Справа № 711/8939/2012
Провадження № 2/307/131/2013
18 березня 2013 року м. Тячів
Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Бобрушко В.І., при секретарі Баник А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми та моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми та моральної шкоди. В позовній заяві зазначив, що 18 травня 2009 року ОСОБА_2 запропонував йому купити від нього дві вантажні іномарки з причепами за 120000 доларів США, після чого передав йому автомобіль (сідловий тягач) марки «Man TGA 01» та причіп марки «Kogel Snco-24» та видав на транспорт довіреності. Цього ж дня він передав йому 90 000 доларів США, які отримав в кредит під заставу свого дворогосподарства і за користування кредитом уже сплатив 20 000 доларів США процентів за користування кредиту. Після того, як відповідач отримав від нього вищенаведену суму, він захотів щоб ОСОБА_2 переоформив транспортні засоби на нього, але той з дня на день переоформлення відкладав. Через деякий час він звернувся в МРЕВ ДАІ, де йому повідомили, що машини, які відповідач передав йому, перебувають у заставі, про що ОСОБА_2 приховував. Відповідач постійно його просив, що він з ним розрахується, щоб на нього не чинив тиск, а потім передав йому другий вантажний автомобіль марки «Вольво», який також перебував у заставі. Відповідач власноручно написав йому розписку про отримання від нього 90 000 доларів США і постійно благав, щоб він не звертався до правоохоронних органів, так як розумів, що в його діях є ознаки злочину як шахрайство. Позивач вважає, що в діях відповідача відсутній склад злочину і це цивільно-правові відносини. Він вірив відповідачу, що той поверне борг, але ОСОБА_2 перестав відповідати на його дзвінки, почав погрожувати, що він нічого не зробить. Таким чином відповідач йому боргує 720 000 гривень, що по курсу становило 90 000 доларів США. І дана обставина підтверджена розпискою відповідача. Також, за отримані кредитні кошти в банку, які він передав відповідачу, він сплатив 150 000 гривень процентів за користування кредитом. Крім того, йому було спричинено моральну шкоду, яка полягає в переживаннях та стресах, що були викликані через бажання уникнути відповідальності, яку він оцінює в 50 000 гривень. Посилаючись на ст.ст.1046-1048, 1050 ЦК України просив суд стягнути з відповідача на його користь 720 000 гривень повернення позики, 150 000 гривень як сплачених ним процентів за користування кредитом та 50 000 гривень моральної шкоди.
В ході судового розгляду позивач позовні вимоги змінив, зазначивши в заяві про зміну та уточнення позовних вимог, що він помилково мотивував свої позовні вимоги, посилаючись на те, що він позичив відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 920 000 гривень, так як насправді ОСОБА_2 отримав від нього вказану суму за те, що обіцяв йому продати транспортні засоби. Він працював у відповідача ОСОБА_2 по найму водієм на різних автомобілях, які належали відповідачу на праві особистої власності. В травні 2008 року відповідач запропонував йому купити від нього вантажний автомобіль (сідловий тягач) марки «ManTGA 01» та причеп марки «Kogel Snco-24» за 90 000 доларів США. Для того, щоб купити ці транспортні засоби, ним було оформлено кредитний договір у ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» на суму 110 000 доларів США під заставу свого житла, про що було складено кредитний договір №014/03-3/074-М від 24 березня 2008 року. Після отримання банківського кредиту він оплатив відповідачу вартість автомобіля та причепа в сумі 90 000 доларів США, про що відповідач написав йому письмову розписку про отримання даної суми. Після сплати відповідачу 90 000 доларів США відповідач 18 травня 2009 року видав та нотаріально посвідчив на нього нотаріальні довіреності на право управління згаданим транспортним засобом та причепом. Після того як відповідач отримав від нього вищенаведену суму, він захотів, щоб ОСОБА_2 переоформив транспортні засоби на нього, але той з дня на день переоформлення відкладав. Через деякий час під час керування даним автомобілем його зупинили працівники ДАІ та повідомили його, що згадані транспортні засоби перебувають в заставі, після чого він звернувся в МРЕВ ДАІ, де йому повідомили, що машини, які відповідач йому передав, перебувають у заставі, про що ОСОБА_2 приховав. На його усні вимоги про повернення йому отриманих грошей ОСОБА_2 постійно казав, що поверне їх та просив, щоб він на нього не чинив тиск, після чого передав йому інший вантажний автомобіль марки «Вольво», однак той також перебував у заставі. Відповідач власноручно написав йому розписку про отримання від нього 90 000 доларів США, але до цього часу грошей не повернув, а автомобілями користуватися та розпоряджатися він не має права, так як вони в заставі. Він умови їх усного договору купівлі-продажу виконав повністю і це підтверджує розписка відповідача про отримання грошей, а відповідач належним чином договір не виконав, так як передав йому транспортні засоби, які є в заставі, і він не може ними користуватись та розпоряджатись як власник. Вважає, що відповідач ОСОБА_2 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, а тому повинен повернути йому отримані від нього кошти, так як чужі транспортні засоби йому не потрібні. З врахуванням змінених та уточнених позовних вимог, посилаючись на ст.ст.509, 526, 532 ЦК України просить суд стягнути на його користь 720 000 гривень отриманої суми та 1600 гривень витрат за надання правової допомоги адвокатом.
