Справа: № 826/7750/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К. Ю. Суддя-доповідач: Беспалов О.О.
Іменем України
06 серпня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Беспалова О. О.
суддів: Грибан І. О., Губської О. А.
за участю секретаря: Тур В. В.
представника позивача Дрьоміної Л. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вічне-Місто Терм" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2015 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вічне-Місто Терм" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення-рішення, -
ТОВ " "Вічне-Місто Терм" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському у районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 08 грудня 2014 року № 0016802207.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2015 р. позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, особу, що з'явилась, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - підлягає залишенню без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, у період з 17 листопада 2014 року по 18 листопада 2014 року, на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 78.4 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за липень 2014 року по взаємовідносинах з платниками податків: ТОВ "Екодит" (код за ЄДРПОУ 36958313), ТОВ "Сорбіт" (код за ЄДРПОУ 37723754), в результат якої складено акт перевірки від 20 листопада 2014 року № 1672/26-59-22-07/37201768.
За результатами проведеної перевірки встановлено порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за липень 2014 року на загальну суму 167151,00 грн.
Податковим повідомленням - рішенням від 08.12.2014 р. № 0016802207 позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 208938,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 167151,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 41787,00 грн.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
У відповідності до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів дотримується позиції, що необхідною умовою для віднесення сплачених цін за товари (послуги) до валових витрат та сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість і зменшення, таким чином, розміру податку на прибуток є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України, який зазначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Так вирішуючи питання про правомірність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів встановила наступне.
Між позивачем та ТОВ "Компанія "Сорбіт" укладено договір підряду № 14-07/14 від 11 липня 2014 року, за умовами якого на ТОВ "Компанія "Сорбіт" покладено зобов'язання виконати роботи з улаштування дощової каналізації за адресою просп. Московський,15-а, в Оболонському районі м. Києва (а. с. 116 - 120 Т. 1).
У відповідності до розділу 6 зазначеного договору підрядник - ТОВ "Компанія "Сорбіт" зобов'язувався залучати до виконання робіт тільки кваліфікованих працівників, знайомити їх з правилами техніки безпеки.
Натомість, журнал про ознайомлення працівників з правилами техніки безпеки позивачем в якості доказів не надано, так само як і не вказано на кваліфікацію працівників, що, на твердження позивача, залучалися контрагентом до проведення робіт.
Також згідно договору контрагент позивача зобов'язувався приймати по акту матеріали, конструкції і вироби, поставлені на будівельний майданчик замовником.
Вказані акти в матеріалах справи відсутні.
Крім того, колегією суддів досліджено, що в акти виконаних робіт не закладено систематичного та остаточного прибирання будівельного майданчика від будівельного сміття, в той час як за умовами договору таке прибирання є обов'язком контрагента.
Крім того, колегія суддів зауважує, що з договірної ціни та актів виконаних робіт вбачаються роботи по перевезенню ґрунту до 10 км, розробка ґрунту екскаваторами місткістю ковша 0, 5 м3 , засипка траншей бульдозерами потужністю 59 кВт.
Жодних доказів про наявність у ТОВ "Компанія "Сорбіт" власної чи орендованої техніки на виконання умов договору позивачем не надано, що виключає можливість встановлення факту реальності господарських відносин позивача з цим контрагентом.
З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Також, між позивачем (замовник) та ТОВ "Екодит" (підрядник) укладено договір підряду № 12-07/14 від 10 липня 2014 року, відповідно до якого позивач доручає та оплачує, а контрагент позивача виконує роботи по демонтажу частини будівлі по вул. Володимирський,101, у Голосіївському районі в м. Києві.
Крім того, між цими ж сторонами укладено договір підряду № 14-07/14 від 14 липня 2014 року та додаткову угоду № 1 від 04 серпня 2014 року, відповідно до яких замовник доручає та оплачує, а підрядник виконує роботи по проектуванню зовнішніх інженерних мереж питного водопроводу та напірної фекальної каналізації по об'єкту: територія ТОВ "Ашан" у м. Києві за адресою вул. Берковецька, 6, Святошинський район м. Києва.
Як і в випадку з попереднім контрагентом, з актів виконаних робіт вбачаються роботи по перевезенню ґрунту до 30 км, розробка ґрунту екскаваторами місткістю ковша 0, 5 м3 , засипка траншей бульдозерами потужністю 59 кВт.
Крім того, з актів виконаних робіт вбачається велика кількість матеріалів (трубопроводи, сальники, сигнальні стрічки, кабель, затискачі, тримачі тощо).
При цьому з умов договорів не випливає, але з актів виконаних робіт вбачається, що в вартість робіт входить вартість матеріалів.
В свою чергу, матеріали справи не містять видаткових накладних на отримання позивачем вказаного товару саме від зазначеного контрагента, адже будівельні матеріали є товаром, а не послугою, і мають бути оформлені належним чином.
Натомість, доказів придбання вказаних товарів у контрагента матеріали справи не містять.
Окрім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять копій документів по проектуванню зовнішніх інженерних мереж питного водопроводу та напірної фекальної каналізації по об'єкту: територія ТОВ "Ашан" у м. Києві за адресою вул. Берковецька, 6, Святошинський район м. Києва та копій проектних документацій по об'єктах: просп. Московський, 15-а, в Оболонському районі м. Києва; будівля по вул. Володимирський,101, у Голосіївському районі в м. Києві.
В апеляційній скарзі позивач цього не спростував.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що первинна документація, наявна в матеріалах справи, та обставини справи свідчать про формальне складення документів.
Так колегія суддів вважає, що у справах подібної категорії для встановлення фактичного існування господарських відносин, крім дослідження руху активів позивача, необхідно також досліджувати рух активів його контрагентів.
У справі, що розглядається, позивач не надав жодного доказу про наявність у контрагентів трудових та технічних ресурсів.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують та апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.
Згідно статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вічне-Місто Терм" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2015 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вічне-Місто Терм" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення-рішення залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2015 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя О. О. Беспалов
Суддя І. О. Грибан
Суддя О. А. Губська
(Повний текст ухвали виготовлено 06.08.2015 р.)
.
Головуючий суддя Беспалов О.О.
Судді: Губська О.А.
Грибан І.О.