28 липня 2015 року м. ПолтаваСправа №816/2271/15
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Петрової Л.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Лисака С.В.,
представника позивача - Савічева О.О.,
представника відповідача - Бігдан А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Оптио" до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, третя особа: Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція у Полтавській області про зняття арешту,
22 червня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство" Оптио" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, третя особа: Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція у Полтавській області про зняття арешту на кошти боржника, що містяться на рахунках: 26000054603016, 26002060309410, 26050060439473 у Полтавському ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" м. Полтава, МФО 331401 (з урахуванням уточнення до адміністративного позову /а.с. 75/).
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області 26 листопада 2014 року накладено арешт на кошти боржника, що містяться на рахунках, що відкриті та будуть відкриватися у Полтавському ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" м. Полтава, МФО 331401 та належать боржнику у межах суми 4707516,86 грн. 16 грудня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, однак, повернувши виконавчий документ стягувачу, відповідач арешт з майна не зняв.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов з урахуванням уточнень.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
У своїх письмових запереченнях зазначав, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених статтею 47 , не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 Закону України "Про виконавче провадження". При цьому, обставини, з яких повернуто виконавчий документ стягувану, відповідно до статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" не передбачає звільнення майна з-під арешту, тому підстави для його зняття відсутні. Крім того, відповідач наполягав на пропущенні позивачем строку звернення до суду з позовом, оскільки постанова, якою накладено арешт на кошти боржника, винесена 06 листопада 2014 року, а позивач звернувся з позовом до суду 17 червня 2015 року.
Третя особа явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечила, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи /а.с. 54/, про причини неявки суду не повідомила, клопотань та заперечень не надала.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення справи, суд вважає за можливе розглядати справу за даної явки у судове засідання осіб, які беруть участь у справі.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 05 листопада 2014 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області відкрито виконавче провадження ВП №45316970 з примусового виконання виконавчого листа Полтавського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року №816/735/14 про стягнення з розрахункових рахунків ТОВ "Оптио" заборгованості /а.с. 66-67/.
06 листопада 2014 року у межах виконавчого провадження ВП №45316970 державним виконавцем накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках 26000054603016, 26002060309410, 26050060439473, що відкриті та будуть відкриватися у Полтавському ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" м. Полтава, МФО 331401 та належать боржнику у межах суми 4707516,86 грн /а.с. 69-70/.
16 грудня 2014 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 закону України "Про виконавче провадження" /а.с. 71-72/.
Разом з тим, позивачем виявлено, що при завершенні виконавчого провадження відповідачем не знято арешту, накладеного на кошти на рахунках у банку, у зв'язку з чим ТОВ "Оптио" звернулось до суду з даним позовом.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-ХІV.
Відповідно до статті 1 цього Закону виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Стаття 5 наведеного Закону визначає, що державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Відповідно до частини першої статті 6 зазначеного вище Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Частиною першою статті 7 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Відповідно до частин першої, другої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Пунктом 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до частин першої, другої статті 50 зазначеного Закону у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
З аналізу наведених норм Закону суд приходить до висновку, що стаття 50 Закону України "Про виконавче провадження" не передбачає звільнення майна з-під арешту у випадку повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження".
У той же час, відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме до: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що після повернення виконавчого документа стягувачу або закінчення виконавчого провадження виконавчі дії державним виконавцем не здійснюються.
Провівши системний аналіз вищезазначених норм права, суд приходить до висновку, що державний виконавець діяв у межах та у спосіб передбачений Законом України "Про виконавче провадження".
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 16 грудня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження".
Отже, починаючи з 16 грудня 2014 року у державного виконавця, у відповідності до статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" були відсутні обов'язки щодо здійснення процесуальних дій у виконавчому провадженні.
Згідно частини першої статті 52 ЗаконуУкраїни "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Порядок зняття арешту з майна передбачено статтею 60 наведеного Закону, відповідно до якої особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Аналогічні положення щодо звільнення майна з-під арешту визначені також і пунктом 5.15 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5.
Так, зокрема пунктом 5.15.2. Інструкції про проведення виконавчих дій передбачено, що у разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби.
16 грудня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження".
Так, частиною п'ятою статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Згідно частини четвертої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" дії та бездіяльність державного виконавця, пов'язані з розшуком боржника або його майна, можуть бути оскаржені.
За таких обставин та з урахуванням того, що накладений відповідачем арешт коштів позивача на даний час не забезпечує мети виконавчого провадження, суд дійшов висновку про наявність підстав для зняття арешту з коштів ТОВ "Оптио", що містяться на рахунках: 26000054603016, 26002060309410, 26050060439473 у Полтавському ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" м. Полтава, МФО 331401.
При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом про скасування постанови про накладення арешту на кошти боржника, оскільки ТОВ "Оптио" звернулось до суду з позовом про зняття арешту, а правомірність прийнятої 06 листопада 2014 року постанови про арешт коштів позивачем під сумнів не ставиться, а лише зазначається про те, що на даний час відпали підстави для продовження дії арешту.
Суд зазначає, що норми статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції про проведення виконавчих дій регулюють порядок зняття арешту з майна за судовим рішенням шляхом винесення державним виконавцем постанови про зняття арешту не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
За викладених обставин, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до положень частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Оптио" до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, третя особа: Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція у Полтавській області про зняття арешту задовольнити.
Зняти арешт з коштів Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Оптио", що містяться на рахунках №26000054603016, №26002060309410, №26050060439473 у Полтавському ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" м. Полтава, МФО 331401.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Оптио" витрати зі сплати судового збору у розмірі 73,08 грн /сімдесят три гривні вісім копійок/.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено 31 липня 2015 року.
Суддя Л.М. Петрова