Відповідач ОСОБА_2 надіслав до суду письмові заперечення, в яких зазначив, що позивач ОСОБА_1 дійсно працював у нього на випробувальному терміні як у приватного підприємця з початку 2007 року і був працевлаштований водієм. Через деякий час роботи ОСОБА_1 попросив у нього дозволу на оренду автомобіля і він дійсно надав йому договір оренди, але у письмовій формі договір оренди автомобіля вони не укладали. Через деякий час ОСОБА_1 попросив його, чи міг би він йому продати автомобіль і для цього він готовий взяти кредит та розрахуватися за автомобіль. Він позивачу пояснив, що автомобіль знаходиться в заставі банку та між собою домовились про те, що ОСОБА_1 отримає кредит у тому ж банку, в якому автомобіль у заставі, а отриманими кредитними коштами розрахується з банком по залишку кредитного боргу за його кредитним договором, по якому автомобіль перебував у заставі, а вже потім він мав уточнити в банку, яку саме суму позивач погасив з його кредитної заборгованості, і різницю суми доплатити йому за автомобіль з причепом. Наголошує, що ОСОБА_1 на той час мав нотаріально посвідчену генеральну довіреність з правом продажу автомобіля і зняття з обліку і у разі погашення кредитної заборгованості, міг отримати у банку довідку про відсутність заборгованості та міг і без нього розпорядитись автомобілем. Не відповідає дійсності доводи ОСОБА_1 про те, що він не знав про перебування автомобіля у заставі банку, бо особисто він привів його до банку та познайомив позивача з представником банку ОСОБА_4, якій пояснив, що позивач хоче оформити кредит, бо хоче придбати у нього автомобіль марки «МАН», що перебуває у заставі банку і документи з отримання кредиту йому оформляла саме ця особа. Йому добре було відомо, що ОСОБА_1 закладав свій житловий будинок по отриманому кредиту, а тому банк видав йому кредитні кошти готівкою на руки. Йому особисто ОСОБА_1 пояснював, що тимчасово хоче вкласти отримані гроші в іншу вигідну справу, має можливість непогано заробити, а вже потім розрахується з ним. Через деякий час вони зустрілися з ОСОБА_1 та домовились про те, що їх попередня домовленість з купівлі-продажу автомобіля з причепом за 90 000 доларів США залишається в силі, що ні позивач, ні він не будуть змінювати умов домовленостей з купівлі-продажу автомобіля, при цьому ОСОБА_1 попросив його зняти автомобіль з обліку в органах ДАІ, бо він, ще окрім застави, перебуває в розшуку. Одночасно ОСОБА_1 став виставляти до нього претензії, що не має наміру продавати йому автомобіль або не може цього зробити, а він ризикнув і отримав для цієї мети кредит. Щоб заспокоїти позивача він погодився надати у користування ОСОБА_1 ще один автомобіль марки «Вольво», а ОСОБА_1 повинен був надати йому гроші для погашення кредитної заборгованості у банку і забезпечення можливості зняти автомобіль з обліку, одночасно він написав ОСОБА_1 розписку, що автомобіль «Вольво» дає йому в користування до з'ясування обставин, про які позивач говорив і зняття автомобіля з обліку. Про отримання від позивача будь-якої суми грошових коштів він розписки не писав, бо не отримував від ОСОБА_1 ніяких грошових сум. Вони домовились про те, що автомобіль «Вольво» він надає йому для того, щоб позивач не думав, що він буде затягувати цей процес, бо це буде невигідно для нього, оскільки весь цей час не він, а ОСОБА_1 буде користуватись ще одним його автомобілем. Ніякого попереднього договору купівлі-продажу автомобіля у письмовій формі вони не укладали та ніякої оплати він не приймав. З урахуванням цього, позивач непослідовний в своїх вимогах, - то просить суд стягнути з нього суму