманих від продажу її квартири. На підтвердження своїх заперечень ОСОБА_1 надав виписку про рух коштів на банківському рахунку, відкритого на його ім'я, відповідно до якого 22 травня 2009 року було достроково розірвано ощадний депозит та видано 29 949.97 грн. Саме частина цих спільних коштів подружжя була витрачена на придбання спірної квартири. Відповідачка не надала суду будь-яких доказів на спростування таких тверджень позивача.
Крім того, відповідно до правил ч.ч. 2, 3 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
З матеріалів справи вбачається, що під час підписання 11 грудня 2009 року договору купівлі-продажу спірного майна позивач давав згоду на придбання спірної квартири, написавши відповідну заяву, а відтак ОСОБА_3 була обізнана, що необхідною умовою придбання за спільні кошти майна одним з подружжя є згода другого з подружжя.
За приписами ч. 7 ст. 57 СК України якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Таким чином, колегія суддів вважає встановленим, що під час перебування у шлюбі сторони придбали спірну квартиру, витративши при цьому ? частку спільних коштів, а ? частку коштів, що належали ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності.
Отже, з урахуванням вимог ст.ст. 60,70 СК України об'єктом права спільної сумісної власності сторін, що підлягає поділу між ними, є ? частка квартири АДРЕСА_1, а відтак ОСОБА_1 слід виділити на праві власності ? частку спірної квартири.
Доводи апеляційної скарги про те, що за час шлюбу спірне майно істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок трудових та грошових затрат ОСОБА_1, що згідно зі ст. ст. 62 СК України є підставою для визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності сторін, не можуть бути взяті до уваги, оскільки такі підстави позовних вимог в позові ОСОБА_1 не зазначались, під час розгляду справи судом першої інстанції не досліджувались та правової оцінки в рішенні суду не знайшли.
З огляду на викладене, ухвалене у справі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог ОСОБА_3 щодо визнання спірної квартири
особистою приватною власністю підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмови в задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_3
На підставі ч. 5 ст. 88 ЦПК України підлягають перерозподілу судові витрати, зокрема за подачу позову до суду першої інстанції пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на судовий збір у розмірі 3265 грн. 14 коп., з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати за проведення товарознавчої експертизи у розмірі 507 грн. 60 коп. та судовий збір у розмірі 3654 грн., а всього 4161 грн. 60 коп. З урахуванням заліку сум, що підлягають стягненню з однієї сторони на користь іншої сторони ( 4161.60 - 3265.14 = 896.46), з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню 896 грн. 46 коп. судових витрат. Крім того, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 1632 грн. 57 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. З огляду на таке, допускаючи залік зазначених сум (1632.72-896.46=736.26), підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 736 грн. 26 коп. судових витрат.
Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 березня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог ОСОБА_3 щодо визнання квартири АДРЕСА_1 особистою приватною власністю і стягнення судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині визнання квартири АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 736 грн. 26 коп. судових витрат.
В іншій частині зазначене рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти дня.
Головуючий
Судді