ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
06 серпня 2015 року № 826/1846/15
Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі колегії суддів: головуючого судді Добрянської Я.І., суддів: Мазур А.С., Нагорянського С.І., розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України в порядку письмового провадження адміністративну справу:
за позовомГромадянина Афганістану ОСОБА_2
до Державної міграційної служби України
провизнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Громадянин Афганістану ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати незаконним рішення Державної міграційної служби України від 20.05.2013 за № 308-13 про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, викладеної у повідомленні від 30.05.2013 № 111;
- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про надання статусу біженця або додаткового захисту.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2015 відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання.
26.02.2015 через канцелярію суду відповідач надав заперечення проти адміністративного позову в яких просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Також відповідач надав копію особової справи позивача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2015 закінчено підготовче провадження та призначено справ до розгляду колегіальним складом суду.
01.07.2015 через канцелярію суду відповідач надав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду зважаючи на пропущення позивачем строку звернення до суду, однак колегія суддів проаналізувавши матеріали справи прийшла до висновку про поважність підстав пропуску строку звернення до суду з підстав викладених у позовній заяві, а тому в задоволенні зазначеного клопотання відмовлено.
В судове засідання 29.07.2015 не прибув представник відповідача, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Позивач надав пояснення по суті позовних вимог та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Зважаючи на не прибуття сторони по справі, суд відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступних висновків.
У 2012 році позивач звернувся до Управління міграційної служби в м. Києві із заявою про надання статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Державної міграційної служби України від 20.05.2013 № 308-13 позивачу відмовлено в наданні статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі абз. 13 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Позивач вважає прийняття зазначеного протиправним та таким, що порушує його законні права.
В свою чергу, як зазначає відповідач в заперечення проти адміністративного позову та підтверджується наявними доказами в матеріалах справи під час процедури розгляду заяви для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача встановлено наступне.
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Афганістану, народився в Афганістані, у місті Кандагар, неодружений, за національністю хазара, за віросповіданням мусульманин-шиїт. Кордон України перетнув нелегально 02.08.2012; із документів які підтверджують особу, є національний паспорт. Причиною виїзду з Афганістану у своїй заяві до управління у справах біженців ГУДМС України в місті Києві позивач назвав переслідування з боку талібів.
Позивач під час першої співбесіди від 04.12.2012 назвав причиною свого переїзду постійні переслідування талібів через його національність та релігію.
На цій же співбесіді вказав, що на святкуванні «поминання онука пророка Мухаммеда» де він із сім'єю брав участь був скоєний теракт в результаті якого загинула його сестра і був поранений батько. А вже на додатковій співбесіді від 13.02.2013 на питання, як і коли загинула його сестра відповів, що таліби або моджахеди вбили її на вулиці, але він не пам'ятає, коли це було. Після чого на питання, як відзначалось свято «поминання онука пророка Мухаммеда» відповів, що були сутички та їх били, але з родини ніхто не загинув.
Крім того у заяві позивач зазначив, що виїхав з країни на автобусі і пішки, а вже на додатковій співбесіді 13.02.2013 вказав, що вилетів з Афганістану на літаку легально, але не знає, в яку саме країну.
Також, як зазначає відповідач події, які вказані позивачем відбувались у 2011 році, а Афганістан позивач покинув тільки 25.07.2012, при цьому він не звертався до відповідних органів і не здійснив спроби внутрішнього переміщення.
Зважаючи на те, що всі висловлювання позивача носять нелогічний та суперечливий характер та зважаючи на те, що позивач керуючись бажанням легалізуватись в України та постійно надавав неправдиву інформацію відповідач і прийняв оскаржуване рішення.
Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011р. №3671-VI (далі по тексту - Закон №3671-VI).
Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI (тут і далі в редакції, чинній на момент винесення спірного рішення) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця.
До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Згідно з визначенням, наведеним в пункті 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до статті 6 зазначеного Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Статтею 9 Закону №3671-VI визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, зокрема, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником. Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону (частина 6 статті 9 Закону №3671-VI).
Відповідно до частини 8 статті 9 названого Закону у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.
Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина 11 статті 9 Закону №3671-VI).
Згідно частини 12 названої статті особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
Положеннями частини 5 статті 10 Закону №3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI, відсутні.
Колегія суддів погоджується з таким висновком Державної міграційної служби України, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
Пунктом 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Відповідно до Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Згідно з пункту 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Проте, заява позивача зазначеним критеріям не відповідала, що і зумовило прийняття оскаржуваного рішення.
Отже, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази чи документи, які б підтвердили факт переслідування позивача вказаними у Конвенції про статус біженців 1951 року ознаками, відсутні підстави для надання позивачу статусу біженця.
Аналогічні доводи містяться також в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.02.2015 у справі К/800/64684/13.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення відповідача від 20.05.2013 № 308-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи наведене та виходячи із встановлених судом під час розгляду справи обставин, суд приходить до висновку про правомірність рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 20.05.2013 № 308-13, з огляду на що позовні вимоги громадянина Афганістану ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позов громадянина Афганістану ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий суддя Я.І. Добрянська
Судді А.С. Мазур
С.І. Нагорянський