грошових коштів, які позивач нібито позичив, коли отримав кредит, а потім зазначив, що такою сумою коштів розрахувався за купівлю-продаж автомобіля. Він не думає, що передаючи йому таку значну суму грошових коштів ОСОБА_1 не оформив би це ніяким чином, бо як вбачається з кредитного договору позивача, його було укладено 24 березня 2008 року, а розписку він ОСОБА_1 написав 27 липня 2011 року, тобто більше як через три роки. За таких обставин вважає, що заявлені позивачем ОСОБА_1 позовні вимоги до задоволення не підлягають. Просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав, посилаючись на викладені в позовній заяві, заяві про зміну та уточнення позовних вимог обставини та додатково пояснив, що він робив у відповідача ОСОБА_2 водієм на його вантажному автомобілі марки «Man TGA 01» і хотів від нього купити цей автомобіль з причепом марки «Kogel Snco-24». Так як він не мав грошових коштів, ОСОБА_2 запропонував йому оформити кредит в банку, про який він домовиться. Після того, як він оформив кредит в «ОСОБА_3 Аваль» на суму 110 000 доларів США під іпотеку будинку, частина з цієї суми була витрачена на оформлення кредиту та на перший його щомісячний платіж по отриманому кредиту. В подальшому із отриманих ним кредитних коштів в квітні 2008 року ОСОБА_2 було передано 90 000 доларів США, при цьому відповідач йому казав, що оскільки автомобіль перебуває під «ТІР», знімати його з обліку не потрібно і розписки від відповідача про отримання ним коштів на той момент він не брав. Договір купівлі-продажу автомобіля з причепом вони з відповідачем не укладали, оскільки він йому довіряв і відповідач на проданий автомобіль з причепом через рік видав на нього довіреність від 18 травня 2009 року. При продажі автомобіля з причепом та оформленні довіреностей на право керування ними відповідач його не повідомляв, що вони знаходяться в заставі банку. В серпні-вересні 2009 року він дізнався, що придбаний ним автомобіль перебуває під заставою банку і він його не може зняти з обліку. Після цього він неодноразово звертався до відповідача з проханням зняти автомобіль з обліку. Пізніше ОСОБА_2 дав йому розписку, що продав автомобіль за 90 000 доларів США. На даний час автомобіль марки «Man TGA 01» з причепом марки «Kogel Snco-24» вже три роки ним не використовуються і зберігаються в нього вдома разом з переданим йому відповідачем у 2011 році в користування автомобілем марки «Вольво», який також перебуває в заставі банку. Грошові кошти в сумі 90 000 доларів США були надані ним відповідачу ОСОБА_2 як оплата за автомобіль з причепом, а не як позика. Він звертався до ОСОБА_2 з вимогою повернути йому сплачені ним грошові кошти за автомобіль з причепом, але той відмовився їх повертати. Просить позов задовольнити. На продовження розгляду справи в судове засідання не з»явився, так як написав заяву про розгляд справи в його відсутності, а тому суд в порядку ст. 169 ЦПК України розглянув справу у його відсутності на підставі наявних у справі доказів.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що позивач ОСОБА_1 з кінця 2007 року працював у нього водієм на автомобілі марки «Man TGA», який був у його користуванні з 2007 року і в даний час позивач його сховав. Також, в кінці 2007 року позивач звернувся до нього з пропозицією придбати в нього цей автомобіль марки «Man TGA 01» з причепом марки «Kogel Snco-24», але в нього не має коштів і йому треба в цьому допомогти, на що він погодився. Він відвів позивача в «ОСОБА_3 Аваль» в м. Тячів, де йому було оформлено та видано кредит під іпотеку будинку. Представнику банку він пояснював, що ОСОБА_1 хоче оформити кредит та купити в нього автомобіль, який знаходиться в заставі банку. При цьому з позивачем була домовленість, що за рахунок отриманих ним кредитних коштів він погасить його заборгованість перед банком за переданий автомобіль марки «Man TGA» в сумі 46 000 доларів США, а іншу суму він дасть йому на руки, а тому позивачу було відомо, що автомобіль знаходиться в заставі банку. Після того як він зателефонував ОСОБА_1 той йому повідомив, що кредитні гроші він отримав, але його кредит за автомобіль погасити не може, і що автомобіль не потрібно знімати з обліку, так як він перебуває під «ТІР». В подальшому він видавав позивачу дозволи на здійснення перевозок вартістю по 100 доларів США, при цьому ОСОБА_1 кошти за них йому не повертав. Потім ОСОБА_1 йому сказав, що почав займатися іншою підприємницькою діяльністю. В останній час позивач взагалі до нього не звертається за дозволами. Потім він дізнався, що позивач почав займатися перевозкою лісу. В подальшому ОСОБА_1 почав вимагати від нього повернення грошових коштів. При цьому зазначив, що в 2007 році вартість автомобіля була 90 000 доларів США при курсі 5 гривень за 1 долар США, а в 2009-2010 роках курс змінився до 8 гривень за 1 долар США, стан автомобіля при користуванні ним позивачем значно погіршився. Також він пропонував позивачу провести оцінку автомобіля. Потім приїжджали працівники з банку з приводу опису автомобіля та проведення оцінки автомобіля марки «Man TGA 01» з причепом марки «Kogel Snco-24», щоб він в подальшому був знятий з обліку, але ОСОБА_1 їх сховав. Потім позивачу він дав в користування ще один автомобіль марки «Вольво», яка також ним експлуатувалася. Письмову розписку про те, що він продав ОСОБА_1 автомобіль марки «Man TGA» за 90 000 доларів США, що не може зняти її з обліку та дав в користування автомобіль марки «Вольво» він дійсно писав, але ніякі грошові кошти від ОСОБА_1 не отримував. У вказаній розписці мова йшла тільки про ціну продажу автомобіля марки «Man TGA 01» з причепом марки «Kogel Snco-24» в сумі 90 000 доларів США, з яких позивач повинен був також погасити заборгованість по його кредиту за автомобіль марки «Man TGA 01». Також вказав, що він отримав від ОСОБА_1 близько 47 000 доларів США на протязі 5 років, але чи отримав він ці кошти за продаж автомобіля марки «Man TGA 01» з причепом марки «Kogel Snco-24», чи за рахунок доходу від експлуатації його машин позивачем, пояснити не може. Стверджує, що вказаний автомобіль з причепом позивачу він не продав, оскільки той в подальшому відмовився за них заплатити. Зміст письмової розписки при її написанні в смт. Тересва йому диктував сам позивач ОСОБА_1 Просить в задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на викладені в письмових запереченнях обставини, та просить в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши всі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.
В судовому засіданні встановлено, що 26.07.2011 року відповідачем ОСОБА_2 було написано письмову розписку, в якій зазначено, що він продав ОСОБА_1 автомобіль марки «Man TGA» 75-27 за 90 тисяч доларів США та оскільки не може зняти автомобіль з обліку дає в користування автомобіль марки «Вольво» до вияснення обставин (а.с.7).
Належність відповідачу ОСОБА_2 автомобіля марки «Man TGA 01», 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, автомобіля марки «Volvo», 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 та причепу марки «Kogel Snco-24», 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, стверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу (а.с.10,11).
Згідно довіреностей від 18.05.2009 року, посвідчених та зареєстрованих приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_6 в реєстрі за №1434 та №1435 ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 шляхом надання йому права переганяти, транспортувати, керувати, зняти з обліку, поставити на облік в органах ДАІ, подавати документи, розписуватися, та вчиняти інші дії, що стосуються автомобіля марки «Man TGA 01», 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 та причепу марки «Kogel Snco-24», 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 (а.с.8-9).
Згідно кредитного договору від 24.03.2008 року за №014/03-3/074-М, укладеного між ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» та ОСОБА_1, позивач ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 110 000 доларів США (а.с.32-34).
Статтею 15 ЦПК України передбачено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
За змістом ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 528, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч.1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.208 ч.1 п.3 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти також правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Згідно ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Як встановлено в судовому засіданні, на даний час в користуванні та на зберіганні в позивача ОСОБА_1, без укладеного в письмовій формі договору купівлі-продажу, на підставі нотаріально-посвідчених довіреностей знаходяться автомобіль марки «Man TGA 01», 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 та причіп марки «Kogel Snco-24», 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, належні відповідачу ОСОБА_2, і які на даний час перебувають в заставі банку.
Факт перебування в заставі банку належних відповідачу ОСОБА_2 автомобіля марки «Man TGA 01», 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 та причепу марки «Kogel Snco-24», 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3., сторони визнали в судовому засіданні, а тому дана обставина відповідно до ст..61 ч.1 ЦПК України доказуванню не підлягає.
Інших належних і допустимих доказів сторонами не наведено.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
А згідно до ст. ст. 58, 59 цього Кодексу докази повинні бути належними і допустимими.
Оцінивши зібрані по справі наведені докази, суд вважає, що посилання позивача в даній цивільній справі на норми матеріального права, зокрема ст.ст.1046-1048, 1050 ЦК України, які регулюють відносини сторін при договорі позики, є безпідставними, оскільки матеріалами справи не стверджено, що позивач ОСОБА_1 надав відповідачу ОСОБА_2 90 000 доларів США як позику.
Також, не заслуговують на увагу і посилання позивача в даній цивільній справі на норми матеріального права, зокрема ст.ст.626, 638, 639, 655, 658, 659 ЦК України, які містять загальні поняття та умови договору, положення про купівлю-продаж, оскільки матеріалами справи не стверджено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взагалі укладався договір купівлі-продажу транспортного засобу.
Крім того, суд вважає, що позивачем в судовому засіданні з посиланням як на доказ письмову розписку ОСОБА_2 від 26.07.2011 року, в якій зазначено, що ОСОБА_2 продав йому автомобіль марки «Man TGA» 75-27 за 90 000 доларів США, не свідчить про отримання відповідачем ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 90 000 доларів США за продаж вказаного автомобіля, оскільки дана обставина в розписці не зазначена.
Також, суд вважає, безпідставними доводи позивача ОСОБА_1 з посиланням на норми матеріального права, зокрема ст.ст.509, 529, 532 ЦК України, які регулюють відносини сторін при виконанні зобов'язань, що відповідач ОСОБА_2 повинен виконати на його користь зобов'язання, а саме повернути 90 000 доларів США, оскільки сторонами всупереч ст.208 ч.1 п.3 ЦК України при вчиненні правочину по купівлі-продажу транспортного засобу з причепом не було додержано його письмової форми.
За таких обставин не підлягають до задоволення і вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь матеріальної шкоди в розмірі 150 000 гривень як оплати процентів позивачем ОСОБА_1 за отриманий кредит в банку, та 50 000 гривень моральної шкоди, а тому в цій частині позовних вимог слід також відмовити.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що доводи позивача в даній справі є безпідставними, оскільки вони суперечливі та належними і допустимими доказами в судовому засіданні не стверджені, а тому в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми та моральної шкоди слід відмовити в повному обсязі.
Судові витрати в частині сплати судового збору покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 60, 169, 209-215 ЦПК України, ст.ст.208, 218, 509, 526, 527, 528, 530, 655, 656, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми та моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий В.І.Бобрушко